Наплічники пережили тривалий етап еволюції,
перед тим, як з'явились у сучасному вигляді. Першими екземплярами були
брезентові речові мішки з лямками, більше відомі як «колобки», пізніше почали
виробляти прототипи сучасних конструкцій — так звані «абалаківські» та
«яровські». Після них прийшли каркасні «єрмаки», а вже відтак ринок заполонили
анатомічні наплічники.
Виробники: загальний огляд ринку
У СРСР серійне виробництво туристичних
рюкзаків розпочалось у 30-х роках минулого сторіччя, а в незалежній Україні
перші ентузіасти налагодили конвеєр вже на початку 90-их.
До кола вітчизняних піонерів-виробників
входять столичні фірми Еліта-Спорт, Adventure та житомирською Travel Extreme.
Пізніше їх потіснили київські передовики Terra Incognita, Commandor та
донецький Capricorn.
Імпортний сектор донедавна був представлений
переважно сусідами: польським Campus, чеськими TrekSport і Pinguin, угорським
AdventureR та російськими Bask і Снаряжение.
Дещо пізніше, зі зростанням добробуту
мандрівників, на український ринок вийшли відомі й дорогі світові бренди на
кшталт німецьких High Peak, Lowe Alpine і Tatonka, французьких Lafuma і Millet,
німецької Salewa, американської The North Face тощо.
Види та особливості
Пропустимо старе покоління «колобків» та
«єрмаків» і поведемо мову про класифікацію сучасних наплічників.
Об'єм. Цей критерій є визначальним для
подальшої класифікації, оскільки вміст наплічника безпосередньо пов'язаний з
його призначенням.
Спеціалізація. Переважна більшість виробів
на туристичному ринку представлена двома основними типами наплічників —
експедиційними та штурмовими. Перші відрізняються значним об'ємом (90-120
літрів) і призначені для тривалих кількаденних мандрівок, другі — менші (50-80
літрів) — придатні для недовгих радіальних маршрутів і мають ряд спеціальних
пристосувань. Зокрема, штурмові наплічники оснащені додатковими стяжками й
кріпленням для спорядження, кишеньками для лиж та палок-телескопів тощо.
Передбачається широка географія подорожей — виробники гарантують придатність
власних виробів для будь-яких гір та погоди, тим більше для нетривалих
мандрівок Карпатами.
Експедиційні наплічники в «чистому» вигляді
знайти непросто. Попри усталений поділ на типи, більшість виробників
намагається охопити максимальну споживацьку аудиторію, випускаючи на ринок так
звані комбіновані вироби, а саме — експедиційні наплічники з пристосуваннями
для додаткового (штурмового) спорядження. Також в українських крамницях уже
з'явилися спеціалізовані штурмові зразки, зокрема, для подорожей на лижах
«скі-тур», скелелазіння чи водного туризму.
Складові елементи
Всі наплічники складаються із трьох основних
частин. У різних фірм вони не дуже відрізняються, однак кожен виробник
намагається внести (іноді навіть винайти, а не «передерти» в сусіда) для свого
продукту якусь конструктивну «родзинку», що породжує на ринку різноманіття форм
та видів.
Основними елементами наплічника є: власне корпус; силові лямки з поясним ременем, що
відповідають за кріплення корпусу на спині; система
підвіски, яка служить проміжною ланкою між першим і другим елементом і
робить процес транспортування зручнішим та безпечнішим для здоров'я.
Аксесуари: клапан
або кришка, що закриває верхній вхід до наплічника і
містить додатковий простір для речей; грудна стяжка,
яка розвантажує плечі від силових лямок; кишені з
боків та спереду наплічника; бокові стяжки для
габаритних речей, інші реквізити.
На що звертати увагу при купівлі
Клапани бувають
пришиті до наплічника і такі, що знімаються — на стяжках. Останні завжди можна
відкріпити при недостатньому заповненні рюкзака або підняти-розширити — при
надмірному. У клапани переважно вшивають внутрішні кишені, іноді з двома
входами (зсередини й ззовні). Рекомендуємо брати вироби з кріпленнями для
«кішок» зверху клапана (там також зручно носити мокрий дощовик або пляшку з
водою). Дуже важливо, щоби замки, які закривають і фіксують клапан, були не
пряжково-в'язального типу, а фастекси-самоскиди (ви оціните їхню зручність,
якщо часто відкриватимете клапан).
Надійність елементів
кріплення в наплічнику, як от стяжок чи фастексів, значною мірою
залежить від їх виробника. Провідні фірми забезпечують власний модельний ряд
фурнітурою відомих торгових знаків, наприклад, DuraflexT чи NexusT.
Визнаним еталоном світової якості у
виробництві замків-блискавок є японська фірма YKKT. Виробами цієї фірми дешеві
наплічники не комплектуються. Замком зручніше користуватися (особливо на
морозі), якщо «собачка» на блискавці має синтетичний подовжувач.
Тубус, який
служить для додаткового збільшення корисного об'єму (приблизно 10 літрів), є
верхнім (іноді — нижнім) продовженням корпусу наплічника. Цей елемент є в
більшості екземплярів. Фіксатором стяжки тубуса служить кнопка-затискач або
механізм із шестернею (рідше — клиноподібний замок). Перший варіант зручніший в
роботі, але другий надійніше тримає кріплення.
Бокові та інші стяжки дозволяють
носити більшість габаритних речей, зокрема, наметів, килимків чи палок на
зовнішньому контурі наплічника. Незадіяними вони бувають достатньо рідко.
Важливо, щоби довжина лямок була із запасом, інакше процедура спорядження
перетвориться на кару.
Компресійні стяжки
триматимуть форму наплічника залежно від завантаження.
Зовнішні кишені
(передні чи бокові) досвідчені мандрівники відводять під потрібні дрібниці, що
значним чином спростить їх пошук (наприклад, шапка чи фляга з водою).
Матеріалом, із якого виготовляють левову
частку всіх наплічників на ринку, є CorduraT. З фірмової високоякісної тканини
(винахідник — французький DuPontR) шиють виключно дорогі рюкзаки, в решті
випадків використовують добротний сурогат. Деякі польські виробники, аби
зекономити на оригінальному матеріалі, пішли на відому маркетингову хитрість.
Вони виробляють схожий за властивістю матеріал під співзвучними назвами типу
Endura чи Duront. Окремі вітчизняні фірмачі до цього ще не додумалися — вони
чіпляють «липові» етикетки з позначенням автентичності і беруть за це більші
гроші. Будьмо уважні!
Важливим доповненням до якості тканини є її
обробка водовідвідним шаром із поліуретану. Без такого покриття наплічник
протече. Виявити обробку не так і складно — достатньо глянути на внутрішню
поверхню матеріалу: вона повинна мати характерне скляно-матове забарвлення.
Тест з водою може додатково засвідчити покриття — зібрана в складці тканини
вода не просочується. Більшість виробників узяли за правило обробляти тканину,
хоча ще два роки тому ситуація була протилежною.
«Кордура» буває різної щільності — від 600
до 1000 одиниць (деньє). Жорсткішою, важчою і витривалішою тканиною (1000 HD)
переважно підсилюють дно, на решті корпусу економлять і ставлять ніжнішу й
легшу шестисоту.
Наплічники протікають не лише крізь
необроблену тканину, але й по швах. Додаткова обробка замкового полотна
блискавок гумовими прошарками та термічна проклейка швів — безумовні плюси при
виборі бажаного краму.
Лямки й пояс
повинні бути ні надто м'якими, ні надто жорсткими. Перші втрачають форму і
викривляються при навантаженні, другі досить швидко натирають і перетискають
плечі. Тепер виробники переважно профілюють лямки під контур людського тіла,
надаючи їм ергономічну S-подібну форму.
Особливу увагу варто приділити системі підвіски. Чим краще вона прилаштується до спини,
тим легше проходитимуть туристичні будні. Якщо в підвісці передбачені
відповідні стяжки чи приліпки — це плюс, якщо підвіска статична — це мінус.
Днище спорядженого наплічника не повинно спиратися на сідниці туриста.
Бажаним каркасом підвіски є металеві
пластини. Краще, аби їх канал в корпусі не був зашитий, і пластини вільно
виймалися при потребі (пранні чи ремонті). Добротним металом є дюралюміній: він
легший за сталь, але стійкіший за алюміній. Грані пластин повинні бути якісно й
фабрично згладжені (не напильником, як було раніше) — досвід підтвердив їхню
паразитичну здатність розрізати корпус. Крім того, іноді пластини ергономічно
S-подібно вигинають під профіль тіла. Така система менше втомлює м'язи спини і
краще тримає вантаж.
Розвантажувальний пояс
— це цінний елемент в системі підвіски. Правильно сконфігурований, він здатен
узяти на себе 40 відсотків ваги наплічника і добряче розвантажити плечі.
Вантажі понад 25 кілограмів без пояса носити вкрай важко. Зустрічаються два
варіанти поясних замків-самоскидів: тризуб-фастекс і закладна пряжка-самоскид.
За ефективністю обидва приблизно однакові, проте комплектуючі до пряжок рідко
зустрічаються у продажі. Важливо також, щоб фастекс не був вшитий в стрічку —
це ускладнює його оперативну заміну.
Поверхню підвіски, пояса та лямок, що
контактують з тілом, більшість виробників прошивають спеціальною сітковою
тканиною. В кожного ця система має свою оригінальну назву на кшталт AirBack
System, однак функція одна — вентиляційна. Виробники запевняють, що спина під
такими сітками менше пітніє і краще дихає. Переважно так воно і є. Крім того,
пориста тканина висихає швидше.
Практично всі виробники забезпечують
зовнішню сторону силових лямок півкільцями не завжди відомого для них
призначення. Зрідка до них чіпляють комплектні петельки для рук. Ці петлі
вирішують одразу дві проблеми: до того «бездіяльні», а тепер задіяні руки
відтягують власною вагою силові лямки і зменшують навантаження на
багатостраждальні плечі та ключиці.
В деяких моделях присутня поперечна
перегородка, яка дозволяє поділити наплічник на відсіки. Користі від неї не так
багато — хіба що, ізоляція.
Дуже зручною штукою, як виявилось, є
транспортувальна петелька. На пересадках, коли наплічник потрібно знімати,
додаткова ручка береже фастексам клапана життя, а туристам — здоров'я. В
більшості виробів вона одна — під клапаном з тильного боку наплічника, чого
явно недостатньо вже при 20 кілограмах завантаженості. Важливо, щоби вона була
добре прошита. Деякі виробники пришивають одразу дві ручки — з різних боків.
В більшості виробів є нижні поперечні
(зрідка — вертикальні повздовжні) альтернативні входи. Туристу не доведеться
витрушувати весь наплічник в пошуках потрібної речі. В деяких дорогих
наплічниках в комплект входить дощовик.
Приємні дрібнички, на зразок кишеньок на
поясі та лямках, здатні полегшити мандрівку. На поясі зручно носити фотоапарат
чи мобільний телефон, а на лямках — наприклад, навігатор GPS. Часто діставати
їх з клапана чи інших кишень — процедура, м'яко кажучи, не з приємних.
Умови експлуатації
Наплічники — досить невибагливі в
експлуатації речі, однак дотримання ряду нехитрих правил зможе спростити вам
життя і зекономити гроші.
Часте прання наплічників не бажане.
По-перше, це спричиняє осипання поліуретанового нашарування тканини, по-друге,
порошкове прання не найкращим чином впливає на пластикову фурнітуру, яка
кришиться і ламається.
З усіх замків-фастексів найчастіше ламається
поясний. На привалі він переважно звисає «без діла», через що на нього часто
наступають. Наполегливо рекомендуємо не лінуватися і защіпати пояс довкола
наплічника, просиляючи його у придонні петельки для льодорубів. І брати в
дорогу запасний.
Під впливом низьких температур пластикова
фурнітура і PU-покриття деформуються. Намагайтеся не залишати наплічники ззовні
намету.
Ціни і гарантія
Пересічний вітчизняний наплічник
(найдешевший сегмент ринку) можна придбати за еквівалент 50 доларів США. Трішки
дорожчими виявляться українські вироби з якісними імпортними комплектуючими.
Такі потягнуть на 60-70 доларів.
Ближній імпорт середнього ешелону (Campus,
TrekSport, Pinguin, Bask, Снаряжение) обійдеться в 80-100 доларів.
А от ціни на «high-end» моделі (Lafuma,
Millet, Salewa, The North Face, Mammoth і т.д.) починаються з 200 доларів.
Якщо купувати не кортить — скористайтеся
прокатом. Наплічник від українського виробника обійдеться в 60 гривень на
десять днів, не враховуючи заставу.
Більшість фірм пропонують гарантію на власні
вироби — від 3 до 24 місяців. Навіть після цього терміну вам не відмовлять у
ремонті, який обійдеться в символічну суму. По можливості радимо звертатися
просто в цех — дешево і наочно. Привізні імпортні деталі за наявності запасних
поміняють.
Гарної подорожі і легкої ходи!
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
