Солотвино!

Степан Бачкаі, завідувач підземним відділенням Української алергологічної лікарні, із гордістю розповідає про свої володіння. Це єдиний у світі медичний заклад, для якого спеціально спорудили шахту, а не навпаки. Метод спелеотерапії застосовують не тільки в Україні, але ніде більше не будували шахту в лікувальних цілях. Використання старих штолень не дає такого ефекту.

На 130 метрів нижче шахтарі добувають сіль, але основне завдання колективу солекопальні № 9 — допомогти хворим бронхіальною астмою, бронхітами, всілякими алергіями. Лікувалися тут і 260 опікових пацієнтів. Виявляється, сіль на рани — це не завжди зле, але за умови, що вона міститься в повітрі у вигляді високодисперсного аерозолю. Опіки краще гояться за відсутності мікробів, а їх тут менше, ніж будь-де. Експеримент удався, але потім був зупинений. Сьогодні в Україні приблизно два мільйони людей, яким могли б допомогти в Солотвино, однак прийняти усіх просто фізично неможливо. Тож перевагу віддають насамперед хворим на астму.

Спелеотерапія

Системне лікування атмосферою соляних шахт першими почали поляки. Наприкінці 1959 року під Краковом був відкритий підземний санаторій у галереях солекопальні. Уміщав він 70 хворих. Хоча ще на початку XX століття італійські лікарі використовували печери для лікування ревматичних захворювань. У 1944 році німецькі алергологи відзначали, що хворі астмою легше дихали після багатогодинного перечікування нальотів американської авіації у золотоносних шахтах.

У 1960-ті роки Польщу відвідала делегація із Закарпаття. Після ретельного вивчення досвіду сусідів у жовтні 1968 року на солотвинській шахті №8 (рік заснування 1884-й) відкрили відділення спелеотерапії на 70 ліжок.

Ефект був колосальний! Чиновники не вірили звітам лікарів, і через деякий час лікарню відвідали світила медицини СРСР і України, зокрема обидва міністри охорони здоров’я. Після підтвердження отриманих результатів вирішили побудувати ок­ре­му лікарню. Підземне відділення (солекопальня № 9) відкрилося у січні 1976 року, а спорудження всього шпиталю завершили у 1980-му.

Керувати новим медичним заклаідом доручили відомому лікареві й уче­ному, доктору медичних наук, профе­сору Михайлу Торохтіну. Сьогодні ко­лектив з 400 чоловік очолює його учень, віце-президент європейського товариства спелеотерапевтів Ярослав Чонка.

Спелеоклімат

Нині метод спелеотерапії визнаний в усьому світі. У вітчизняних і закордонних поліклініках і санаторіях створюються камери штучного соляного мікроклімату. Але такого результату, як при використанні соляних шахт, на поверхні досягти неможливо. Клімат солотвинської копальні воістину унікальний: температура 20-22 градуси цілорічно, вологість повітря 40-50 відсотків, атмосферний тиск 720-750 міліметрів ртутного стовпчика, відсутність алергенів і радіації, уже згадана майже абсолютна стерильність.

Проходження дрібних часток солі дихальними шляхами хворих поліпшує їх самопочуття або й дає уфукт повного одужання, особливо у дітей. Соляний аерозоль вбиває мікроорганізми, настає загальне зниження алергізації організму, людина практично повертається до нормального життя.

У 1984 році заступник міністра охорони здоров’я СРСР привіз у Солотвино історію хвороби Костянтина Черненка. Закарпатська лікарня була останньою надією невиліковно хворого генсека. Але лікарі відмовилися прий­няти високого посадовця, оскільки навіть тут він не мав шансів на одужання. Через два місяці Костянтин Черненко помер. Головний лікар Ярослав Чонка дотепер радіє, що керівництво лікарні виявило тоді твердість духу. Якби глава держави помер безпосередньо в шахті або після курсу лікування, то лікарню могли би просто закрити.

Спелеореакція

Українська алергологічна лікарня щорічно приймає 4000 хворих, зокрема 1200-1300 дітей. Путівка для дорослого коштує 1560 гривень, для дитини — 1200. Дитячі й частина дорослих путівок, котрі розподіляються через Міністерство охорони здоров’я України визначеною квотою на кожну область, — безкоштовні. Розповсюд­жуються вони і через профспілки. Приблизно 25-35 путівок можна прид­бати на місці.

Курс лікування складає 24 дні. Позитивний ефект спостерігається у 80-85 відсотків дорослих і 90-95 відсотків дітей. Протягом лікування хворі спускаються в шахту 18-20 разів. За кожним пацієнтом закріплено два ліжка: одне — в лікарні на поверхні, друге — в соляних палатах. Підземна терапія проходить у дві зміни: перша — з другої дня до сьомої вечора, друга — з восьмої вечора до сьомої ранку. Ніяких процедур у копальні не проводять, люди сплять, гуляють галереями і дихають цілющим повітрям.

У всіх хворих, але в різний час, спостерігається явище спелеореакції. У кого на 5-й, у кого на 12-й, а в декого і на 19-й раз перебування в шахті відбувається бурхливий відхід мокроти, посилене відкашлювання, утруднення дихання. Все це — наслідки дії шахт­ної атмосфери на організм. У випадку загострення персонал підземного відділення, а це 54 особи (черговий лікар, медсестри, нянечки, технічні працівники), завжди готовий прийти на допомогу. Після спелеореакції настає відчутне полегшення.

Спелеоповітря

Підземна лікарня — це прямокутник площею чотири з половиною тисячі квадратних метрів і об’ємом у 25 тисяч кубометрів. Тут працює серйозна система вентиляції.

Солерудник має два стволи: головний, через який потужний вентилятор жене в шахту повітря, а на поверхню подається добута сіль, і допоміжний (пасажирський) — по ньому возять кліттю хворих, персонал і шахтарів. Від головного ствола, на 20 метрів нижче лікарні, проходить вентиляційна галерея. В ній повітря для лікувального відділення насичується сіллю, прогрівається до потрібної температури і подається через спеціальні жалюзі до лікарняних штолень: центральної, західної та східної.

Головним тутешнім багатством є повітря. Для збереження його чистоти хворим заборонено розчісуватися, лускати насіння, в’язати, вишивати, користуватися парфумами, не кажучи вже про паління та вживання алкоголю. Не можна нічого кидати під ноги. Раз у 3-4 роки технічні працівники повністю заміняють шар солі свіжим, піднятим із нижнього горизонту. Щоби замінити шар товщиною в 10-15 сантиметрів, потрібно завезти приблизно 200 тонн солі.

В одній галереї розташована невелика каплиця. Тут мирно співіснують православна, греко-католицька, римо-католицька й протестантська конфесії. Каплиця відкрита в 1996 році на честь 20-річчя лікарні. Освятили її чотири владики від різних церков. Щороку на Великдень і Різдво запрошують одного зі священнослужителів для проведення святкової служби. Церква відкрита для хворих цілодобово.

Спелеопроблеми

Підземне відділення — головна гордість і проблема Української алергологічної лікарні. Адже воно безпосередньо залежить від стану справ на солекопальні, а він далеко не ідеальний. Шахтарі по півроку не отримують зарплати, відповідно, багато з них подаються на пошуки кращої долі. Можливість закриття шахти цілком реальна. Хворих і персонал опускати й піднімати можна і без видобутку солі, але обслуговувати стволи, ремонтувати галереї, займатися електротехнічними роботами та вентиляцією мають фахівці.

Три роки тому солекопальня мала проблеми — затопило добувні штольні. Величезними зусиллями знайшли кошти, аби відвести звідси воду та відремонтувати обладнання. Але у процесі виявися певний позитив. Солену підземну воду перекачували до сусіднього озера, що є вітчизняним аналогом знаменитого Мертвого моря. Озеру загрожувало опріснення, й додаткова сіль відновила порушений баланс.

Якщо у підземному відділенні лікарні все стерильно та акуратно, то надшахтні будинки солекопальні наводять глибокий сум. Випадково проїжджаючи мимо на автомобілі, ніколи не подумаєш, що під цими тихими старими будівлями діє унікальна лікарня, а ще нижче терплячі шахтарі добувають сіль.

Джерело: «Всеукраїнський туристичний журнал. «Карпати. Туризм. Відпочинок.»

[Івано-Франківськ]

[Ворохта]

[Івано-Франківськ]

[Прикарпаття]

[Горгани]

[Різне]

[Тисовець]

[Драгобрат]