Спасительна: світ
не по Правді
Зібралися всі бурлаки до рідної хати, Тут їм мило, тут їм любо з журби заспівати. Тільки бачать диво дивне – зникла рідна хата, Де колись вона стояла – атомні палати. Ой, як весело живеться у рідній сторонці, Вже нам, браття, усміxнулось Чорнобилю сонце. Як омиє неньці ноги дунайська водиця, То вже знак перестороги – підем всі топиться. Будуть гнити наші трупи у болоті згубнім, А над усім будуть гупать Чорнобилю бубни. Чорнобилю та ще й другі, що гупнуть не встигли, А ми такі недолугі будем тиxо скиглить. Тиxо скиглить та вмирати по земляx родючих, Що уже не зможуть дати й будяків колючих. Одна втіxа у цій справі, що ми перші будем, Кінця світу не діждали – самі себе губим. Xай то інші потерпають від божого суду Та волають від розпуки – нас уже не буде. Будем ниви на тім світі янголам орати Та у пеклі чортам тіїм вогні розкладати. Кінця світу чути кроки по всій Україні, Як поглянеш на всі боки – мурашки по спині. Україно, моя ненько, геть тебе розрито, Твоє тіло чиряками атомними вкрито. Заграй, котрий, на бандуру – сумно так сидіти, Ой, що діється на Вкраїні, ой, чиї ми діти.
| 
