Для
мешканців Карпат питання геополітичного вибору не актуальне. Горяни
небезпідставно вважають, що іти до Європи немає сенсу, і жоден заїжджий дядечко
не похитне цього переконання. Чому? Все просто: Європа довкола них. У
Карпатських горах поблизу Рахова знаходиться позначка географічного центру
Європейського континенту.
До місця, де перетинаються уявні лінії між
Лісабоном і Уралом, землею Франца-Йосипа і Босфором, Кавказом і Північним
морем, можна дістатися або з Івано-Франківська, або з Ужгорода. Мандрівка з
обласного центру Прикарпаття — більш пізнавальна і мальовничіша, бо дає
можливість в одному маршруті поєднати декілька.
Обираємо авто. Починаємо шлях із Прикарпаття:
через передгір'я заїжджаємо в типові Горгани, які починаються за Делятином і
Яремче, долаємо цілу систему високогірних мостів, піднімаємось до Яблуниці на
перевал. Тут, на висоті понад тисячу метрів над рівнем моря, відвідуємо
ресторан «Беркут» та придорожній сувенірний ринок. Звідти — з'їжджаємо в
Закарпаття. І потрапляємо в цілком відмінний світ, де інший клімат — більш
лагідний, інші гори — вже не суцільні кряжі, а окремі, злегка опуклі, подібні
на жіночі груди; інша архітектура сільських садиб, інша говірка. Кваси, Рахів,
Ділове — ми на місці.
Центр Європи розташований поблизу Ділового,
обабіч автотраси на Бичків і Тересву. Побіч дороги означає тут — на березі
Тиси, оскільки дороги й ріки в Карпатах міцно тримаються одне одного. Дикий
карпатський ландшафт порушує тільки залізничний міст, перекинутий через ріку на
схил 1413-метрової гори Лисина.
Шпиль, встановлений на позначення
географічного пупа Європейського континенту, відкривається несподівано за одним
із поворотів гірської дороги. Кам'яний монумент встановлено на невеликому
майданчику. Поруч — величезна помпез-на стела. Біля неї — іще один пам'ятний
знак. Це, звісно, переконує, що він розташований таки тут. Однак виникає
запитання: де ж саме?
Найдавніший і найскромніший з монументів був
встановлений на цьому майданчику ще наприкінці 19 століття. Напис латиною на
мармуровій дошці повідомляє, що в цьому місці перетинаються умовні лінії, які
з'єднають найвіддаленіші пункти нашого континенту. Визначення географічної
широти і довготи цієї точки, яку було визнано центром Європи, трохи більше
століття тому здійснили вчені Віденської цісарсько-королівської академії наук
Австро-Угорської імперії.
За
якихось пару метрів височіє ще одна відмітка європейського Центру. Стела —
виразно соціалістичного стилю. Вона покладена в цьому місці у 70-х роках
минулого століття. Очевидно, радянська академія наук не надто довіряла
обчисленням цісарських астрономів і географів, тож вирішила трохи посунути
позначку.
Поряд із цими пам'ятниками знаходиться
третій — встановлений зовсім недавно, у перші роки української незалежності.
Монумент, певно, слід сприймати як своєрідний вияв радості: мовляв, серед
визначних місць України є ще й таке — промовисте й багатозначне, — як
географічний центр Європи.
Трохи вище від пам'ятних знаків, на схилі
гори, знаходиться набір інформаційних таблиць. Короткі повідомлення на щитах
розповідають про Україну, регіон, Карпатський національний парк, а також про
тваринний і рослинний світ цього краю. Просто над ними влаштовано місце
відпочинку для туристів і подорожніх — на галявині, схованій за рядом смерек,
б'є джерело, поруч з ним — дерев'яна альтанка.
До Центру Європи приїздять і вітчизняні
туристи, і зарубіжні гості. Сюди провадять офіційні делегації з інших областей
країни та з-за кордону. Щоправда, іноземців біля меморіалів буває все-таки
більше. Проїжджаючи Україною, вони неодмінно повертають туди, де міститься
справжня Європа.
Володіння
господаря Раха
Рахів. «Гуцульський Париж» — так називали це
місто-курорт перед другою світовою туристи з-за кордону.
Рахів — місто поміж Карпатських гір. З
півночі його обіймають Привододільні Горгани, на заході височіє Свидовець, на
північному сході — Чорногірський хребет, а з півдня наступають Рахівські гори.
Місто над Тисою. Ріка розрізає Рахів навпіл
і, закована в граніт, тече паралельно центральній міській вулиці.
Рахів — найбільш високогірне місто в
Україні. Розкинулось на висоті 820
м над рівнем моря. Між найнижчою і найвищою вулицями —
понад 500 м
різниці у висоті.
Місто стихій. Метеорологічні спостереження
засвідчують, що в районі Рахова буває найбільше в Україні гроз. Впродовж року
тут майже 50 днів припадає на громи та блискавиці.
Якийсь вересневий день (ймовірно, час
осіннього рівнодення) 1447 року вважається датою заснування Рахова. Хоча
місцеві дослідники стверджують, що перша письмова згадка про місто була зроблена
ще в 910 році.
Рахів — «земля господаря Раха». Шість
століть тому це було поселення у чотирнадцять дворів. Перші мешканці — гуцули.
Мисливці, вівчарі і пасічники.
Менше ніж за сто останніх років Рахів
побував у складі п'яти різних держав. Ним володіли угорські Ракоци та
австрійські Габсбурги, тут проходили турецькі завойовники і козацькі сотні
Северина Наливайка. Приїздили посланці зі Стамбулу. Кожна епоха залишила свій
слід на міських вулицях — в архітектурі, у назвах.
За часів Австро-Угорщини Рахів став містом
колоністів. Німці, італійці та французи приїхали вглиб Карпат, щоб побудувати
тут залізниці. Ці вузькоколійки збереглися й досі. Так само, як і досі живуть у
Рахові онуки та правнуки їх будівничих.
Сьогоднішній Рахів — місто багатонаціональне.
Із 17 тисяч його мешканців трохи більше половини — українці (етнічна група —
гуцули), 14 відсотків — угорці, 10 відсотків — румуни. А ще тут мешкають німці
й росіяни, чехи й словаки, поляки й італійці, білоруси, євреї, цигани. На
вулиці можна почути різну мову. Однак державною українською володіють усі.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
