Столиця Молдови — Кишинів.
Столиця Буковини — Чернівці. А столиця і Молдови, і Буковини — румунське місто
Сучава. Дарма, що столицею Молдовського князівства вона була ще в 1388–1565
роках. По-перше, тут — центр українського життя Південної Буковини. По-друге,
хоч високий статус Сучава втратила понад чотириста років тому, сліди
столичності в її образі можна впізнати й нині. Між іншим, до неї від
українського кордону — 60
кілометрів. І вона разом із ближніми до неї поселеннями
цілком вартує окремої подорожі.
Уїк-енд
у Сучаві
Рейсовий автобус із Чернівців до Сучави
вирушає о 7 годині 10 хвилин (зворотній о 12.00). Декілька десятків кілометрів
перед кордоном пролягають передгір’ями Буковинських Карпат і за сприятливої
погоди подарують кілька симпатичних краєвидів. Далі — прикордонний перехід
поблизу села Тереблече, який мало чим відрізняється від інших українських
переходів. Хіба от прикордонники довго і зачудовано роздивляються вашу візу і
перепитують: «Туризм? В Румунії?!» Побачити людину з наплічником у бусику, яким
зазвичай туди-сюди їздять пасажири з подвійним громадянством і великими
картатими торбами, для наших митників — дивина. Водії бусів теж вважають такий
туризм дивацтвом. Їхати в Сучаву не на базар?..
…Самісінький центр Сучави — типова
пострадянська атмосфера: бетонні п’ятиповерхівки, безліч секонд-гендів і хаос
кіосків. Кантори з найпривабливішим курсом теж тут, поблизу базару. І лише
середньовічні церкви дещо пом’якшують дежавю з якимось східноукраїнським райцентром.
Щоб влаштувати собі відпочинок у Сучаві,
доведеться десь переночувати. Можна оселитися в мережевому тризірковому Hotel
Continental у центрі міста, поруч зі старою Миколаївською церквою. Тут тихо і
чисто, а вишколений персонал чудово розмовляє англійською. Останній фактор
особливо важливий, якщо ваші знання румунської обмежуються виразами «casa mare»
(«велика кімната» — так традиційно називають найгарніше приміщення будинку, в
Румунії є чимало й ресторанів з такою назвою) і «larevedere» («до побачення»)
та числівниками до десяти. Щоправда, за комфорт і сервіс доведеться заплатити
стільки, що в хостелах за ці гроші можна жити принаймні дні чотири.
Лігво
фальшивомонетників
Залишивши наплічник у номері, прямуємо до
головної туристської принади міста — Тронної фортеці (Cetatea de Scaun) Штефана
Великого і його спадкоємців з дещо сумнівною репутацією. Розташована твердиня
на пагорбі (висотою 384
метри) над Сучавою, поблизу старого цвинтаря і «Музею
буковинського села». Чи то близькість українського кордону свою справу робить,
а чи румуни вважають, що багатокілометрові прогулянки йдуть на користь і
старому, і малому, та громадським транспортом на замкову гору не дістанешся. В
теплу пору року можна скоротити шлях, пройшовши парком повз кінну статую
Штефана Великого (1977 рік), але взимку круті сходи підкоряться лише
досвідченим альпіністам. За несприятливих метеоумов доведеться чалапати два
кілометри від монастиря Йоана Нового околицею Сучави, повз вже заміські
ресторани, кладовище і місцевий скансен. Не страшно — фортеця таки гарна! Касир
отримує по два леї за кожного дорослого відвідувача замку — і мав би ще й
позбавляти п’яти леїв за фотографування, та чомусь цього не робить.
Фортеця,
з якої вся Сучава — як на долоні, виникла в 1388 році, за господаря Молдови
Петра Мушата І (1375–1391). Тронним замок називався тому, що Сучава була
столицею Молдовського князівства. Пізніше за справу його розбудови взявся сам
Штефан Великий (Stefan cel Mare, 1457–1504)…
Історія твердині скидалася б на історії
сотень подібних фортифікацій, якби не довготривалий «сучавський феномен». Все
почалося в 1660-ті, коли ринок Речі Посполитої переповнився фальшивими
«срібними» монетами. Насправді дзвінкі кружальця були мідними, їх вкривав лише
тоненький шар срібла. Монет накарбували стільки, що їх, як кажуть, кури не
клювали. А звідки вони бралися — не знав ніхто. Була версія, що це так забавляються
в Ліфляндії1:
серед підробок траплялися «гроші» з Риги та Ліфляндії, викарбувані начебто від
імені шведських королів Густава Адольфа (1611–1632), королеви Крістіни
(1632–1654), Карла Х Густава (1654–1660) та Карла ХІ (1660–1697). Лише на
початку XVIII століття почали з’являтися здогадки, що фальшивомонетники
квартирували десь у Молдові. Потрібно було ще ціле століття, аби нарешті знайти
точну адресу умільців. Австрійський археолог Карл Ромсторфер, що проводив
розкопки в Тронній фортеці Сучави, віднайшов тут понад 3 000 фальшивих
шведських та польських монет, 500 двосторонніх штемпелів для їх карбування,
мідні заготовки і відходи монетного виробництва...
Настінне житіє святих
Наступним сучавським «the must» для туриста
є монастир Йоана Нового (Сучавського), розташований біля підніжжя замкової
гори. Хоча монастир діючий, фотографувати унікальні фрески вам ніхто забороняти
не буде і претензій щодо недоречного для обителі одягу не висуватиме. Зведено
монастир за панування сина Штефана Великого, воєводи Богдана ІІІ в 1514 році.
Над входом збереглася таблиця кирилицею, яка повідомляє про заснування обителі.
У XVII столітті це була резиденція
молдовських митрополитів, саме тому вулиця, на якій знаходиться монастир, називається
Митрополичою. В Георгіївській церкві у срібному саркофазі зберігаються мощі
надзвичайно популярного святого Йоана Нового (помер у 1332 році). Фрески ж,
якими вкритий кожен сантиметр стін, розповідають про життя святого, акцентуючи
увагу на тортурах, яких він зазнав. Зображення датуються 1534-м роком. Шкода,
що екстер’єрні розписи храму збереглися лише частково: сніг і дощ роблять своє.
Головний собор монастиря — триконховий,
типовий для Буковини та Поділля тих часів. Поруч монастирські споруди, келії,
дзвіниця, ще два храми. Один із них теж оздоблений фресками, але вже ХІХ
століття…
«Сікстинська капела Сходу» й інші дива
Наступного дня рушаємо за 40 кілометрів на
захід, в курортне прикарпатське містечко Гура Хуморулуй. Поруч із ним
розташовані кілька монастирів.
Найвідоміший — Воронець — за 5 кілометрів на
південний захід від Гура Хуморулуй. Туди тричі на день ходить рейсовий автобус
(7.00, 12.30, 14.45), але влітку, певно, краще пройтися пішки.
Для туристів монастир відкритий щодня з 8.00
до 20.00. Ціна: лей за вхід, 10 леїв за фотографування цифровиком, 6 — за
плівковий апарат. Та оскільки каса не обігрівалася, а надворі «кусав» мороз,
взяти законну оплату було нікому.
«Сікстинська капела Сходу» — саме
так називають цю обитель у більшості путівників завдяки розписам, що вкривають
стіни монастиря не лише всередині, а й зовні. Фрески виконані на незвичайному
тлі синього кольору. Секрету виробництва барвника до цього часу не розгадано:
трішки розтертої ляпіс-лазурі, а що ще — невідомо. Існує навіть такий термін —
«воронецька синь». Такий же унікальний відтінок, як «тіціанівський червоний» та
«веронезівський зелений». Всі три — унікальні.
Згідно зі старою румунською хронікою,
написаною Йоном Некульче (Ion Neculce, 1672–1745), обитель у Воронці була
заснована Штефаном Великим у 1488 році «по молитвам святого Даниїла Затворника»
на місці дерев’яної келії цього святого…
Стіни храму
було розписано у 1534–1535 роках, в часи правління господаря Петра Рареша і
митрополита Грігора Рошка…
Хоча стіни храму розписані від стелі до
підлоги, найбільш вражаючою є фреска «Страшний суд» у західній частині. Біля
ніг Христа палахкотить червоне полум’я пекла, з якого намагаються вирватися
королі і папи римські. По боках, крім образів пророків, сцен з Адамом та Євою,
зображені демони, що ділять власність, яка залишилася після грішників. Перед
райськими воротами черга і штовханина — художники, вочевидь, не були позбавлені
почуття гумору…
Гумор
без жартів
Наступний об’єкт — монастир Гумор (або
Хумор). Повертаємося в центр Гура Хуморулуй і їдемо вже в північному напрямку.
Всі п’ять кілометрів до монастиря, здається, окуповані готелями і мотелями.
Схоже можна побачити хіба на курортних морських узбережжях. Якщо до Воронця
громадський транспорт курсує, хоч і нечасто, то сюди дістатися можна лише пішки
або на таксі. Дорога пролягає повз старий єврейський кіркут і розвалини церкви,
зведеної за господаря Олександра Доброго. Як і воронецька, ця обитель діюча,
вхід і зйомка платні…
У 1535 році стіни храму зовні і всередині
розписав Тома з Сучави. Він же автор розписів у обителі Молдовиця. В Гуморі, на
стіні храму, навіть зберігся автопортрет художника: він зобразив себе в
молдавському одязі, в образі вершника, що захищає Константинополь (а отже, й
християнство) від нападника-турка…
...Часу лишається обмаль: поспішаємо в
Сучаву повз казково-засніжений карпатський ліс. Вирішивши не ризикувати з
автобусом, повертаємося так само, як і приїхали: приватним бусиком, який вже
чекає біля ринку. Очікуємо черг на кордоні: румуни кілька днів тому отримали
право на безвізовий в’їзд в Україну. Та вже за годину з хвостиком виходимо на
майже рідному чернівецькому автовокзалі. Серед багажу, крім пляшок румунського
пива (в колекцію, панове, в колекцію), — виразне бажання повернутися в Румунію
ще.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
