Прийшов один дід до корчми і мав собі гарну палицю. А в корчмі сиділо два
чоловіки та й давай чіплятися, ні сіло, ні впало, до діда.
— Дивись,— кажуть,— це нашого старшини палиця! А де це ти її взяв, діду?
Украв, га? Признавайся!
Дід мовчить, уже й злякався, хоч палиця та не крадена, а його власна. Коли
саме на це ввіходить старшина до корчми. Тії причепи зараз до його:
— А правда, то ваша палиця? Чи не вкрав її дід у вас?
Старшина глянув на палицю: та й гарна ж! І закортіло йому ту палицю відняти.
— Ай справді це моя! Де це ти її узяв, діду?
А дід уже схаменувсь, питає:
— Чуєте, пане старшино, то ваша палиця? Візьміть, як ваша!
Старшина бере.
— Так,— каже дід,— добре! У нашім селі злодії обікрали церкву і тую палицю
там покинули, забули; а люди дали її мені, щоб я ішов у світ: хто буде казати,
що то його палиця, той церкву обікрав.
Старшина тоді туди-сюди... Та що робити? Не то палицю віддав, а ще й
заплатив дідові, щоб нікому не казав.
| 
