Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій, Іван, дурний. Батько їх
поділив хазяйством та й умер.
Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а
в Івана з хазяйства була одна ступа, так він і ту з собою взяв.
Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркать. Дійшли до лісу та й кажуть:
— Давайте виліземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбійники не напали.
Один і каже:
— А цього дурного біса де дінемо з ступою? Іван на те:
— Думайте за себе, а я сам вилізу на дуба та й заночую.
Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за
собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу держить.
От ідуть розбійники з своїх промислів та й стали ночувать під тим дубом.
Назбирали дров собі, зачали варить у великому казані куліш на вечерю. Наварили,
посідали кругом казана, побрали ложки та тільки що стали їсти та все студять,
бо дуже гарячий був, а Іван як пустить ступу та прямо в казан. Кип'ячений куліш
геть-чисто позаляпував їм очі. Вони з ляку як посхвачувалися та й ну тікать у
ліс, забули й товар, котрий награбили в крамарів.
Іван тоді зліз з дуба та й каже братам:
— Лізьте додолу.
Брати позлазили, забрали увесь товар, коні і поїхали додому, а Іван узяв
собі тільки сопілку. Узяв він ту сопілку і ну грать. А була та сопілка не
проста, а чарівна: як заграє, так усе живе й танцює. От заграв Іван, так і
пішло все танцювать: і вовки, і зайці, і лисиці й ведмеді. А Іван все гра та
сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали і поморились. Уже за дерева
хватались та держались, щоб не танцювать, та ні, не вдержаться.
Уморився Іван, ліг відпочивать. Трохи оддихнувши, встав і пішов у город.
Люди саме несли на базар продавать хто паляниці, хто крашанки в коробці, а хто
квас у відрах. Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювать. Один
чоловік ніс коробку яєць та побив їх чисто, танцюючи, і сам як чортяка убрався
в яєчню. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі танцювать: хто голий по
хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішов увесь город
перевертом: і собаки, і свині, і кури, все чисто, що було живе, пустилося
танцювати.
Уморився Іван, граючи, і пішов у слободу найматися в робітники. Прийшов, а
зустрічає його піп.
— Наймись до мене, добрий чоловіче, в робітники.
— Добре,— каже Іван.
— А що ти візьмеш у год?
— Та я не дорого візьму: п'ять карбованців.
— Як так, то й так,— каже піп.
Найняв він робітника та на другий день і послав волів пасти. Погнав Іван
волів на сінокос, а сам виліз на стіг і сидить, а воли пасуться. От згадав він
про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювать. Танцюють
і танцюють, уже воли чисто поперепадались. Пригонить Іван волів увечері додому,
а вони голодні, ревуть та з загати смичуть гнилу солому і їдять. Сам Іван
повечеряв та ліг спать. На другий день погнав оп'ять волів пасти. Пас, пас, а
потім знов заграв, і все пішло танцювать. Дограв до вечора і погнав волів
додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:
— Де він їх у чорта пасеш, що вони такі худі та голодні?
От він вирішив самому піти і подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день
погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у
тернику. Сидить і вигляда, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й
давай грати. Як пішло все танцювати — воли і всяка тварюка, а далі і піп у
тернику. Терник був густий, і піп як почав по ньому плигать, як почав, та й
порвав на собі штани, рясу, сорочку, а косу та бороду чисто вискуб терном.
Бачить піп, що лихо, та давай кричать, щоб робітник перестав грати. А той
грає собі і не чує. А далі зирк у терен, коли піп плига як оглашенний, він тоді
й годі грать. Піп вискочив та й дав тягу додому.
Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не пізнали, дивляться, що в
нього тільки клапті висять в одежі, а все тіло видно, і давай на нього тюкать.
Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур'янами,
а собаки за ним. Дехто думав, що розбійник, та давай його цькувать собаками.
Прибіг піп додому увесь в реп'яхах. Попадя не впізнала та з переляку і каже
робітникам:
— Біжіть вигоніть з двору скаженого чоловіка.
Ті побігли з дрючками, аж він до них забалакав. Тоді робітники узнали попа,
привели його в хату і давай він попаді розказувать про Івана. Попадя слухає та
тільки дивується.
Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти.
Увійшов у хату, а піп йому й каже:
— Ану лишень, Іване, заграй попаді коротенької пісні.
А сам узяв та й прив'язав себе до стовпа, котрим був підпертий сволок у
хаті. Іван сів долі біля порога і почав грати. Попадя вмостилася на лаві, щоб
послухать, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі як
закрутиться якоїсь панської та й мало їй місця. Де в чорта взялась кішка,
вискочила з-під припічка та давай і собі плигать. А піп державсь, державсь
руками, а воно його так і сіпа біля стовпа. Сіпало, а далі канат ослаб і давай
тоді піп стрибать кругом стовпа на канаті. Стрибав, стрибав та вже аж боки
понамулював канатом, а тоді давай кричать Іванові:
— Годі! Перестань! Хай тобі біс!
Іван перестав грать, сховав у пазуху свою дудку та тоді й пішов спать. Піп і
каже попаді:
— Давай Івана проженем завтра, а то він зовсім замучить і нас і наших волів.
Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп казав попаді. Уранці встав і пішов прямо
до попа та й каже йому:
— Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі
піду. Як не даси, то буду грать, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь,
танцюючи.
Піп поскріб потилицю, бачить, що треба-таки платить, вийняв з гаманця гроші
і віддав Іванові.
Іван заграв на прощання однієї, поки піп з попадею потомились, аж язики
висолопили з рота, та й пішов по білому світу блукати.
|