Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не
пійма. От, та й пішов він до Бога просити пищі. Приходить до Бога та
приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був. «Боже,— каже,—
милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду».— «А чого тобі їсти?» — каже
Бог.— «Чого дай, то дай».— «Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не
підбіжить, отту й з'їж!»
От вовк мерщій од Бога, трюх-трюх,— так біжить! Та до кобили: «Здорова була,
кобило! Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти?» —
«Вовк!» — каже.— «Та брешеш — собака!» — «Їй-богу,— каже,— вовк».— «Ну, коли ж
ти вовк, з чого ж ти починатимеш мене їсти?» — «А з голови!» — каже.— «Е,
вовчику,— каже,— вовчику! Коли вже ти наважив мене з'їсти, то починай мене з
хвоста; то поки доїси до середини,— а я все буду пастись,— та й доситішаю; тоді
ти й закусиш ситеньким».— «Чи так, то й так!» — каже вовк та зараз до хвоста...
Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику...
Вовк не зна вже, чи на сім, чи на тім світі... А кобила як дремене! Аж курява
встала. От вовк сидить собі та й дума: «Чи я не дурний, чи я не скажений...
Чому було не хватати за горло?!»
От він уп'ять потяг до Бога просить пищі. «Боже,— каже,— милостивий! Дай
чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду».— «Хіба,— каже,— тобі кобили
трохи?» Лає: «Хай,— каже,— з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не
наївся, та трохи пики не розбила...» — «Ну, коли ж так,— каже Бог,— то піди,
отам над яром, такий ситий баран пасеться, то ти його й з'їж». Пішов вовк.
Баран пасеться над яром. «Здоров, баране!» — «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе
з'їв».— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?» — Каже: «Вовк!» — «Та брешеш —
собака!» — «Ні, їй-богу,— каже,—- вовк!» — «А коли ж ти вовк, то як ти мене
їстимеш?»— «А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій — не як!» — «Е,
вовчику, каже,— вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань краще от над оцим
яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу».— «Ставай»,— каже. От став він
якраз над кручею — така круча! — роззявив рот — так тая пасть аж зяє: от би
проковтнув! А баран як розженеться, як вчистить у лоб. Він — беркиць у яр...
Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не
скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?!»
Думав, думав... От пішов знов до Бога просить пищі. «Боже,— каже,—
милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з
голоду». Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само у рот ускочило... Та вже
що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі загубив сало — то й твоє: воно
нікуди не втече». Послухав. Прийшов на місце — аж лежить сало. Він сів та й
дума: «Добре,— каже,— з'їм я його, а воно ж солоне — пити захочеться... Піду
спершу нап'юся, а тоді вже...» Пішов. Поки там до річки та од річки, а чоловік
оглядиться, що нема сала, повернувся — коли лежить. Узяв тоє сало. Приходить
вовк — нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто
ж таки не ївши п'є?»
Сидів, сидів... Так їсти — аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити пищі.
«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то
віку не доживу...» — «Та й обрид вже ти,— каже,— з тією їжею! Та що вже з тобою
казать: піди, там недалечко села пасеться свиня, оту й з'їж!» Пішов. «Здоров,
свине!»— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «А що ти таке, що ти будеш
мене їсти?» Каже: «Вовк!» — «Брешеш — собака!»— «Ні,— каже,— вовк!» — «Хіба ж,—
каже,— вовкові їсти нічого?» — «Нічого»,— каже. «Коли ж,— каже,— нічого, то
сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство,
може й тебе виберуть».— «Чи так, то й так! Вези!» Сів на свиню. Прибігла в
село. Вона як закувіка — аж вовк перелякався: «Чого се ти,— каже,— кричиш?» —
«Та це ж я,— каже,— скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали на начальство».
Коли це люди як сунуть з хат — з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що
запопав... У вовка аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому!), —
потихеньку до свині: «Скажи — чого це такого народу біжить?» — «Та це ж,—
каже,— для тебе». От народ як зсадив вовка, як почав пірчить — то вже йому й не
хочеться: насилу живий вирвався!
Як дерне — та прямо до Бога. «Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний!
Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець». Бог каже:
«Піди, там он йде кравець,— нападеш та й поживишся». Ледве потопав. Перестріва
на дорозі. «Здоров, чоловіче!» — «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «А
ти що таке, що станеш мене їсти?» Каже: «Вовк!» — «Брешеш — собака!» — «Ні,—
каже,— їй-богу вовк».— «Та й малий же,— каже,— з біса; ану, я тебе поміряю». Та
як укрутить у хвіст руку — давай мірять! Міряв його, міряв... Вже тому вовкові
й дихать не хочеться, а він усе його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]!» Поти
міряв, що аж хвіст у руці зостався... Вовк як чкурне!.. Та вже годі до Бога, та
побіг до вовків: «Вовчики-братики! Таке й таке лихо!» Вони давай гнаться, давай
гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить — біда! Аж стоїть дерево.
Він на те дерево; заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили,
так зубами й клацають... Вовк і каже: «Ні,— каже,— брацця — нічого з цього не
буде! От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене — один
зверх одного; аж поки досягнем скурвого сина...»
Стали один зверх одного — така драбина! Тоді верхній: «Ану, злізай, скурвий
сину, будемо тебе їсти!» — «Аа-а! — каже,— вовчики-братики, помилуйте мене, не
їжте!» — «Ні,— каже,—не можна; злізай!»— «Постойте ж,— каже,— я на сход душі
хоч табаки понюхаю». Тільки що нюхнув та — ачхи! А спідньому вчулось, що він
верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде — так усі й покотились... Оттакий
ворох!.. А він тоді драла... Вони за ним; піймали і розірвали. А чоловік тоді
зліз з дерева. «Спасибі,— каже,— Богу, що не попущено душі християнської лютому
звіру!» Та й пішов собі безпешно додому, та й живе собі з молодицею, та їсть
книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив,— по бороді бігло, а в роті нічого
не було.
От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам — грошей мішок.
|
