Неймовірним видовищем та подією на Гуцульщині є вихід на полонини. Наприкінці
весни, після 7 травня селяни віддавали худобу на випас. Інколи уся громада
відпроваджувала худобу і пастухів. Вихід на полонину супроводжувався звуками
трембіт і рогів. Інколи так званий полонинський хід міг тривати декілька днів.
Напередодні випасу, найчастіше біля церкви, оголошували про початок випасу і
день надою тварин. Надій тварин визначав прибуток кожного власника худоби.
До виходу на полонину ґазди (господарі) ретельно готувалися. Упродовж року
власники тварин у визначені дні дотримувалися посту або ж певних звичаїв. До
прикладу, на святого Юрія, який вважається покровителем овець (святкують 6
травня), дотримувалися посту і не працювали. На Благовіщення (7 квітня) вівцям
обрізали вовну біля хвоста, потім робили з неї нитку. У день виходу на полонину
вівцям зав’язували шнурок з цієї шерсті, вірячи, що це охоронятиме їх від
неспокою.
У день виходу ґазда вставав вранці і при свічці промовляв молитву за свою
худобу, запитував як почувається і сам відповідав, що добре. Тоді, відповідно
до традиції, годував, освячував, лічив своїх овець чи іншу худобу, яку віддавав
на полонину. Лише після цього обряду виганяв із обійстя і долучав до полонинського
ходу.
На полонинах пастухи облаштовували курені, які обгороджували і там будували
колиби, у яких ночували. Посередині куреня упродовж цілого сезону випасу горіла
ватра. Тварини мали також відведене місце у загорожах, які виготовляли із
смерек. Перебування на полонині пастухів з вівцями чи іншою худобою має також
свої звичаї, яких досі дотримуються окремі поселення. На Яремчанщині вихід на
полонини досі святкують у селі Микуличин.
Весілля
Однією з найцікавіших традицій є весілля, яке на Гуцульщині досі зберегло свою
автентичність.
Весілля розпочинається переважно у суботу і триває дві доби, утім підготовчі
обряди починаються значно раніше. Вранці у четвер плетуть вінок із різних
квітів і трав, який називають ще долею, цим процесом керує одружена жінка.
Вінок повинен бути якомога довшим і барвистішим – як побажання долі для
молодих. У п’ятницю дружби молодого ідуть вибирати древко – неодмінний атрибут
гуцульського весілля, яке прикрашають різними стрічками. У суботу рано-вранці
починають одягати наречену – її вмивають, згодом зачісують і одягають у
гуцульський стрій. Під час усіх церемоній – плетення вінка, вибирання деревця,
одягання нареченої співають обрядових пісень або виголошують особливі
примовляння, що мають важливе значення.
Ближче до полудня молодий приїжджає до молодої, яка вітає свого нареченого.
Наречений повинен викупити молоду. Згодом наречені заходять у дім і просять
благословення та прощення у батьків на колінах. Після благословення наречені
виїжджають до церкви на конях – традиція їхати верхи на коні існує лише на
Гуцульщині. Церковний обряд шлюбу проходить у церкві. Відтак молоді на конях
повертаються до місця проведення забави, де продовжуються святкування. На
Гуцульщині існує ще чимало цікавих весільних обрядів, які проходять впродовж
забави – це ритуальний танець молодих, проходження над калачами, розплетення
коси молодої наприкінці забави і відпроваджування молодих «на спаннє».
Різдво
Різдво належить до найтрадиційніших і найшановніших свят на Гуцульщині.
Розпочинається святкування Різдва напередодні ввечері 6 січня (25 грудня за
старим стилем) з сімейної свят-вечері. Господині вранці запалюють «живий
вогонь» в печі з дванадцяти полін і готують дванадцять ритуальних пісних страв.
На стіл стелять сіно і накривають обрусом, на кінцях кладуть зубці часнику, щоб
обминали злі сили і зерна пшениці, щоб множилися діти. Коли сходила перша зірка
найстарший у сім’ї заносить до хати спеціально сплетений сніп пшениці, що
називається дідухом. Тоді розпочинається молитва-примовляння – запрошення усіх
душ на свят-вечерю і прохання про благословення сім’ї та господарства. Її
промовляв найстарший у сім’ї або ж чоловік. Тоді сім’я розпочинала святу
вечерю.
Найцікавішим було колядування. Люди ділилися на групи – молоді та діти, церковні
хори – після звуку трембіти вирушали на коляду. Окрім коляди збиралися вертепи,
які показували різдвяні театральні вистави. За коляду дітям дарували горіхи,
пампухи, яблука та інші гостинці. Дівчат, які колядували у вишитих строях
називали «королиці», юнаків «луговиками».
Великдень
Одним з найрадісніших свят було святкування Великодня – найбільшого
християнського свята. У традиціях та звичаях Гуцульщини переплетено
християнські і язичницькі звичаї.
У Вербну неділю, тиждень до Великодня, гуцули освячували вербові галузки, які
називають «б'єчка», вдаряють злегка кожного із своєї родини, примовляючи: «Не я
б'ю, б'єчка б'є — віднині за тиждень Великдень!». Освячену вербу гуцули вішали
вдома, як таку, що мала цілющі властивості.
Напередодні Великодня усі готуються до найбільшого християнського свята –
постять 40 днів, відвідують спеціальні богослужіння на Великий піст і
підготовляють великодні атрибути. Найцікавішим і найдревнішим атрибутом
Великодня є писанка – ще дохристиянський символ Сонця, життя, безсмертя,
відродження, добра, радості і щастя. У християнській традиції писанка стала
символом віри у воскресіння Ісуса Христа і радості. Окрім розмальовування
писанок, гуцули приготовляють великодні страви, які освячують у неділю під час
ранішньої Літургії і споживають усією родиною після повернення з церкви. На
Великдень упродовж усього дня відлунюють горами церковні дзвони, сповіщаючи про
велику християнську новину і радість.
