Різдво Христове
Історія свята
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV, ст, коли вже були встановлені свята Великодня, Тройці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження. Це певно щодо Сірії і Єрусалиму, але навіть і в Галлії ще в 361 р. Різдво святкували, як і на Сході, 6 січня.
Перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
Вирішальну роль у впровадженні окремого світа Різдва Христового зіграли три Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Вперше святковано Різдво окремо 25 грудня в Римі, мабуть, від 353 р., бо з промови папи Ліберія 352 р. видно, що того року Різдво святкувалося разом із Богоявленням, а в т. зв. Хронографі Філокалюса з 354 р. поміж християнськими святами знаходиться вже й Різдво 25 грудня. На Сході, святий Василій Великий (V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов (V 390) запроваджує цей празник у Константинополі. В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р.
Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна з 535 року міститься закон про загальне святкування празника Христового Різдва.
Розбіжності в святкуванні Різдва між Східною та Західною Церквами
Щодо святкування Богоявлення і Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Зрештою, при кінці IV ст. ці два свята вже святкувала вся християнська Церква: Схід прийняв римське свято Різдва, а Захід включив у свій церковний календар свято Богоявлення. Але зміст, що вкладався в ті свята був — і, до певної міри, залишився — різний: на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів, і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів — день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів, чи царів, у греків цей момент зовсім тоді не існує: греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день.
Історія встановлення дати
Проте саму дату цієї великої події встановлено не досить точно: Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос, і було прийнято за рік народження 754 рік від заснування Риму, Що його встановив у в XI от. Діонісій Малий. Але пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова: Христос народився 5 чи 6 років скорше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказують астрономічні вирахунки, які використали — між іншим — також згадку про затьму місяця, про яку говорять тодішні історики. Непевність ще збільшується, щодо дня народження, який святкується тепер 25 грудня за юліанським календарем. Але чому вибрано саме цей день, коли Євангелисти не дають щодо цього жодної вказівки?
Загально прийнята версія, що день 25 грудня був обраний, як день повороту (ніби народження) Непереможного Сонця (Діес Інвікті Соліс), коли сонце починало знову набирати сили. І справді потім батьки Церкви не раз указували на символічне значення цього дня. Св. Іван Золотоустий сказав: "Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця. ...". І св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».
Дату 25 грудня було встановлено не зразу. Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 р. Августового урядування, себто на третій рік нашого теперішнього літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року, як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жадних вказівок на те, чим він цю дату обгрунтував.
Пізніше, день народження Христа в'язали з початком весни, який, за юліянським календарем, припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу. Але вже в 221 р. Секстус Юліус Афріканус відносив день народження Христа на 25 грудня. Визначення цієї дати було зроблено, мабуть, на тій підставі, що сотворіння світу, як згадано, починали з 25 березня, і на цей же день припадало Благовіщення, а 9 місяців пізніше мало бути й Різдво.
Джерело: Вікіпедія
Велике християнське свято, встановлене на згадку про народження Ісуса Христа у Віфлеємі. Входить до числа Двонадесятих неперехідних свят. Є одним з найбільш значимих днів літургійного року і одним з головних свят у більшості християнських конфесій. В наш час майже всі християни (за виключенням Вірменської Церкви) святкують його 25 грудня. От тільки це 25 грудня у різних общинах настає за різними календарними стилями. У більшості приходів православних церков це 7 січня за новим стилем. Католики і протестанти святкують Різдво 25 грудня.
Історія свята
Святкування християнами Різдва не прослідковується глибше IV ст. Його дата не пов'язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, швидше всого, відбулось не у зимовий час (в давнину це питання було предметом неоднозначних міркувань церковних авторів; один з найбільш ранніх текстів, що дійшов до нас, належить Клименту Олександрійському; він згадує 20 травня). День 25 грудня встановлюється у Римській Церкві на початку IV ст. Перше свідчення цього проявляється у так званому «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 р.). Можливо, вибір 25 грудня пов'язаний з язичницьким солярним (сонячним) святом «Народження Сонця Непереможного» (після зимового сонцестояння починає збільшуватись сонячний день). Це язичницьке свято з прийняттям у Римі християнства наповнилося новим змістом: народження Христа стало сприйматись як «Народження Сонця Правди». В той же час у східних Церквах — Єрусалимській, Антиохійській, Александрійській і Кіпрській — свято Різдва Христового поєднувалось зі святом Хрещення Господнього 6 січня під загальною назвою Богоявлення (святкування Різдва разом з Богоявленням в деяких східних Церквах продовжувалось до кінця IV ст., в інших — аж до VI ст. Вірменська Церква аж до сьогодні святкує Різдво Христове 6 січня, поєднуючи його зі святкуванням Хрещення).
В IV ст. рівноапостольна цариця Єлена побудувала храм на місці віфлеємської печери, прославленої народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання Отців Церкви IV ст. — Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Золотоустого, написані на це свято. В кодексі Феодосія (438 р.) і Юстиніана (535 р.) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоан Золотоустий перший увів це свято в Антиохії в 386 чи 387 р. Василій Великий доручив Григорію Богослову запровадити це святкування на Константинопольському соборі.
Пізнішим тлумаченням часу святкування Різдва Христового 25 грудня стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій, а (за поширеним уже в раннє середньовіччя церковним переказом) Христос повинен бул знаходитись на землі повне число років (як число досконале); звідси випливало, що Христос був зачатий в той самий день, в який постраждав, отже, в єврейську Пасху, яка того року припадала на 25 березня; відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа 25 грудня. Згідно з однією сучасною гіпотезою, вибір дати Різдва стався по тій причині, що спочатку християни святкували в один і той самий час Боговтілення (під яким розумілось не народження, а зачаття Христа) і Пасху; відповідно, з часом додавання до дня весняного рівнодення 9 місяців вказало на дату святкування Різдва у зимове сонцестояння.
Джерело:
Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001.
Богослужебне святкування
Християнська Церква щороку святкує велику подію Різдва Христового 25 грудня (ст. ст.). Для того, щоб гідно відзначити його, віруючі готуються до нього сорокаденним постом, з 15 листопада по 24 грудня, відомим під назвою Різдвяного (або Пилипівки). Напередодні, в день навечір'я свята, буває особливий суворий піст. У цей день, згідно з Уставом церковним, належить вживати у їжу кутю, тобто пшеницю з медом.
У навечір'я, якщо тільки воно не випадає на суботу чи неділю, чиняться Царські часи, а потім, близько полудня, літургія Василія Великого з вечірнею. В саме ж свято здійснюється літургія Іоана Золотоустого.
Часи, здійснювані в навечір'я Різдва Христового, відрізняються тим, що на них читаються паремії, Апостол і Євангеліє. Тому, на відміну від звичайних часів, вони називаються Царськими. Цю назву вони носять ще й тому, що в Греції при їх проведенні зазвичай були присутні імператори.
Після літургії посеред церкви ставиться свічка і клірики співають тропар свята: "Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуму: в ньому бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися поклонятися Тобі, Сонцю правди, і визнавати Тебе, що Ти є Схід з висоти. Господи, слава Тобі!" А потім кондак свята: "Діва сьогодні Пресущого народжує, і земля вертеп Неприступному приносить, ангели з пастирями славословлять, і волхви з зіркою подорожують. Нас бо ради народилося Немовля, Превічний Бог".
Якщо навечір'я буває у суботу і неділю, то Царські часи читаються у п'ятницю. Напередодні свята буває літургія св. Іоана Золотоустого, а після літургії – вечірня. Прославлення Христа відбувається вже після вечірні. Посту, за Уставом, у цей день не буває. Це означає, що після літургії до вечірні дозволяється споживати трохи хліба.
Всенічне бдіння починається великим повечір'ям, на якому співається урочиста пісня Ісаї: "З нами Бог, розумійте, народи, і підкорюйтесь, ось бо з нами Бог!" Часте повторення в цій пісні "З нами Бог!" свідчить про духовну радість віруючих, які усвідомлюють серед себе Бога – Еммануїла. Зміст решти пісень можна виразити початковою піснею канону: "Христос народжується, славіте; Христос з небес, зустрічайте: Христос на землі, возносьтеся! Нехай співає Господеві вся земля, нехай люди співають, бо Він прославився".
Джерело:
Офіційний сайт Української Православної Церкви (КП).
Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) в древній Церкві і таким шанується на Сході і зараз. На Заході до XIV ст. (з незрозумілих поки-що причин) він перемістився на перше місце, однак в результаті літургійної реформи в Католицькій Церкві, яка відбулась після 2-го Ватиканського Собору, Пасха повернула собі головуюче місце. Тем не менше, у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Різдву у православній традиції передує сорокаденний Різдвяний піст (Пилипівка) [з 14 (27) листопада до 24 грудня (6 січня) включно; на Заході йому відповідає підготовчий період, який називають «Адвентом» (лат. adventus — пришестя), дещо менший по тривалості і який не приписує пощення]. Свято Різдва має п'ять днів передсвяткування (з 20 до 24 грудня) і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього. Переддень, або навечір'я свята, проводиться у строгому пості і називається сочельником (святвечором); в цей вечір, за церковними приписами, вживається у їжу сочиво (сушені хлібні зерна, розмочені водою). Церковні співи, що прославляють Різдво Христове, були написані Романом Солодкоспівцем, Софронієм і Андрієм Єрусалимськими (VII ст.), Іоаном Дамаскіном, Космою Маюмським, патріархом Германом (VIII ст.) та іншими.
Практика святкування Різдва у латинському обряді передбачає здійснення трьох Мес, основна з яких припадає на ніч (дві інших — на світанку і вдень). Їх називають «Ангельська», «Пастирська» і «Царська». Згідно з символічним тлумаченням, перша святкує предвічне народження Сина від Отця, друга — народження Ісуса Христа від Діви, третя — містичне народження Бога в душі кожного віруючого.
Джерело:
Офіційний сайт Української Православної Церкви (МП).
джерело:sviato.in.ua
|
