„Ігри
горян" у Карпатах»
На
території Прикарпаття народилися щонайменше дві зірки нинішнього Українського
спорту. Це — брати Вірастюки. Молодшого — Василя — узагалі можна вважати
культовою особою. А от його старший брат Роман зараз «світиться» рідше. Тим не
менше, кращому українському штовхальнику ядра 1990-х — початку 2000-х є що
розповісти журналу «Карпати». І той факт, що Україна має гори, Роман Вірастюк
називає «дарунком долі». Зрештою, для всієї України.
— А який зв’язок відчуваєте,
пане Романе, з Карпатами особисто ви?
— В дитинстві, коли я в добру погоду виходив
на балкон (мешкав і мешкає в Івано-Франківську — ред.), на обрії бачив гори…
Тобто їх недалека присутність була відчутна завжди. Ясна річ, їздили з Василем
і батьками туди на відпочинок. А потім познайомився з Карпатами краще.
—
Зрештою, ви ж народилися на Прикарпатті…
— Так. Батьки родом із села Марківці
Тисменицького району Івано-Франківської області. А я народився в обласному
центрі.
— Хоча зараз покинули легку
атлетику і керуєте обласним управлінням у справах молоді і спорту, ви,
очевидно, назавжди залишитесь спортсменом. Вас з Василем до цього підштовхнули
батьки?
— Вони справді дружили зі спортом. Мама
займалася волейболом, виступала за фабричну команду на місцевих змаганнях. Тато
грав за село у футбол на першість району. От і ми з Василем ходили у всі
існуючі на той момент в Івано-Франківську спортивні секції, включаючи
веслування, боротьбу, стрільбу, гандбол, футбол… Але якщо розповідати про
батьків, то мама усе життя аж до виходу на пенсію пропрацювала на швейній
фабриці. А тато у нас водій — багато років возив першого секретаря міськкому
комсомолу, аж поки комсомол не розвалився. Тоді перейшов працювати шофером на
оптову базу Укркультторг… Цікавий для нас з братом то був період. У відрядження
тато брав нас із собою. Він їздив за товаром на фабрики музичних інструментів.
Возив усілякі там банджо, гітари, мандоліни, бандури… Я любив попробувати,
побренькати на них. Згодом пристрастився до гітари. А тепер навіть пишу пісні
(музику і тексти). Півтора місяці тому під час конкурсу «Пані Україна» на сцені
Донецького оперного ми з Василем виконували удвох мою пісню «Брате мій».
—
Що особливого в особистості формує спорт?
— В спорті треба працювати на всі «сто» —
треба забути про поняття втома, інакше нічого не досягнеш. Тут доводиться
ставити мету і знати, що необхідно буде жертвувати і особистими інтересами, і
спілкуванням з друзями... Знаєте, дуже багато залежить від того, хто ваш
тренер. З 1980 року мене тренував Іван Григорович Шарий. Перший день тренувань
у нього мене шокував. Він відразу сказав, що ми будемо чемпіонами. Перші роки
Шарий давав нам загальну підготовку, а потім визначав — хто на що здатний, кому
який профіль краще вибрати і яку мету ставити. Але в будь-якому разі вимагав
самовіддачі. Воно ж так ведеться: що людина обдарованіша, то лінивіша. Але Іван
Григорович казав: «Ти мусиш старатися бути найкращим. Спорт колись для тебе
закінчиться. Але навіть якщо ти після цього станеш двірником, на своїй ділянці
будеш найкращим двірником і в тебе буде найчистіше». А ще він вбивав зіркову
хворобу у зародку. Мовляв, люди, що тебе оточують, будуть і після того, як
вийдеш зі спорту, перестанеш бути зіркою. Тому зараз спілкуйся з ними на
рівних, а не як зірка...”
—
А як ви відпочиваєте? Буваєте в Карпатах?
— Між іншим, про Карпати я довідався більше
в тому ж тренувальному залі (було мені тоді років 20). Якось до нашого тренера
прийшли двоє альпіністів (один з них виступав за збірну України), хворих горами
— попросилися позайматися в залі. Приходили, виробляли неймовірні речі,
скажімо, висіли на турніку на двох пальцях і таке інше. І щодня розповідали нам
про гори. І якось вони нас з Василем покликали в Карпати — до так званих
Столів. Залишили коло села Поляниця машину і приблизно 20 кілометрів пройшли
до хребта, до хати такого собі Івана. Я мушу хоч кілька слів сказати про цього
чоловіка, бо це дуже колоритна особа. Він переконаний, що нас, хто живе внизу,
цивілізація зіпсувала. У Івана своя філософія життя. Він узагалі великий
оригінал.Його кота звати Маврик, а приручену кульгаву ворону — Псих. Іван із
сокири може зробити кашу. Я в нього навчився збирати в горах і їсти те, про що
навіть не думав, що воно може бути їстівне. При всьому цьому я якось
спостерігав, як цей мешканець диких гір з німецьким туристом вільно розмовляв
німецькою. Так
от ми зависали на тих Столах тиждень чи й більше. Спілкування, гори, природа —
нам це подобалося. На жаль, на Столах я не був уже років вісім. Їздили ми в
гори в бік Вигоди, возили дітей на озеро Синевір.
— А щось добре про наш
турбізнес сказати можете?
— Загалом місцеві мешканці починають
розуміти, що тут раніше чи пізніше фактично нічого, крім туристичного бізнесу,
не можна буде робити. І взагалі в Карпатах можна проводити багато акцій,
зокрема міжнародного рівня. Скажімо, НОК (Національний олімпійський комітет —
ред.) висунув ідею проводити в наших горах зимові олімпійські ігри. Не йдеться
про великий слалом — для цього потрібні високі, добре підготовлені та обладнані
траси. Але змагання з фрістайлу та ще деяких екстремальних зимових видів спорту
на базі Польщі, Чехії, Словаччини та України — це цілком реально. І дуже
вигідно. Жодна олімпіада (хіба за винятком Московської) не
була збитковою для місцевості, де вона проводилася. Та наші гуцули олімпійську
символіку вирізьблять-вишиють моментально і забезпечать попит усіх туристів...
І ще одна ідея є у нас із Василем. Точніше, це ідея британської королеви —
провести в Карпатах один з етапів «Ігор горян» (вони проводяться під патронатом
її величності, а фінал завжди проходить у Великобританії). Чемпіонат включає
змагання, скажімо, з метання на висоту гирі вагою 24 кілограми, чи
каменя неправильної форми — у такий же спосіб, як штовхають ядро, чи
шестиметрового стовпа 85-кілограмової ваги і тому подібне. Українець Кирило
Чупринін у 2004 та 2005 роках займав у цьому чемпіонаті третє місце, а у двох
видах змагань встановив світовий рекорд та отримав відзнаку з рук Єлизавети.
Тож королева поцікавилася, чи є в Україні гори. Довідавшись про Карпати,
сказала, що логічно було б організувати якийсь етап Ігор у нас. Яка ідея! А на
кожному ж етапі чемпіонату присутній представник королівської родини... Карпати
гідні приймати королів.
|
