Розробка туристського маршруту. Кінний похід першої категорії складності
Верхи по загадкових Карпатпх
День перший
Довжина маршруту – 128 км. Тривалість походу - . Основні орієнтири на маршруті: «Камень Довбуша», г. Маковиця, г. Рокита-Велика, г. Лисина-Космацька, пер. Ріжі, пер. Кривопілля, г. Кострич, г. Велика Маришеска, г. Шпиці, оз. Несамовите, г. Пожежевська, с.т. база «Заросляк», г. Кукул, Яблунецький перевал, г. Довга, пер. Столи, долина річки Зубринка, пер. Пересліп, долина річки Жонка. Сезонність – травень-жовтень.
За легендою назва «Яремче» походить від імені Яреми, гуцула який вперше оселився на цій території. В кінці ХVІІ століття в Яремче проживало 8 сімей. В 1738... 1745 рр. в околицях Яремчі діяв загін опришків Довбуша. Народ увіковічив пам'ять про легендарного ватажка в Камені Довбуша, який лежить біля залізниці і залізничного тунелю.
0.0 км. З цього місця і починається наш маршрут. Біля Каменю Довбуша бере початок художньо меморіальний комплекс «Стежка Довбуша» - створений в місцях, овієних легендами зв'язаними з іменем ватажка карпатських опришків. Стежка пролягає між скелями і виходить на хребет Горган Запрутський.
Неподалік від Каменя є розвилка доріг: прямо на Ямну, а також на Маковицю хребтиком, що іде від крутого вигину Прута; наліво – на Маковицю долиною потоку Маківчика і по схилах хребтиків. Дорога іде вздовж потоку. Через риблизно 200 м – розвилка: правіше – дорога на Маковицю правим схилом долини Маківчика; прямо – на Маковицю лівим схилом; обидві дороги сходяться на Маковиці. Ідем прямо. Дорога спочатку іде полого наверх селом, а тоді – круто наверх – лісом.
3.5 км. Із голої вершини Маковиці (984 м) відкриваються захоплюючі краєвиди. На півночі і сході далеко внизу синіє долина потоку Боярського, за ним полонинський хребет із відомими вершинами – Рокитою Великою (1111; віддаль 9 км, на ній розташована телевежа) і Лисиною Космацькою (1451; 20 км). Навколо Маковиці з трьох сторін темніє глибока долина Пруту, за нею на заході синіє голий крутий хребет Довбушанки, лівіше – плоский хребет Синяка, а на південному заході – гострий пік Хом'яка(1542; 12 км.). На півдні в мерехтливій синяві видніється Кукульський Хребет, а зовсім на краю горизонту найвищі вершини Українських Карпат – красуні Говерла і Петрос.
Вершина Маковиці і її схили покалічені траншеями окопів, виритих, ще в часи Першої і Другої світових війн. Тут відбувалися тяжкі бої. А на горі Смерічок, що поблизу, від артилерійського вогню росіян загинуло багато румунських вояків. Жителі із ближніх сіл у свята ходять на гору Смерічок молитися. Щн дотепер знаходять стріляні гільзи від рушниць і гармат, а корпуси гарматних снарядів гуцули використовують як ковадла для клепання кос.
12.5 км. З Маковиці вирушаємо на схід, на гору Рокита Велика. До цьої гори 9 км і шлях тут досить простий. З неї видно Рокиту Малу, яка нижча за «сестру» на 5 м – і становить 1105,5 м. Якщо добре придивитись то можна побачити наступну нашу точку Лисину Космацьку. До неї треба йти ще через одну Маковицю, але вищу (1114 м).
19.5 км. Проходимо ще 7 км хребтом і ми на горі Лисина Космацька – поросла лісом кам'яниста вершина. Її висота 1465 метрів. Тут обривається дорога хребтом. Коням тут буде трохи тяжко. Через лисину і по схилах ідуть чіпаші і плай. Після Лисини дорога хребтом відновлюється.
27.5 км. Далі йдемо через дуже мальовничу гору Гордя, перевал Суха Розсіч і на 9 кілометрі від Лисини Космацької ми досягаєм перевалу Ріжі. Цей перевал знаходиться на висоті 1190 метрів. Це впадина на хребті і перехрестя доріг: прямо – на Ворохту через урочище Явір (11 км); направо хребтом – у Ворохту через полонину Ріжі. У впадині є колиба і вода, тут можна трохи набратися сил і нагодувати коней. Ми йдемо на ліво, через гору Кітилівка за якою знаходиться перевал Кривопілля.
33 км. Перевал Кривопілля. Перша точка ночівлі. Тут є приватна садиба на 15 осіб з усіма зручностями. Тут також є стайня, куди можна загнати коней.
37 км. Зранку продовжуєм подорож через урочище Буков'єн до гори Кострича. Ця гора має висоту 1585,9 метрів. Від цієї гори до Кривопілля ведуть дві стежини, які починаються ліворуч та праворуч гори. Зимою ця гора є лавинонебезпечна. Перед горою, за кількасот метрів, стоїть давній хрест, а поруч лавка.
49 км. Рухаємся далі. Стежка на гору Маришеску (1567 м.). Найкраще спочатку піднятися на хребет, а хребтом – на вершину. На хребет краще іти безлісими полями. Для цього треба іти від Кострича наверх і трохи наліво, опходячи ліс, а потім – джерепи.
53 км. Ми на Шпицях. Східні відроги Ребер та Шпиців утворюють тут майже непрохідну стіну своєрідного котла, що позначений на мапі як урочище Гаджина. Туристи потрапляють сюди досить рідко. Нам відомий лише один туристичний комплекс — «Легенда Карпат» (місто Косів Івано-Франківської області) — який, в числі інших, пропонує своїм відвідувачам пішохідний маршрут підвищеної складності від села Бистрець Верховинського району до гори Шпиці.
55 км. Ще 2 кілометри і ми опиняємось на озері Несамовите. Це озеро лежить на території Говерлянського заповідника, близько до Чорногірського хребта, під вершиною Туркул на висоті близько 1750 метрів. Озеро та прилегла територія це незвичайний, вражаючий куток. Місцевість поряд з Несамовитим вражує фантастичним доісторичними формами. Це озеро утворилось в результаті тектонічної діяльності, який перекрив витоки потічка. Обізнані люди кажуть, що озеро міліє і заростає. Якщо його не рятувати то пропаде така окраса природи.
58 км. Перехід від Несамовитого до Пожежевської. Перейти до Пожежевської можна верхньою дорогою (чіпашем) або середньою дорогою. Перехід середньою дорогою легший. Від Пожежевської до Заросляку прокладена стежка, що іде від вершини до Заросляка.
64 км. Проходимо через будівлі метеостанції і стаціонару Карпатського Екологічного інституту. На південому заході від будівель відніється турбаза «Заросляк». «Заросляк» - житловий багатоповерховий корпус із затишними кімнатами. Тут працюють їдальня, душові, сауна. В 1988 році тут розпочали будувати трасу для гірськолижного спорту. Привал, ночівля.
74 км. Після тяжких 10 кілометрів ми потрапляємо наче в казку. Це гора Кукул. З хребта Кукула відкриваються гарні гірські пейзажі. Вздовж хребта лежить багато полонин. Тут п'янке гірське повітря і екологічно чисті продукти харчування.
До 1939 року по цьому хребті проходив польсько-чеський кордон. До нашого часу на хребті частково ще збереглася дорога з бетонними прикордонними стовпчиками, по яких дуже добре орієнтуватися туристам.
90 км. Через довгих 16 кілометрів ми досягаємо другого перевалу – Яблуницький перевал. Він знаходиться на межі із Закарпатською областю, за 35 км. від Яремче. Розташований на висоті 950 км. над рівнем моря, між такими вершинами Карпат як: Говерла, Довбушанка, Хом’як, Синяк, Петрос. На перевалі діє готель „Беркут” в якому є ресторан. Це один із найкращих гірськолижних регіонів Карпат. Кілометрові траси „Динамо” та „Чешка”— для досвідчених лижників; є також дві траси середнього рівня та траси для початківців. Траси обслуговуються 12-ма бугельними підйомниками. Ночівля.
114 км. Далі ми ідем через гору довга і приходим до кінця відомого маршруту «201» - перевалу Столи. Перевал Столи — це такий собі маленький райський куток з хатиною-притулком та ще кількома прибудовами. Як будь-який перевал, він того ним і є, що розділяє два річкові басейни: Прута та Бистриці Надвірнянської (права притока Дністра). «Тут просто класно, бо тут просто класно…». З одного боку відсіль — хребет Тавпіширка, другий заступають дерева. А з інших боків стіною стоять підніжжя гори Довга та ще декількох безіменних гір. Такий ефект схованки, з панорамою тільки в один західний бік, генерує і підтримує бажання сидіти за столом під хатиною і милуватися, бо саме туди, до згаданого хребта, котиться на ніч сонце.
122 км. Далі рухаємось строго по міркуванню. І дістаємось перевалу Пересліп. Відразу вийшовши на перевал ми побачемо пам'ятник загиблим воїнам Другої Світової війни. Там же віднайдете десь на дереві і маркування, як біло-жовто-біле, так і біло-синє.
128 км . Ми поступово наближаємося до долини річки Жонка. Проходимо повз волєри і доходимо до кінцевої тожки - ЖД вокзал. Кінець
| 
