Десь-не-десь та колись давно жила-була коло однії річки чапля. Усім звісно,
що кожна чапля живе коло річки або коло болота, бо вона звідтіль кормиться:
ловить рибку, жабів та всяку водяну твар,— та тим і живе на світі. Так і оця
чапля жила собі коло річки. Довгенько вона уже тут жила, ловила з річки рибу і
тим годувалася.
От як прожила вона уже скільки годів, так зробилась дуже стара і уже не
здужала сама і риби піймать. А їсти все-таки щодня хочеться. Думала, думала
вона, як своєму горю пособить, та так нічого і не видумала.
На її щастя, прийшла до неї один раз у гості стара черепаха, що жила у тій
річці. А черепаха та колись давненько у неї кумувала, так ото, було, як коли і
ходить стару чаплю провідать. Прийшла до чаплі черепаха, сіли вони під кущиком
комишу та й сидять, гостюють. Стала чапля хвалиться черепасі про свою старість
та гірке життя, а черепаха й каже.
— Треба вам, кумасю, пособить у вашому горі! У річці риби наплодилось такого
багато, що уже стає тісно, і через те й мені життя плохе. Я надумала ось яку
штуку, як вернусь я назад, так розкажу усім рибам, що чула од вас, що люди
хочуть випустити із річки воду і виловить усю рибу; а як хто хоче живий
остаться, так нехай попросить вас перенести їх у другу річку. От ви і будете
потрошку ту дурну рибку носить та тим і будете до смерті кормиться.
Дуже дякувала чапля свою куму за таку гарну видумку. А черепаха вернулась у
річку, зібрала коло себе великий гурт риби та й каже.
— Ходила я в гості до своєї куми чаплі, так чула од неї, що над нашою річкою
збирається велике лихо...
— Яке? — питають швиденько кой-які цікаві рибки.
— Таке велике лихо, що й розказувать страшно! Збираються люди з нашого
ставка випустить воду, щоб виловить усю чисто рибу... Для мене це діло не дуже
страшне, бо люди мною не користуються; та як захочу, так і сама перелізу із
цієї річки в другу; а от вам, рибам, прийдеться, мабуть, усім пропасти!
Перелякалась у річці уся риба, почувши од черепахи отаке лихо. Зачала вона
од великого горя скрізь по річці метаться, стрибать та підкидаться, а як
помогти собі в такій біді — не знає. Зібралось уп'ять коло старої черепахи чимало
риби, та й стала вона уся гуртом просить черепаху, щоб посовітувала, що їй
тепер робить у такій великій пригоді.
А черепаха й каже.
— Знаю я одно средство, як вам од свого лиха утекти. Як настане завтра
утречко, та побачите ви над берегом стару чаплю, мою куму, так ви і просіть її,
щоб вас порятувала. Вона дуже добра птиця і од того, знаю, не одкажеться.
Просіть її, щоб попереносила вас у другу річку... Ото тільки біда, що вона уже
дуже стара стала, так за раз багато не візьме... Ну, а все-таки хоч по одній
кожний день носитиме, так і то добре!
Рано утречком, тільки стало світать, а риба уся так і сунула до берега, де
стояла коло води стара чапля. Дуже зраділа чапля та іще більше стала дякувать
куму за добру видумку.
А риба підплила до самої чаплі, та кожна і просить, щоб скоріше її од
великої біди порятувала. Вибрала чапля найбільшу рибину, узяла її та й понесла
нагору; а як одлетіла уже далеченько од річки, так там сіла собі любенько та й
із'їла ту рибу, а кісточки на місці бросила.
Стала вона так щодня носить рибку з річки та їсти; та й підправилась на
старості. Багато вона отак виносила риби з річки, а там усе не позначається, бо
дуже велика сила її наплодилась.
Один раз дознавсь і старий рак до риби про те саме їхнє лихо, що люди
думають випустить з річки воду. Хоч і старий він був — той рак,— а все-таки і
йому не хотілось попасти до людей у руки, бо він давненько іще чув, що люди
варять рака у кип'ячій воді та їдять і ласують їми ще дужче, чим рибою. От він
підліз і собі аж до берега, де стояла чапля, та й проситься, щоб вона однесла і
його туди, де вона рибу носить. А чапля зроду не бачила раків, бо вони усе
сидять аж на самому дні, а тільки чула вона од людей, що вони дуже добрі.
— А хто ти такий? — питає чапля.
— Та я ж рак.
— Ну, якщо ти рак, так давай я тебе зараз однесу, бо я раків ще не носила,—
каже чапля.
Узяла вона рака та й понесла. Принесла вона його аж на те місце, де щодня
їла рибу. Побачив рак, що там валяється багато риб'ячих кісток, та й догадався,
нащо чапля сюди рибу носить. Тільки хотіла чапля його клювать, а він ухватився
обома клешнями за шию та й задавив її, а сам вернувся у річку та й розказав
рибі чисто все, як було.
Тоді тільки риба узнала, який великий враг був для неї ота стара чапля, і
дуже дякувала старому ракові, що він її задавив.
| 
