«Хресна» дорога
Насправді цей дводенний перехід
гірським пасмом, що простягається приблизно на двадцять п’ять кілометрів з
північного заходу на південний схід між долинами річки Прут та її правої
притоки Прутець Чемегівський, а далі ще півтора десятка кілометрів на північний
схід за течією річки Пістинька, до канонічної «хресної дороги» з 14-ма
«стаціями», яка символізує шлях Христа на Голготу, прямого стосунку не має. Але
саме на цьому маршруті, як ніде інде, практично на кожній вершині, кожній
полонині трапляються встановлені горянами сакральні символи — хрести та
каплички.
З неозорого Микуличина
Сотню
років тому село Микуличин, яке адміністративно належить до Яремчанської міської
ради, було найбільшим після Делятина на всьому проміжку залізниці від Надвірної
до Рахова. Тут функціонували вузькоколійки, розходились у різні напрямки так
звані «цісарські» дороги, викладені каменем, працювали лісопильні, інші
промислові цехи. Широковідоме нині Яремче тоді лише зароджувалося. (За
переказами, багатий микулинецький господар у другій половині ХІХ століття
подарував своєму вірному слузі Яремі землю в тому місці). За площею Микуличин і
зараз — одне з найбільших прикарпатських сіл.
Довкола
Микуличина та в його межах знаходиться кілька гірських груп і хребтів, через
які проходять популярні туристичні маршрути. Практично всіх школярів, які
відпочивають в тутешніх літніх дитячих таборах, неодмінно водять в одноденні
походи на гору Ліснів, звідки в погожу днину видно вершини Петроса, Говерли,
Хом’яка, Синяка, хребет Явірник. Але через Ліснів можна пройтися й
по-дорослому, скажімо, до найвищих вершин Покутських Карпат Горді (чи Горда, 1478 метрів), Грегіт
(1472), Ротила (1482) чи в знаменитий центр народних промислів село Космач
Косівського району...
У
Микуличині стартувати в бік гори Ліснів можна з кількох місць: безпосередньо з
центру села, повернувши ліворуч з автотраси Івано-Франківськ-Рахів перед
автостанцією; за табором «Смерічка», підвісним містком (кладкою) через Прут
ліворуч дороги; від місця впадіння в Прут річки Женець на межі з сусіднім селом
Татарів...
Від Лісніва до вечора
На
висоті понад 1000 метрів
на хребті лежить сніг. Місцями він майже зовсім розтанув, але в затінку,
особливо коли йти крізь ліс, килим може мати глибину півметра і більше. Долати
такі ділянки доводиться повільніше. На полонині під Ліснівом бачимо першу
колибу, а вище, на перемичці, натрапляємо на компактну прямокутну споруду з нержавіючого
металу. Це — каплиця.
Карпатські горяни далеко славляться як
будівничі культових споруд. Каплиці та хрести, встановлені на гірських верхах,
під пронизливими вітрами та бурями, могли би стати предметом окремого
дослідження під назвою, скажімо, «Малі форми сакрально-ужиткового мистецтва».
Каплички, як правило, мають приблизно один квадратний метр в основі, зовні
оздоблені різьбою або чеканкою. Переважно замість дверей в них зроблені віконця
(якщо багато снігу, двері не відчинити). Всередині — іконки, вишивані рушники,
хрестики. Люди завбачливо залишають в капличках свічки, сірники, навіть
складають невеликі грошові пожертви. Практично на кожній вершині стоять хрести
(дерев’яні, залізні, камінні, ще з 1930-х років). Є й більш екзотичні символи.
Під горою Горда-Доброкіївська поруч з дерев’яною капличкою стоїть камінь, на
якому вирізьблено око та напис: «Все минеси але Боже око ни минеси. Василь».
З гори Ліснів дорога хребтом веде майже
прямо на південний захід до Чорного Погара. Три вершини на цьому проміжку можна
обійти траверсними дорогами справа. У кінці березня найскладнішим був відрізок
за полониною Щівка — більше кілометра засніженою лісовою дорогою. А от за
Чорними Погарем неважко й зблукати. Дорога, що веде праворуч і наче огинає
сусідню гору Щави, насправді за якийсь кілометр зникає. З Чорного Погара до
наступної гори на маршруті — Буковинки (1256 метрів) треба
повертати ліворуч і вниз, на південний схід...
Вовчими слідами
Коли
морозного ранку наступного дня ми продовжили свій шлях, то через якихось
півтора сотні метрів надибали на свіжі вовчі сліди і, мабуть, наступних
кілометрів вісім ішли дорогою за тими слідами. Зазвичай торованими людськими
шляхами хижаки майже не ходять, але в кінці березня на хребті людським духом
переважно не пахне. (Як з’ясувалося, двоє чоловіків проходили тут з Космача в присілок
Татарова Піги ще три тижні тому). Тож звірі почувалися доволі безпечно. До
речі, цього року популяції вовків збільшилися майже повсюдно.
Рухаючись у тому ж напрямку, що й вовки
вночі, долаємо три кілометри до гори Горда-Доброкіївська. У лісі товщина снігового
покриву досить велика, ступаємо слід в слід, час від часу міняючись місцями. З
Доброкіївської видно на півдні кам’янисту вершину найвищої тутешньої гори Горда
(1478 метрів).
Якщо рухатися повз неї справа на південь, то приблизно через три кілометри
можна вийти на стару військову дорогу, яка через перевал Ріжі (1241 метр) веде з Ворохти
до Космача. Але на Космач є коротший шлях — у східному напрямку північним
схилом Горди до одноіменної полонини та далі, до підніжжя гори Мунчіл (1381 метр).
Саме
на цьому проміжку взимку треба здолати два найскладніші переходи...
Що таке кляуза?
Згадана
вище військова дорога веде до Космача з південного краю полонини, спершу
серпантином, стрімким схилом, а далі вздовж русла річки Пістинька. «А ми йдем
попри кляузу. До лісництва трохи довше, як дві години. Тут є стежка, онде
сліди», — впевнено каже один з мимовільних провідників. Інший спішився,
«вйокнув» на коня, і розумна тварина сама рушила до краю лісу, на північний
схід від колиби. Ледь помітна з-під снігу стежка круто в’ється поміж дерев, але
вже за чверть години виходимо на ґрунтову дорогу вздовж потоку Мунчіл Верхній,
що врешті впадає в Пістиньку. Дорога веде прямо до села — уже ніяких орієнтирів
шукати не треба.
Як
сказав один одинадцятирічний краєзнавець, у Карпатах всі дороги виглядають
однаково: з одного боку гора, з іншого боку річка, а за річкою ще одна гора.
Проте на кожній є свої принади, природні та рукотворні витвори, що таки
визначають неповторність кожного пройденого шляху. До прикладу, кляуза на
Пістинці. «Кляуза» на місцевому діалекті — аж ніяк не синонім наклепу чи
доносу, це така спеціальна гребля зі шлюзом на гірській річці, від якої
сплавляють ліс. Від цієї давньої конструкції в Космачі залишилися рештки насипу
та кілька зігнилих колод. А ще, з якогось дива, неподалік стоїть будинок з
табличкою «вул. Ісаєва 225». Більше ніде нумерації ми не побачили. До чого тут
Штірліц?
Короткий
опис маршруту: село Микуличин — гора Ліснів (1257 метрів) — гора
Чорний Погар (1266) — гора Сиголка (1290) — гора Горда-Доброкіївська (1357) —
полонина Мунчелик — річка Пістинька — село Космач. Приблизна протяжність
маршруту — 40 кілометрів.
Тривалість переходу — два дні.
|
