Є багато критеріїв, за якими
туристи обирають той чи інший гірськолижний курорт. Схили, підйомники, ціни,
сервіс, зручність під’їзду, імідж і так далі. Що поставити на перше місце,
кожен вирішує самостійно. На питання «Чому саме Драгобрат?» двоє молодих
лижників, які біля витягу сьорбали гаряче вино із пластикових келишків,
відповіли коротко: «Бо тут класно!» Завзяті любителі гірських лиж збираються на
Драгобраті, напевно, не тільки, щоби добре покататися та відпочити. Ця місцина
має свою ауру. Виникає відчуття, що тут всі знайомі. Просто таки якесь
«драгобратівське братство». Навіть ті, хто приїхав уперше, швидко стають
своїми. Головне — щире захоплення гірськолижним спортом, а решта — не так
важливо.
На гору
Довгий
шлях до урочища Драгобрат з двома пересадками та екстремальним фінішем, попри
все не втомлює. Найцікавіша ділянка дороги починається з селища Ясіня, від так
званої «біржі». Там пасажирів чекають місцеві водії авто — УАЗ-469 та ГАЗ-66.
Можна сказати, цей маршрут взимку здатні подолати тільки такі міцні машини та
ще декілька марок сучасних джипів, і то з обов’язковою умовою відповідного
досвіду водія. Інакше краще взагалі не пробувати. Замовити УАЗ (чотири
пасажири) коштує 100 гривень, а ГАЗ (8-10 пасажирів) — удвічі більше.
Відстань від «біржі» до витягів складає десь
16 кілометрів: половина — трасою в бік Рахова, потім направо і ще вісім
кілометрів правдивого гірського автоекстріму. Хоча зазвичай туристи дещо
перебільшують свої враження від цієї поїздки. В усякому разі особливої
небезпеки не відчувається. Напевно, все залежить від водія.
Нашого звали Іван (по місцевому — Йончи),
він стверджував, що їздить цією дорогою все життя, і, очевидно, казав правду.
Іван керував своїм майже тридцятирічним «уазиком» впевнено, навіть весело,
встигав відповідати на журналістські питання і жартувати з пасажиркою справа,
при цьому кілька разів дуже спритно сховав наше авто від зустрічної машини у
«кишеню» (коротке тупикове відгалуження).
Дорога вузька, прочищена трактором, збоку —
або двометрова стіна снігу, або урвище із деревами на схилі та напівзамерзлим
потічком унизу. За 40 хвилин поїздки ми встигли обговорити майже всі аспекти
важкого життя водіїв і журналістів в Україні, помилуватися пейзажами та дещо
утрясти легкий сніданок. Розмовляючи, мусили перекрикувати мотор. Водій
розповів, що після кожного сезону він майже повністю «перебирає» авто. Тож від
тієї машини, що у 1977 році виїхала з заводу, наразі залишився тільки кузов.
Але авто їде, і то добре їде.
Дорогою все частіше — то зліва, то справа —
виникали засніжені приватні готелі. Ми наближалися до мети. Нарешті — «Вас
вітає Драгобрат!» Дякуємо Іванові та його невмирущому джипові. Повз нас
пролітає на лижах зовсім мале (років шість) дівчисько, круто розвертається і
зупиняється біля стіни найближчого котеджу.
Сумна історія
...Жили
колись у Карпатах два брати-близнюки. Імен їх народні перекази не зберегли, а
ось історію кохання перетворили у красиву легенду. Як це буває у подібних
випадках, покохали парубки одну дівчину. Обрати нареченого гуцулка вирішила з
допомогою своєрідного тендеру — хто перший з братів принесе їй едельвейс (по
місцевому «шовкову косицю»), той і стане її чоловіком. А ця квітка — зараз
занесена у Червону книгу, у Карпатах зустрічається дуже рідко — росте на
скелях, і щоби зірвати її, треба ризикувати життям. Закохані хлопці кинулися
наввипередки і зірвалися в прірву.
Через деякий час стурбована відсутністю
братів селищна громада звернулася до місцевої поліції з проханням про пошуки.
Пішли в гори три жандарми і ...закам’яніли на підступах до однієї з вершин. Кажуть,
що як тільки близнюки загинули на скелях, це місце стало зачарованим. Гонорова
гуцулка, коли дізналася про загибель братів, довго плакала і померла від горя.
Дуже сумна історія.
З того часу затишне урочище, підковоподібна
улоговина між горами, має назву Драгобрат. Дві гори поруч — Близниці (Мала й
Велика, 1778 та 1883 метри). На шляху до вищої з вершин туристи проходять
хребтом через Жандарми (три горби зі скелястими обривами). Там же розташоване і
озеро Івор — розлиті сльози невтішної красуні.
Діра
в небі
Головною перевагою цього гірськолижного
курорту є те, що взимку тут завжди лежить сніг. З грудня і, як мінімум, до
середини травня можна кататися на лижах. Цьому сприяють природні умови:
високогір’я (1400 метрів) та гори, що закривають урочище і створюють
мікроклімат. Пролітаючи цією місциною, чергова необережна хмарка обов’язково
чіпляється за навколишні вершини і зупиняється над «підковою». Так і висить,
поки не віддасть весь сніг. Хоча Юрій Бідний, директор туристичного комплексу
«Драгобрат», пояснює це явище дещо інакше — дірою в небі. Така собі звичайна
дірка, в яку падає сніг` і заглядає сонце.
Звичайно, таке місце туристи знали здавна.
Ще в першій половині XX сторіччя у Закарпатті була мережа туристичних
притулків, що стояли на пішохідних маршрутах. Але гірськолижних витягів тоді ще
не ставили. Старі притулки знищили війни, час та людська недбалість. За
радянської влади на Драгобраті збудували так звану лавинну лабораторію —
дерев’яний будиночок «без зручностей», куди професура МГУ та різноманітні
начальники приїжджали відпочити від трудів державницьких. Працювала там і
канатна дорога. У 1991 році будівля згоріла — промерзаючи на жорстокому морозі,
дерево втрачає вологу і горить, як сірник. Для виникнення пожежі господарям
достатньо необережно поводитися у побуті.
Основний
розвиток гірськолижного спорту й туризму почався на Драгобраті у 1993 році.
Юрій Бідний, колишній спортсмен і тренер, з досвідом роботи у Таджикистані, на
Кавказі та Уралі, і декілька його друзів вирішили змонтувати тут пристойний
витяг і збудувати приміщення для туристів. Зробили капітальний ремонт старої
«канатки», від якої залишили тільки опори, поставили два котеджі. Через пару
років привезли з Італії ще один бугельний витяг. Отже, головне для
гірськолижного туризму — підйомники й схили — вже було. І тоді почалося масове
та дещо хаотичне будівництво інфраструктури. Але знадобилося ще декілька років
рекламної «розкрутки», щоби з 2000 року Драгобрат став справді популярним серед
туристів.
Сьогодні курорт може прийняти одночасно
приблизно 1000 туристів-лижників. В урочищі побудовано понад два десятки
різноформатних готелів. Працюють два бугельних витяги (по 1000 метрів) і
«тарілочний» (700 метрів) на гору Стіг (1707 метрів), а також бебі-ліфт (230
метрів) на «учбовому» схилі. Нижче туристичного комплексу розташована перша по
дорозі й найстарша (тепер відремонтована) тутешня будівля — притулок з тією ж
назвою «Драгобрат». Біля нього є ще один витяг довжиною 450 метрів. З 2006-го
року запустили підйомник і від зовсім нового готелю «Оаза», що під Жандармами.
Не зважаючи на проблеми бізнесу, важку
доставку будматеріалів, продуктів і таке інше, наполегливі закарпатські
господарі щоліта будують нові котеджі й садиби. Нещодавно підприємці та фірми,
які займаються туризмом на Драгобраті, об’єдналися в Асоціацію. За словами її
президента Петра Грапенюка, є деякі «нестиковки» із владою, є питання щодо
генплану забудови урочища, екології — а разом боротися легше. Актуальною
залишається і проблема дороги. Цього року на її ремонт виділили з бюджету
півтора мільйони гривень. Дорогу трохи привели до порядку, але цього
недостатньо. Відома в Європі фірма «Alpenbau» пропонувала на концесійних умовах
зробити з екстремального серпантину пристойну трасу, але не змогла домовитися з
чиновниками.
Травень — на лижі!
Українські
туристи на Драгобрат їдуть масово, особливо на Новий рік і під кінець сезону.
Бувають тут і іноземці. Середня річна завантаженість — 70 відсотків. «Час пік»
— зимові свята (29 грудня — 12 січня), студентські канікули (перша половина
лютого), усі уїк-енди, друга половина квітня та початок травня, коли вже майже
ніде немає снігу. Зазвичай вже до жовтня всі місця викуповують турфірми великих
українських міст. Ціни: 190-270 гривень за добу (напівпансіон — проживання,
сніданок, вечеря), залежно від місця та сервісу. Підйом на трасу — чотири
гривні. Можна взяти абонемент, тоді вийде дешевше. Прокат спорядження — 50-70
гривень, послуги інструктора — теж 50 гривень. Кожного ранку на схилах працюють
ратраки. Траси не освітлюються — нічне катання тут вважають небезпечним.
Осніження непотрібне — снігу вистачає.
На жаль, наприкінці грудня через несправність
димоходу згорів до фундаменту двоповерховий адмінбудинок (люди не постраждали).
Там був прокат, адміністраторська, магазин, бар, дискозал. Корпус, збудований у
2004 році, простояв тільки рік. Шкода, звичайно, але керівництво комплексу
повідомило, що для гостей незручностей не виникне. До речі, популярну серед
лижників «Курятню» — дерев’яний будиночок біля нижньої станції витягу, де
продають гаряче вино і різноманітні закуски, — пожежа не зачепила.
З 1 по 9 травня Драгобрат закриває
гірськолижний сезон: фестивалями, жовтим сонцем і білим снігом, змаганнями
спортсменів, аматорів та ветеранів, шоу-програмами і виступами зірок
української музики. Тоді сюди з’їжджаються не просто завзяті лижники, а добрі
знайомі, які давно не бачилися — аж з грудня.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
