У Коломиї трамвая не було
Ейфелева вежа для Парижа — майже те саме, чим для Коломиї в новому тисячолітті став Музей писанки. Він найрозкрученіший із новочасних символів міста: кожному впадає у вічі незвична архітектура з уписаною у тло споруди велетенською писанкою. Насправді ж Коломия цікава не лише Музеєм писанки, Музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття чи Музеєм історії міста. Перша згадка про Коломию датується 1241 роком, 600 років тому вона вже мала Маґдебурзьке право...
Кляштор1, який... тече
З часів середньовіччя в Коломиї існував дерев’яний оборонний замок (відомий з ХV століття). Теперішнє середмістя — територія колишнього старовинного замчища, яку було обнесено стінами (дерев’яні кліті в зруб, заповнені втрамбованою землею). Замок мав дві вежі і три брами. На території замку існувала капличка з іконою Матері Божої Коломийської, яка тепер знаходиться у Польщі. Замок проіснував до 1778 року — уже після розподілу Польщі нова австрійська влада наказала його розібрати. Нині про нього говорять лише назви вулиць: Замкова, Валова. Та ще інколи під час будівельних робіт викопують із землі фрагменти дерев’яних стін, деталі старої зброї чи предмети побуту коломиян з попередніх століть.
З приходом австрійської влади в 1788 році було закрито й домініканський монастир. На землях, що належали цьому ордену, на початку ХІХ століття поселили німецьких колоністів... На місці ж монастиря 1855 року було споруджено Свято-Михайлівську церкву, освячену аж шостого серпня 1871 року (від 1994 року — Кафедральний собор святого Архістратига Михаїла Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ)...
З-під церковного престолу витікає джерело. Його називають Кляштором. Сюди по воду, яку бережуть два мармурові янголи, ходить чи не пів-Коломиї. Добра вода, цілюща.
У давнину центр Коломиї, не кажучи вже про передмістя, мав вигляд великого села: одноповерхові, здебільшого дерев’яні будинки. Лише з другої половини 1800-х років місто почали забудовувати каменицями. На той час для планомірної забудови при міському уряді було створено так званий інженерний відділ. Завдяки продуманій праці архітекторів, Коломия кінця ХІХ століття почала змінювати свій зовнішній вигляд.
Монастирок, відроджений з попелу
Найдавнішою з існуючих споруд Коломиї є дерев’яна Спаська (Благовіщенська) церква, побудована 1587 року. Вона має ще й іншу назву — Монастирок, бо колись входила у комплекс монастирських споруд. У 1589 році під час татарського нападу і церкву, і монастир, і цілу Коломию було поруйновано та спалено, а мешканців, за висловом хроніста, «витято впень». Монастир уже не відбудовували, бо ченці розійшлися, але церкву таки підняли з руїн. Тривалий час вона залишалася єдиним храмом у Коломиї...
Спаська церква спочатку мала прямокутну форму. Аж 1709 року зі сходу та заходу до неї добудували два крила, а 1845 чи 1846 року з півдня було добудовано центральні вхідні двері. Церква цікава не лише своєю архітектурою, але й розписами. Первісні з них не збереглися. Теперішні ж базуються на розписах, які зробили коломийські художники ще в 1648 році. Наступні втручання у внутрішню оздобу храму (а їх здійснювали впродовж 1763–1852 років, а також у першій половині ХХ століття) були спрямовані лише на підтримку, закріплення, реставрацію існуючих розписів. А на початку 1990-х коломияни врятували пам’ятку від брутальної перебудови...
Коли ще Гітлер був підсобником2
Нинішній центр Коломиї, сформований головним чином у часи Австро-Угорщини, завдяки своїй архітектурі, ставить місто в один ряд із містами інших країн Європи. Тому в радянські часи тут нерідко знімали кінофільми. На коломийських вулицях кінематографісти фільмували то види Швейцарії, то Німеччини, то Польщі. Та й залізничний вокзал, який теж зберіг у собі риси архітектури Дунайської імперії, не раз потрапляв у кінооб’єктиви. Якось на самому початку 1990-х років під час зйомок епізоду кінострічки про Другу світову війну на вокзал заїхав пасажирський поїзд «Москва—Івано-Франківськ». Кажуть, пасажири були шоковані, коли побачили на пероні есесівців з автоматами, над якими вітер похитував червоний прапор зі свастикою... Власне, деякі краєзнавці пишуть, що і сам Адольф Гітлер, який в юності підпрацьовував будівельником, нібито щось будував на цьому вокзалі і навіть пив тут пиво.
Залізничний вокзал у Коломиї споруджено в 1865–1866 роках у ході будівництва залізничної колії Львів—Чернівці; першого вересня 1866 року святкували відкриття Львівсько-Чернівецької гілки Цісарсько-королівської привілейованої залізниці імені Карла Людовика. Цегляний двоповерховий будинок вокзалу споруджено з поєднанням стилів неоромантизму та неоренесансу. Він зазнав декількох добудов і реконструкцій (1898, 1902, 2002 роки). 1941 року вибух зруйнував центральну частину вокзалу...
Бій курантів чули окраїни
Однак понад століття символом Коломиї все ж є ратуша. У місті вона особлива, не схожа на інші ратуші, хоч це типовий атрибут міського самоврядування, де збиралися радні. Споруджена 1877 року на місці старої дерев’яної, вона домінувала над тогочасною Коломиєю, прихистивши в собі не лише магістрат, а ще й пожежну сторожу, яка чатувала на балконі-галереї довкола вежі з годинником. Варто було сторожі побачити дим, як лунала команда, запрягали коней до спеціального пожежного воза, і браві фоєрмани-пожежні3 вирушали рятувати коломиян від вогню. У повоєнні роки у приміщенні містилося медичне училище. З 1990 року в ратуші знову діє міська рада, тут і апартаменти міського голови.
А вечірньої пори, в часи, коли Коломия ще не знала електрики, перехожі підводили голову догори, аби на великому годиннику-курантах роздивитися, котра година — на вежі стояв годинник із підсвіткою — її запалював сторож тоді, коли й по всій Коломиї спалахували вогні у ліхтарях. Втім, звуки годинникового бою лунали далеко, навіть за межі міста, і не конче було дивитися на годинник, а лише полічити кількість ударів. На початку 1990-х років годинник на ратуші, який мовчав у радянські часи, «оживили», тепер з нього звучить електронна мелодія популярної пісні про Коломию.
Поки машиніст випорожнював гальбу4
У пам’яті старожилів, а ще у численних фотознімках збереглися спогади про Коломию як про місто, через центр якого проходила залізниця. Вона проіснувала вісім десятиліть: від 1887 до 1968 року. Лінія вузькоколійки тяглася від залізничного вокзалу, через центр Коломиї (повз саму ратушу), до річки Прут. Потяг, переїхавши мостом, повертав праворуч. Подолавши з десяток кілометрів, він гальмував у селі Слобода, в урочищі Ропа, де видобували нафту. Цю локальну залізницю («локальку») будували англійські інженери, які перед тим споруджували подібні залізниці в Індії та інших британських колоніях. Нею возили не лише нафту-сирець, а й пасажирів. Ще й нині збереглися соковиті оповіді про те, як містом їхав паротяг, гуркочучи так, що здригалися всі довколишні будівлі, і викидаючи клапті густої масної сажі, яка обсідала все довкола, в тому числі і стіни ратуші. Неподалік ратуші була зупинка: машиніст ішов пити гальбу бочкового пива, яким торгували на ринку, а тим часом пасажири (здебільшого селяни з довколишніх сіл, які приїздили торгувати) всідалися зі своїми бесагами5 у потяг, щоби добратися додому. Серед пасажирів були і гімназисти, зокрема й майбутній класик польської літератури, уродженець Слободи Станіслав Вінценз. Про «локальку» збереглося багато анекдотів...
На початку ХХ століття в Коломиї існував вид туризму, який називався човнярством. Бажаючі могли поплавати човном по Пруту біля моста, а могли й вирушити у тривалішу мандрівку рікою аж до Чернівців. Звідти човнярі верталися потягом, а човни до Коломиї везли кіньми. Було й чимало перевізників, які то плотами, то човнами переправляли людей через ріку. Занепав той повоєнний вид транспорту.
1 Кляштор — з польської монастир
2 Підсобник — некваліфікований робітник, що виконує допоміжні роботи на будівництві
3 Фоєрман — галицький діалектизм, від німецьких Feuer (вогонь) та Mann (чоловік); насправді Feuermann у перекладі з німецької означає кочегар.
4 Гальба — галицький діалектизм, від німецького halb, що означає половину чого-небудь; гальба пива — трохи більше одного літра.
5 Бесаги — дві полотняні сумки, з’єднані довгими ручками, які носили перекинувши через плече.
|
