Усi
географiчнi вiдкриття на поверхнi Землi люди вже зробили. Кожен материк, море,
острiв має свою назву та мiсце на картi. «Бiлi плями» лишилися тiльки у
таємничому свiтi природних пiдземних лабiринтiв. В Українi його представляють
печери Тернопiльщини:«Оптимiстична» (212 км), «Озерна» (117 км), «Кришталева»
(24 км) та багато iнших. Загалом, на територiї областi вже вiдкрито понад 100
печер, i щороку кадастр поповнюється двома-трьома новими. За оцiнками
спецiалiстiв, на Захiдному Подiллi розвiдана тiльки п'ята частина iснуючих
пiдземних пустот. Легко порахувати — приблизно 400 тернопiльських печер чекають
своїх «колумбiв» — спелеологiв.
Спелеологiя — наука, що
займається вивченням печер, їх походженням, морфологiєю, мiкроклiматом та
умовами iснування органiзмiв. У Тернополi вже понад 40 рокiв дiє клуб
спелеологiв «Подiлля» (www.speleotern.net). Клуб органiзовує експедицiї у
пошуках нових гротiв та печер по всiй територiї карстового масиву
Тернопiльщини, проводить тренування, екологiчнi та розвiдувальнi роботи. Щороку
разом з обласною станцiєю юних туристiв та Борщiвським спелеоклубом
тернопiльськi спелеологи дослiджують та прибирають печеру «Кришталева» .
Наразi
— це єдина печера у Тернопiльщини, де обладнано екскурсiйний маршрут iз
вiдповiдним освiтленням. Оскiльки деякi вiдвiдувачi полюбляють запхати папiрець
вiд чiпсiв чи цукерок пiд камiнь або у шпаринку в стiнi, то ж роботи вистачає
завжди. Треба сказати, що спелеологи не лише подорожують пiд землею, але й iз
задоволенням займаються iншими екстремальними видами спорту — гiрським
туризмом, альпiнiзмом тощо. Влiтку молодь ходить гiрськими стежками Криму,
штурмує вертикальнi печери та каньйони Угорщини, Словенiї та Румунiї, бере
участь у змаганнях.
Пiшов — не повернувся
Печера «Кришталева» заслуговує на особливу
увагу: вона не тiльки цiлком доступна для вiдвiдування, але й найстарша та
найвiдомiша на Тернопiльщинi. Розташована в селi Нижнє Кривче Борщiвського
району. Перша письмова згадка про печеру датується 1721 роком. У 1878-му
«Кришталева» згадувалась у кадастрi «Про печери на територiї вiд Карпат до
Балтiйського моря» Леона Ржачинського.
На початку минулого столiття розголосу
набула звiстка, що мiсцевi пастухи бачили на горi над печерою Дiву Марiю.
Приїхала церковна комiсiя зi Станiслава (Iвано-Франкiвськ), яка не змогла нi
заперечити, нi пiдтвердити факт явлення Богородицi. Тим не менше люди спорудили
на горi капличку, звiдусiль з'їжджалися паломники, щоби помолитись на святому
мiсцi. Тодi стався i трагiчний випадок з одним iз мiсцевих мешканцiв. Селянин
Карпо Музика, якому привидiлось, що у пiдземеллi знаходиться Матiр Божа, пiшов
до печери. Бiльше його нiхто не бачив. Пошуки, що тривали кiлька днiв, були
марними. Лише через багато рокiв спелеологи знайшли скелет людини — можливо, це
i був той самий Карпо. Скелет у печерi зберiгається й досi у залi з вiдповiдною
назвою.
Пiсля першої свiтової вiйни вхiд до
пiдземелля було завалено, i лише у 1930-х роках печеру почали дослiджувати
польськi науковцi. У тi часи «Кришталева» стала однiєю iз найпопулярнiших
екскурсiйних печер на територiї Польщi. У 1941роцi вхiд до неї пiдiрвали
енкаведисти, щоби туди не могли потрапити бандерiвцi.
Дослiдження та розкопки лабiринту, якi
тривають й досi, вiдновились у 1960 роцi. Коли до рук Володимиру Радзiєвському,
керiвниковi Тернопiльської обласної дитячої екскурсiйно-туристичної станцiї,
потрапив путiвник до печери польською мовою, група з п'яти чоловiк вирiшила дослiдити
її. Але потрапити в середину спелеологи не змогли — вхiд був завалений.
Дiти-пастушки пiдказали, що поряд є хiд до iншого пiдземелля. Таким чином, було
дослiджено та складено карти трьох печер. Сьогоднi цю експедицiю вважають днем
народження тернопiльської спелеологiї.
До печери
Нещодавно клуб «Подiлля» став переможцем
Першого Кубка України зi спелеоорiєнтування та подолання скельного рельєфу, що
проводився у «Кришталевiй». Ця перемога стала можливою, завдяки постiйним та
наполегливим тренуванням. Напевно, нашим читачам буде цiкаво дiзнатися, як
вiдбуваються заняття спелеологiв?
Очевидно, що спочатку треба доїхати до села
Нижнє Кривче мiжмiським автобусом iз Тернополя або машиною. Зазвичай члени
групи збираються бiля печери вже в кiнцi дня, ночують пiд землею, а власне
тренування починається зранку. Вхiдний коридор у печеру довжелезний — майже
кiлометр. Хiд звивається, наче гадюка, йти слiд обережно, подекуди
пригинаючись, щоб не вдаритись головою. Стiни вкритi безлiччю рiзноманiтних
кристалiв. На жаль, на екскурсiйному маршрутi стiни деiнде порубанi
«горе-туристами» , якi обов'язково хочуть винести з печери камiнець на згадку.
Зi стелi звисають камiння химерної форми.
Уважно придивившись i пiдключивши фантазiю, можна побачити голову буйвола,
велетенського орла, букети кам'яних квiтiв. Подекуди ходи звужуються й
доводиться втягувати живiт, щоб пройти. Зал «Брил» , навпаки, має велетенськi
об'єми, навiть стелi не видно, а на землi лежать надзвичайно великi брили, якi
можна обходити кiлька хвилин.
Бiля залу «Ялинка»
починаються розгалуження у рiзнi боки. Колись тут поставили новорiчну ялинку,
яка простояла понад 10 рокiв, втративши лише кiлька гiлочок. Це тому, що у
печерi стовiдсоткова вологiсть i постiйна температура повiтря 9-11°С. Крiм
того, у неосвiтлених галереях печери (а це бiльше 20 км) панує абсолютна
темрява: якщо не включати свiтло, то не видно навiть долонi бiля власного носа.
У «Ялинцi» одягаємо комбiнезони й iдемо до
пiдземного табору «Москва» . Зал маленький, якщо ночувати великою групою, то
всi не помiщаються, i декому доводиться шукати мiсця у сусiднiх галереях. Але
спочатку — вечеря. Стiл, викопаний у глинi, обкладений камiнням i ще раз глиною
ж затрамбований. На перший погляд незручно, але у приємнiй компанiї та за
цiкавою розмовою час летить непомiтно.
Зранку
пiдйом, снiданок, ввiдна лекцiя. Спортсменiв розбивають на «двiйки» , якi мають
знайти всi контрольнi пункти (КП), позначити їх мiсце на картi та повернутись у
табiр. Пари виходять на старт з iнтервалом у три хвилини. Час обмежений, подiї
вiдбуваються дещо сумбурно, але майже всi вчасно приходять до фiнiшу.
Упродовж навчання знайдено багато
невiдповiдностей на картi, намальованiй 20 рокiв тому. Оскiльки у складi групи
є професiйнi фотографи, то зйомки тривають цiлу наступну нiч. А зранку — на
поверхню, до сонця, i тiльки невеличкi колонiї мiсцевих аборигенiв-кажанiв
проводжають спелеологiв тихим писком.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
