"На початку часів не було нічого, окрім океану і неба. Людям не знайшлося місця в цьому хаосі. Але боги зглянулися і раптово вода ізвергла безліч кам'яних глиб, які почали плавати по поверхні морить. Глиби збільшувалися, перетворювалися на острови, і навіть гігантські хвилі не могли їх зрушити. У людей з'явилося місце на цьому світі. Але до цих пір острови ще не змогли закріпитися остаточно, і земля під ногами іноді здригається", - це всього лише одна з численних легенд про виникнення Філіппін. Архіпелаг знаходиться там, де тектонічні плити, стикаючись один з одним, породжують землетруси і вулкани, а відгомони цих геологічних процесів відбилися в стародавніх міфах. Безліч островів, що скупчилися на південному заході Тихого океану нагадують гігантських ськата-манту, що спрямувався з відкритого моря до берегів Борнео.
ДОБА В МАНІЛІ
Офіційна столиця держави з 1948 року - місто Кесон-ситі (2 мільйони жителів) - лише один з десятка адміністративних центрів, складових Манілу, відому всьому світу як головне місто Філіппін. За 24 години, проведеної в Манілі, неможливо відчути якийсь особливий колорит цього міста. У пам'яті залишається величезний мегаполіс з незліченними дорожніми пробками, жарою і "ароматами", що витають в повітрі, - зовсім не жасмину.
Однією з визначних пам'яток мегаполісу є незвичайний вид транспорту, який, мабуть, не зустрінеш більше ніде в світі. Існують дві версії виникнення феномена під назвою "джіпні". Перша свідчить, що після Другої світової війни американці мали намір втопити позашляховики "віліси" в океані - за непотрібністю, але потім продали їх місцевим жителям - по 200 доларів за машину. За іншою версією, "джіпні" з'явилися завдяки старанням якогось філіппінця на ім'я Леонардо Сарау. У нього були дуже багато дітей і один кінь з двоколкою, але в цей віз всі нащадки не вміщалися. Леонардо знайшов на звалищі "віліс", полагодив його, проте і туди не зміг втиснути все своє сімейство. Тоді він відшукав на тому ж звалищі другий "віліс" і зістикував його з першим. Новоявлений саморушний екіпаж не блищав витонченістю, зате в нього помістилися всі Леонардови родичі. На честь коня, що залишився не у справ, "конструктор" поставив на капот здоровенну фігуру Пегаса. Далі обидві історії про появу колоритних екіпажів вже не протіворечат один одному. Захисний колір "вілісів" був явно не до душі філіппінцям (під час Другої світової окупанти-японці і визволителі-американці каменя на камені не залишили від Маніли), і вже тут-то вони дали волю фантазії. З тих пір і понині автомобілі розфарбовуються в найнеймовірніші кольори. Мені розповідали, що сьогодні "джіпні" збирають на заводі, встановлюють на них японські двигуни, але продають нефарбованими. Новий "джіпні" схожий на каструлю - такий же сяючий і начищений. Господарі розписують їх, як їм заманеться. Окрім "джіпні", з суспільного транспорту зустрічаються трайсикли - триколісні мотоцикли з причепами, і велорикші із смішною назвою "педо-кеб". Відпочинок у Карпатах
НА ОСТРОВАХ
На острів Себу я ступив без малого через п'ятсот років після Магеллана. У 1521 році, через тиждень після висадки на сусідній з Себу острів Мактан, іспанського дворянина Фернана Магальянша, що увійшов до історії під ім'ям Фернана Магеллана, убили місцеві жителі. У 1972 році чоловіка тодішнього філіппінського диктатора, Імельда Мазке, наказала побудувати на Мактане монумент вождеві Лапу-Лапу, від руки якого і загинув завойовник, - як-не-як, патріот в чесному бою позбавив життя ворога. Численні туристи зі всього світу проводять велику частину часу саме на Себу. М'який теплий клімат, колоритна тропічна природа, білосніжні піщані пляжі, спокійне море у поєднанні з розкішними готелями - всього цього тут в надлишку. Для мене ж Себу був не більше ніж зручною відправною крапкою для поїздок на довколишні острови. У одному з путівників прочитав, що "...на Сикихоре вас обкутає атмосфера таємничості і містики. Філіппінці обов'язково попередять вас про відьом, що населяють острів, і чаклунів". Зрозуміло, мені відразу ж захотілося там побувати. До острова Сикихор ми добиралися на "феррі" - місцевому поромі (до речі, такі посудини курсують між багатьма островами і славляться своєю ненадійністю). Половину із ста тисяч жителів Сикихора рахують "мананамбал", тобто чаклунами і лікарями, які, за твердженням Володимира Висоцкого, "уміють різати без ножа. Іноді досить успішно". В наявності, як повелося, чаклуни "білі" і "чорні", залежно від схильностей. Останніми роками слава "хілерів" злегка пов'янула, а популярністю у приїжджих користується хтось Джес, що володіє абсолютно особливим даром. Джес вирізує з сигаретного блоку жіночу і чоловічу фігурки, впадає в транс і примушує фігурки танцювати.
Наступна зупинка - на острові Бохол. Перше, що обов'язково варто побачити, - декілька сотень однакових горбів заввишки від 30 до 50 метрів. Шоколадні горби давно стали візитною карткою Бохола. Для одних вони виглядають так, як ніби їх намалювала маленька дитина; для інших - як тисяча стогів сіна. Легенда свідчить, що горби виникли після того, як два гіганти зчепилися в багатоденній бійці і кидали один в одного камені і пісок. Коли запас "боєприпасів" був вичерпаний, забіяки помирилися і покинули острів. Тепер на бедлам, що чинить, який велетні полінувалися прибрати, милуються численні туристи. Існує ще одна, романтичніша, історія: молодий і сильний гігант Арого закохався в смертну дівчину і, коли вона померла, гірко і довго ридав. Його сльози перетворилися на горби, як вічне свідоцтво невтішного горя. Геологи ж до цих пір не досягли згоди в тому, яким чином були сформовані Шоколадні горби. Згідно найпоширенішої версії, це останци (відособлені ділянки колись однорідного масиву порід), "вирізані" вітрами і дощами з пласта м'якого вапняку. Так написано на бронзовій дошці, встановленій на одному з оглядових майданчиків. Не дуже-то романтично, але, напевно, саме так і було. У літні місяці трава, що покриває горби, вигоряє, і піднесеності набувають свого знаменитого шоколадного відтінку. Я подорожував "не в сезон", і в пейзажі все ще домінував зелений колір.
На Бохоле уздовж річок, в джунглях, можна побачити привабливих істот - долгопятов. У національному парку Сикатуна для цих приматів створений спеціальний притулок. Спостереження за скритними звірами в природі - завдання нелегке, і для залучення туристів долгопятов тримають в клітках. З Бохола я відправився на острівець Корон - мрію шукачів пригод. Тут знаходиться знамените озеро Кайанган. Озеро оточене загостреними скелями, і такі ж зубці піднімаються з дна - в прозорій воді вони видно на глибині в десятки метрів. Місцеві жителі вважають водоймище священним і стверджують, що в нім мешкають гігантські барракуди (величезні рибини, дуже схожі на знаменитих "морських щук", баражують на невеликій глибині. Якщо це і справді барракуди, то незрозуміло, як вони потрапили в озеро і як прижилися в прісній воді). Звідси і популярніша назва - "Озеро барракуд". Унаслідок вулканічної активності води озера є "листковим пирогом" з ярусів теплої і гарячої води. Температура від поверхні до глибини в 14 метрів - 27"с, а глибше - відразу все 40"с. Поряд, на дні затоки Корон, покояться десятки кораблів часів Другої світової війни. У вересні 1944 року американці послали на розвідку декілька літаків в надії, що вони допоможуть прокласти маршрут через малодосліджених тоді води. Коли експерти проаналізували отримані фотографії, з'ясувалося, що декілька "об'єктів" змінили своє положення щодо навколишніх орієнтирів. Так була виявлена закамуфльована японська флотилія. Пілоти отримали наказ про бомбардування, і до вечора двадцять чотири військових і вантажних судна вже лежали на дні. Опісля п'ятдесят років деякі з цих кораблів були знайдені у водах затоки Корон на глибинах, доступних аквалангістам. Серед любителів занурень на затонулі кораблі затока Корон користується не меншою популярністю, чим легендарний острів Трук в Мікронезії.
На сході від Корона знаходиться невеликий острівець Калауїт. У 1977 році, згідно вказівці президента Маркоса, з Кенії на острів доставили жирафів, зебр і антилоп. Деякі говорять, що це було зроблено на прохання президента Кенії Джомо Кеніати, який призвав інші країни надати притулок тваринам, що знаходяться під загрозою знищення із-за громадянської війни і засухи. Інші припускають, що Мазке хотів влаштувати особистий зоопарк для свого сімейства і близьких друзів. Як би там не було, іммігранти прижилися і є здоровими на радість туристам і на користь філіппінцям. Поряд з африканськими видами мешкають представники місцевої фауни - бінтуронги і оленьки-канчилі.
Останнім пунктом моєї подорожі сталі гори Лусона - країна племені іфугао. Туди я добирався із столиці Філіппін після шосе, що було суцільною автомобільною пробкою впродовж двохсот кілометрів. Гори Лусона вважаються відносно спокійним местомом, але пограбування на дорогах все ж таки трапляються, і озброєний охоронець, що розташувався на задньому сидінні джипа з туристами, тут не рідкість. Плем'я іфугао славиться створенням обширних терас для вирощування рису. Протягом двох тисяч років, метр за метром, за допомогою примітивних інструментів іфугао будували тераси на схилах гір, піднімаючись з низин до кілометрових висот. Загальна протяжність підпірних стінок досягає 20 000 кілометрів - таке ось невідоме восьме чудо світу. На відміну від єгипетських пірамід, підтримка цієї дивовижної інженерної споруди в робочому стані вимагає постійної копіткої праці. Проте місцева молодь вже не горить бажанням надриватися на схилах гір стоячи по коліно у воді. Отже сумний фінал гігантських терас вже зумовлений, і навіть занесення в список Світової спадщини ЮНЕСЬКО, швидше за все, не врятує творіння народу іфугао від зникнення.
У декількох годинниках шляху від рисових терас, поблизу тихого містечка Сагада, знаходяться кручі з численними печерами. Ще з дохристиянських часів околиці Сагади служили аборигенам местомом для поховань. Небіжчиків укладали "калачиком" в труни, вирізані з величезних стовбурів сосни, поміщали в печери або підвішували на скелі. І понині на кручах навколо Сагади видно похмурі доповнення до пейзажу - закріплені на скелях "зв'язки" трун. В центрі кожної групи, як правило, знаходиться найстародавніший з них, якому може бути до двохсот років. По краях розташовані свіжі поховання. Мій провідник вказав на верхівку однієї з круч: "Там покоїться моя бабуся. Ми підвісили її минулого року!" Відверто кажучи, від його слів по спині поповзли мурашки... Місцеві жителі стверджують, що даний спосіб поховання сприяє тому, що покійні знаходяться ближчим до небес. Прозаїчніша причина підвішування трун на скелях полягає в тому, що на острові часто трапляються повені, і такі підвісні кладовища чудово захищені від води.
Деякі ради мандрівникам
Якщо ви не збираєтеся провести весь відведений на подорож час на одному острові, а хочете отримати загальне уявлення про Філіппіни, то плануйте тривалу поїздку - не менше двох-трьох тижнів. Подорожуючи між островами, прагніть використовувати авіаційний транспорт. Головні аеропорти на Філіппінах розташовані в Манілі і Себу. Вартість квитків на місцеві авіалінії не набагато перевищує вартість проїзду на таксі або переправи на пароме-"феррі". Пересуватися між островами на поромах потрібно лише для того, щоб відчути місцевий колорит.
|
