Різдво Христове
Різдвяний вертеп на Волині 7 січня. Серед усіх свят Різдво у народній традиції святкується, мабуть, з найбільшим розмахом. Хоч православна церква по значимості ставить Різдво швидше на друге місце, більше шануючи Воскресіння Христове, але український народ веселиться і розважається найщиріше і найяскравіше саме у сувору зимову пору.
Може це пов'язане з тим, що Різдво припадає на зимову пору, коли наші пращури не мали невідкладних сільськогосподарських справ; може в дні лютих і загрозливих морозів і вітрів хочеться протиставити їм безтурботні веселощі; може простий люд з більшою щирістю радів народженню Христа, ніж Воскресінню, якому передували страждання і смерть на хресті; може свій вплив мало те, що Різдво чітко "закріплене" у календарі, тоді як дата свята Воскресіння "плаває". Якийсь вплив могла мати і новітня історія: в роки атеїстичної боротьби з християнськими святами "замаскувати" різдвяні веселощі під зустріч Нового року було легше, ніж видавати Великдень за прояви братання всіх трудящих у травневі дні і святкування великої Перемоги.
Про Різдво на Укропі:
Різдво в Україні
Різдво з найдавніших часів присвячувалося Богові-Творцеві. Таким Богом наших предків є Сварог. Саме йому співали молитви в час зимового сонцевороту: «Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, – се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага» (Велесова Книга, дошка 15-А). Ці глибинні народні обряди уславлення новонародженого Сонця (Дажбога) були створені ще нашими праарійськими пращурами. Тому й знаходимо безліч спільних мотивів української містерії Різдва Світла з давньоіндійськими піснями-славами Ріґведи – найдавнішого Святого Письма на землі. Саме цю спільність походження засвідчують наші українські космогонічні колядки.
Тож різдво святкували задовго до християнства. Стародавній дохристиянський календар наших далеких предків – слов'ян-язичників був зорієнтований, за оцінками більшості дослідників, на річний цикл сонця, віхами для якого слугували дні сонцестояння (сонцевороту) і рівнодення. Найголовніші свята припадали на зимовий і літній сонцевороти, які виражалися, відповідно, у найкоротших і найдовших днях. Зимовий сонцеворот, із яким пов'язували народження нового сонця, святкувався аж 12 днів. За цим зимовим циклом у слов'ян традиційно закріпилися дві народні назви, які в деяких подекуди співіснують: "Святки”, яка переважає на сході східнослов'янського ареалу, та "Коляди, Колядки, чи Коляда”, яку вживають українці, білоруси, більшість південних слов'ян, а також поляки.
Християнська церква докладала багато зусиль, аби позбутися «поганських» обрядів, і приурочила до цих днів святкування Різдва, започаткувавши тим самим двовір'я. У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. І лише в V столітті Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами – григоріанським та юліанським. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква – 25 грудня за новим стилем.
До "різдвяних святок” належить ціла плеяда свят: Коляда (або Свят-вечір), Свято народження сонця (або Різдво Христове), Свято Богородиці, Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохреща (або Богоявлення).
Коляда чи Свят-вечір називається ще багатою кутею. До нього ретельно готуються. Накривається щедрий стіл з 12 і більше стравами, обов’язкові з яких - різдвяна кутя та узвар.
Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов’язано з Божою Матір’ю.
14 січня православні та греко-католики знову готують кутю, бо вечір цей – Новий рік або Свято Меланки та Василя. Сильно християнізувалося й ще одне велике свято — Водохреща, котре отримало назву Богоявлення. Водохреща включалає три основні обрядові дії: Свят-вечір, святкову богослужбу і освячення води. Свят-вечір влаштовують після завершення посту (його називають ще голодною кутею або третьою кутею).
Центральною дією Водохрещі є освячення води. Після святкової богослужби люди йшли до ставка або річки (а іноді й до криниці), де заздалегідь видовбувалася ополонка у вигляді хреста. Священнослужитель занурював у неї хреста, після чого вода вважалася освяченою. Люди набирали її в посудини і кропили господарські будівлі, свійських тварин, дерева у садку (гуцули в такому випадку робили з вівсяного снопа перевесла, окропляли їх свяченою водою і перев'язували кожне дерево). В хрещенську ніч дивилися на небо: зірки блищать - до гарного врожаю. В хрещенській обрядовості явно простежується аграрна магія, котра підсилюється християнською символікою: після освячення води пастирі ходили по обійстях своїх вірних і малювали на дверях хреста, освячуючи будівлі водою. Наступного дня (6 або 19 січня) Коляду «забивають» стрілами, що слугує знаком завершення зимових святок.
Хрещення – не менш важливе, аніж Різдво, свято. Хрещення – перше християнське таїнство, початок благодатного поєднання людини з Богом. Хрещення – наше духовне народження. Варто сказати, що історично це свято церкою ввелося навіть раніше, ніж Різво (хоча, здається, коли це християни могли не святкувати Різдва Христового?). Але, виявляється, воскресіння Христа чи охрещення його Святим Духом, що і знаменує собою Хрещення, були важливіші, ніж просте людське народження Ісуса. Але поступово християська церква почала приєднувати до пам’яті хрещення і пам’ять про народження Спасителя. І 6 січня стало подвійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. Але за незручністю виконувати різні обряди водночас, у першій половині IV століття, при папі Юлію, свята роз’єднали.
Про Різдво на сайті Вікіпедії:
Різдво в Україні
В Україні, як і в інших країнах, Різдво, свято Народження Ісуса, Сонця Правди (Св. Кіпріян говорив про Ісуса, що Він "правдиве сонце і правдивий Бог" («Де орат. дом. 35), а Іван Золотоустий називає Його "«Сонцем Правди», що з'явилось, щоб освітити землю", прищепилося на поганському грунті шанування Нового Сонця, Нового Хліборобського Року, що починається з поворотом сонця на весну. Відповідно до цього різдвяна обрядовість, тісно в'яжеться з віруваннями в щасливий ПОЧИН та з магічними діями, що мають забезпечити в тому наступному році добрий урожай. З огляду на велике значення, що мають для всієї родини ті магічні дії, різдвяної обрядовости, в ній повинні брати участь всі приналежні до родини, і то не тільки живі, а й покійники. Всі мають брати участь у Святій Вечері, перед Різдвом. Таким чином до свята живих прилучається й поминальне свято небіжчиків, ДІДІВ. На Святому Вечорі властиво зосередковується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Другий день Різдва називався колись ПОЛОГОМ БОГОРОДИЦІ, у лемків ВИМІТНИМ ДНЕМ, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне» (ЗНТШ. XXVII. ст. 45 в Бібліографії).
З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят.
Різдвяний вертеп на Волині Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «єврей», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одві-дае оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрйти. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги.
Про Різдво у Михайла Грушевського (зі збереженням оригінальної орфографії):
За Корочуном — найбільш коротким днем року наступає з зимовим поворотом сонця свято нового астрономічного сонїчного року. Воно злило ся з християнським Різдвом — що саме було (в античнім світї) положене на сей час для христіанїзації поганських свят новонарожденного сонця. На Різдво через те перейшла назва Корочюна. Старе-ж поганське свято з його обрядовістю дістало під впливом грецько-римської культури й її новорічних свят, пізнїйшу назву коляди (римські calendae). Воно полишило богаті слїди в сучаснім святкованню Різдва, Нового Року, Водохрищ; сї слїди виразно вказують на хлїборобський, господарський характер свята: вечеря серед снопів, перед нагромадженою купою хлїбів; бажання і вороження урожаю та приплоду на будущий рік, запросини мороза на кутю — виразно мають сей характер.
Трішки інформації із сайту "Українські пісні", з посиланням на працю о. Ксенофонта Сосенка. „Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора". Львів, 1928. - СІНТО, Київ 1994. 343с.
Українське Різдво-Коляда — це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. В Святах Коляди й Щедрого Вечера є основні складові Староукраїнської культури й реліґії — і на ідеольогії цих Свят стоять інші згадані свята, містерії й реліґійні обряди...
Святий Вечір є по думці народу містичною добою Різдва Світа, коли-то і людина народилась. Думка про присутність Господа на Святій Вечері горує понад усіми іншими. Є оця Тайна Вечеря найбільшою реліґійною дією Українського Різдва.
Коляда й Щедрий Вечер — як самостійні Староукраїнські свята, що тривають досі від непам’ятних часів у виді людових Святочних обрядів та містерій, — мають свій особливий вислів у Святочних піснях: Колядках та Щедрівках. Дають оці Святочні пісні найправдивіший і найповніший образ Сароукраїнської реліґійної ідеольоґії та висвітлюють дійсний зміст Свят Коляди й Щедрого Вечера. Що більше — вони приявляють і найбільше первісну Українську культуру й реліґію і, судячи по ріжним признакам, автохтонну Українську.
Різдвяний вертеп на Волині
Рекомендуємо погребтися на тому сайті більш грунтовно. У згаданій тут праці о. Ксенофонта Сосенка теж вказується на співзвучність слова "коляда" з римським "calendae", але о. Ксенофонт Сосенко вказує, що
* ім’я Коляди, калєнда, чи колєнда, не має і тіни цього культурного значення що Римські calendae; що це ім’я Коляда навіть у відмінній подобі у чужих народів зближене ідеольоґічно до Українських Святоріздвяних ідей, — і ще раз ствердити, що
* Римські свята, передовсім calendae й brumalia, не могли мати з Українською Колядою нічого спільного культурно, бо Староукраїнське свято Різдва є під оглядом культурно-історичним далеко раньше; а тим самим також ім’я Коляда, що містить в собі весь ідеольоґічний зміст Свята, мусить бути старше, ніж сalendae.
Виготовлення різдвяної зірки
З цупкого картону чи фанери вирізають 8-кутну зірку (за допомогою циркуля, ножиць, лінійки й олівця). Потім кутики (як і довгу ручку) обгортають кольоровим папером чи фольгою, закріпляючи скотчем. Ззаду прибивають ручку, спереду декорують іншим папером, поверх нього – витинанкою з ангелами, прикрашають дощиком, до кожного кутика припасовують маленький дзвоник (такі ж триматиме й кожний колядник) – їх можна знайти в крамницях для рибалок. Посередині вміщують невелику ікону, якуосвітлюватиме знизу маленька лампочка з ліхтарика, підключена до батарейки за допомогою мідного дроту.
Це, звісно, не єдиний спосіб і, зрозуміло, не традиційний :), а адаптований до сучасних часів.
Не можемо не вставити кілька колядок.
Добрий вечір тобі, пане Господарю!
Добрий вечір тобі, пане Господарю:
Радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Застеляйте столи, та все килимами:
Радуйся,
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Та кладіть калачі з ярої пшениці:
Радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Бо прийдуть до тебе три празники
В гості: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Ой перший же празник – то Різдво
Христове: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А другий же празник – Василя
Святого: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А третій же празник – Святе
Водохреще: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що перший празник зішле тобі
Втіху: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що другий празник зішле тобі
Щастя: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що третій празник зішле всім нам
Долю: радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Сію, сію, посіваю
Сію, сію, засіваю,
З Новим роком вас вітаю!
На той новий рік,
Щоб вродило краще,
Ніж торік!
Щедрик, ведрик
Щедрик, ведрик,
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски,
Решетце овса
І колядка вся!
Я маленький пастушок
Я маленький пастушок
Загорнувся в кожушок
На скрипочку граю,
Вас усіх вітаю.
А ви, люди, чуйте,
Коляду готуйте –
Яблучка, горішки
Дітям для потішки.
Сієм, вієм, посіваєм
Сієм, вієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм
На щастя, на здоров’я
На Новий рік!
Щоб вам вродило краще, ніж торік.
Коноплі під стелю,
А льон до коліна,
Щоб вам, господарі,
Голова не боліла!
Святковий віршик від Олесі Овчар
Принесла зима святки!
Принесла зима святки!
Вбрали миші кожушки,
Взяли зіроньки у лапи
Та й пішли колядувати.
Не забули і сопілку,
Щоб лунала пісня дзвінко:
"Нова радість... Добрий вечір
Всім господарям статечним!”
Найдрібніше мишенятко
Має крильця – янголятко
Повіншує файних ґаздів:
Щастя, злагоди, гараздів!
За гостями сніг лапатий
Зазирає в кожну хату,
І вітрець у шпарку дмуха,
Щоб збадьоритися духом.
Ще й морозко назирці
Носить квіти у руці
І букети крижані
Залишає на вікні.
Кожну хату, кожну нірку
Промінцем торкає зірка.
Так о світлій цій порі
Ходить радість по землі.
Олеся Овчар, 2010 р.
Джерело: sviato.in.ua
|
