«Де гуцул, там і кінь, не було би людини у цих
горах, у чорних пущах і на золотих шапках полонинських, якби не кінь
гуцульський», — писав на початку минулого століття етнограф Володимир Шухевич.
Гуцульський кінь або «гуцул» (чи «гуцулик») — унікальна порода, яка належить до
світового генофонду. В 1979 році вона одержала статус реліктової і була взята
під охорону. Сьогодні на нашій планеті живуть усього 500 племінних гуцульських
кобилок.
Діти диких просторів
Переважна більшість «гуцуликів» мешкає в
регіоні, відомому як Карпатський вигин — на території Польщі, Румунії,
Словаччини й України. Прадавньою батьківщиною цих коней науковці вважають
східні Карпати.
«Вперше дрібних гірських коней Буковини
описали на початку 17 століття»,
— розповідає керівник національного природного парку «Гуцульщина», кандидат
біологічних наук Юрій Стефурак. Йшлося про територію між Прутом і Черемошем —
тут мандрівники натрапили на коників, яких їм ще не доводилося зустрічати.
Заввишки, як людина, переважно гнідої масті, з чорними гривою й хвостом та в
чорних «панчішках». Вздовж хребта — широка чорна смуга, що розходиться на
обидва боки від холки вузькими смужками. Такий специфічний окрас, а також
особливі постав, форма голови, тулуба й копит цих коней дали підстави
припустити, що їх предками є тарпани. Теорію про те, що «гуцулики» — нащадки
дикого коня українських степів, висунули і послідовно обстоювали передовсім
представники віденської зоотехнічної школи.
Втім, суперечки з приводу походження цієї
породи науковці ведуть досі...
І хліба кавалок — з коником навпіл
...В межах теперішньої території українських
Карпатах існувало два найбільші осередки гуцульського конярства — в Косові та
Жаб’єму (нині — Верховина). Розвиток породи зупинила Перша світова війна. Після
її закінчення чисельність коней зменшилася вп’ятеро. А після Другої світової
коників-«гуцуликів» у радянській Україні можна було взагалі полічити на
пальцях. На початку 90-х в Карпатах залишилися всього чотири гуцульські кобилки
і один жеребець...
...Для
горян, правду кажучи, родовід «гуцулика» ніколи не мав особливого значення.
Мешканці гір звикли вважати коників членами своєї родини — з ними ділили
роботу, дах і шматок хліба. За це тварини віддячували вірною службою. «Навіть
якщо би вершник задрімав, повертаючись із гарної гостини, то й тоді привезе
його кінь просто додому», — розповідає господар приватної туристичної садиби
Іван Гуралюк (село Вербовець Косівського району Івано-Франківської області).
Чоловік знає це достеменно — адже тримає двох кобилок-«гуцулок» Зірку та Руту.
Конячки цілий рік працюють в «зеленому» туризмі — катають відпочиваючих на
спині чи в бричці...
Іван Гуралюк, які і більшість власників
«гуцулів» на Косівщині та в Рахівському районі Закарпатської області, отримав
коней у подарунок від міжнародної благодійної фундації «Хайфер Проджект
Інтернешнл». У 1994 році в Австрії була створена Інтернаціональна Федерація
гуцульських коней, яка мала на меті забезпечити єдину методику розведення цієї
породи на території, де вона була поширена. «Хайфер» долучилася до цієї справи.
Від 1996 року у двох районах Прикарпаття та Закарпаття організація реалізувала
проекти «Відродження порід тварин, що зникають на Гуцульщині» та «Відродження
гуцульського коня в Українських Карпатах»...
Друг аборигена і туриста
...«Гуцулики» відрізняються від інших порід
коней спокійним норовом і надзвичайною кмітливістю. Можуть іти на голос,
пам’ятають усі шляхи та місця, де бували. Самі повертаються додому з
високогірних полонин. За це все гуцули жартома називають своїх конячок
«великими собаками». І довіряють їм возити дітей — подекуди з п’ятирічного
віку.
Відколи «гуцулики» повернулися, в Карпатах
почався розвиток кінного туризму. Наразі цим займаються Рахівське агентство
агроекотуризму, Косівська районна туристична асоціація «Гуцулія» та
національний природний парк «Гуцульщина». За останні три роки кількість охочих
подорожувати горами на «гуцулах» зросла вдвічі...
* Першу згадку про коней аборигенної гірської породи знаходимо в
книзі Дорогостайського «Гіппіка», 1603 рік.
;){kind=link}
