Третій Новий рік в Андоррі У минулому Н.Году мешкав в Енкампе в готелі "Енкамп" з дружиною і дитиною. Каталися в Пас де ла Касе - Грау Пик. Але останній день довелося просидіти в пани при +15 і зливовому дощі. Вранці тільки встигли піднятися на Фуникампе, як піднявся сильний вітер, і нас зігнали з гори. Зі всіх зон функціонувала тільки Пас де ла Каса. Враховуючи досвід минулого року, а також розмови про вечірнє катання на освітлених трасах в Пасі, вирішив спробувати потрапити саме туди. Знову ж таки "альпійський" стиль - вийшов з готелю, лижі одягнув і поїхав. Хоча це найдорожчий курорт в Андоррі, тим більше в НГ. Опрацьовування маршруту почав з жовтня. Були правда думки махнути у Франції у Валь Торанс, дуже рекомендували друзі, але розрахунок по мінімальних цінах перевищував мої можливості, або треба було залишати в Москві дружину або дитину, або обидві. Нижче 1200$ на людину не виходило, навіть в аппартаментах (600-700проживание+400перелет+150ски-пас), адже ще і їсти хочеться, я те добре, а ось дочка(13л) і нова дружина(21г) дивно ненажерливі. Я вибрав один з найпростіших готелів - "Бель Доля", після того, як мені на карті міста показали його місцерозташування. А то знайомі ці жартики, наприклад, про готель "Пік Майя", який за словами деяких турагенств знаходиться мало не в центрі Пас де ла Каса, порядніші менеджери говорять, що в 1км від центру, а я як пригадаю цей готель, що самотньо стоїть не перевалі разом з бензоколонкою, і, якщо спуститися в Пас (500м по вертикалі або 2-3км по серпантину) ще можна, то йти назад буде явно не в кайф, а ловити попутку - не краще місце, темно і холодно, а таксі в Пас заїжджають з ла Велли украй рідко. До речі, розмови про освітлені траси і вечірнє катання теж з області байок. Отже, кінець жовтня, тур предоплачен, залишилося дожити, відновити навики катання після появи снігу і зберегти здоров'я. Без особливих затримок вилетіли в Барсові, через 4 години приземлилися, дочекалися рюкзаків і лиж, засіли в автобус зустрічаючого туроператора. Почали чекати останнього, який завжди знайдеться на якусь групу людей, хто особливо не поспішає, пропускає мимо вух фрази гіда - не розходитися, і спокійно йде в бар пити каву на годинку. На традиційній зупинці посередині дорогі, ситуація повторилася, що ще на півгодини подовжило подорож. Знаючи, що ми останні, ми розслабилися, і в напівдрімоті каталися по ла Велле, втрачаючи колег по різних готелях, дісталися до Енкампа, тут нам оголосили, що оскільки нас залишилося мало, то треба пересісти в інший автобус. З цього і почалися проблеми, правда, не у нас. Під'їхавши в Сольдео до 4* готелю, з'ясували, що нас (ну не нас конкретно, а наших соавтобусников) там не чекали, а місць немає і не буде, просидівши годинка в автобусі, так і не вирішивши ситуації, гід повезла нас далі, залишивши нещасних біля стійки готелю. Проїхавши цілих 50 метрів ситуація повністю повторилася з сноубордистом, вселяющимся в сусідній 4* готель, і ми простирчали ще година, вже напружившись, а як нас зустрінуть в нашому готелі. Передбачаючи таку подію, перед вильотом намагався отримати у турагенства копію факсу про бронювання готелю, але не дали, сказавши, що у них такого факсу немає, а є він у того, що зустрічає - туроператора. Посварившись годинка, гід все-таки вирішила відвести нас, на подив, вселення пройшло без проблем. Про готель. Готель "Бель Доля" 3*. Нормальний готель для мешкання на гірськолижному курорті. Три хвилини до схилу. Ськирум в підвалі, але черевики піднімали в номер, намагаючись просушити, бо в Ськирум цим нікому було б займатися. Топлять сильно, постійно відкрите вікно, і спроби знайти "золоте" регулювання крана опалювання. У номері все, що треба: душ, ванна, туалет, телевізор, телефон. Маленька незручність готелю - вузькі сходи, незручно з лижами і в черевиках спускатися і підніматися в підвал. Годування: сніданок - фуршет, але асортимент в межах континентального сніданку(сирий, шинка, йогурт, соки, кава, какао, омлет, фрукти). Вечеря - по меню, 3-4 види закуски, гарячого блюда, десерту. Їжі вистачало. Відпочинок у Карпатах З ранку, поснідавши, рвонулися на гору, де за готівку(передбачливо розміняні в аеропорту) купили ськипас(118$) на шість днів. Потім пошкодували, що ні на сім, - зворотний виліт намічали на 22.30, виїзд з готелю близько двох, до від'їзду каталися, довелося брати повний ськипас на день(27$), оскільки половинний ськипас(на який ми розраховували) можна купити тільки на другу половину дня. Про катання і погоду. Без туману або хмар було тільки 1.5 дня, решту всього часу каталися в хмарах (середня видимість 50-70м), але траси добре розмічені (та і все-таки третій раз), і проблем з катанням не було. Іноді вдавалося на якийсь час позбавлятися від негоди, переїздить в іншу долину, де хмари виявлялися або вище, або нижче. Все ж таки туман зіграв позитивну роль в навчанні дочки. У ясну погоду стоячи нагорі будь-якої траси, її охоплював ступор, і поки вона не сповзала до половини, заряджає від мене енергією переданою їй за допомогою слів і міміки, їй не вистачало сміливості сходити вниз. У тумані вона спокійно каталася скрізь. А після туману минулих страхів не залишилося. Снігу було досить, але могло б бути і більше, було закрито декілька цікавих трас. Готують траси прекрасно, перші півтори години катання просто чудово, потім все гірше і гірше. Більше всього розбивають учбові траси, потрапляючи на них в другій половині дня, завжди вражався - як на них можна вчитися? Більшість катається на декількох, явновідних трасах, приводячи їх в повну непридатність до обіду. А практично 50% трас - вільні. Треба більше користуватися картою. Взагалі, по Новому року, максимум народу 2 і 3 січня, потім страшні черги (але стояти не більше 5-7 хвилин) на 4-6-креселках, тануть на очах. Найстрашніше і небезпечніше при катанні - це не траси, і не купки бордеров, людина що 30 сидять навколо інструктора прямо на схилі, а ваші сусіди по креселке. Люди! Будьте пильні! Минулого року, моя дитина сиділа самою ближньою до радіусу повороту шестікреселки, і, коли завалилося парі чоловік, вона не встигла вискочити, і її двинуло сидушкамі, що розгортаються, з тих пір вона завжди сідати крайньою. Цього року, перед нами мужикові пошкодили коліно, він з'їжджав з підйомника, пригальмовуючи плугом, і добрий сусід наїхав йому на одну з лиж. Мужик впав вперед, але лижа була притиснута до схилу, а черевик не відстебнувся, і коли його відтягнули від підйомника, нога у нього виглядала не в найправильнішому фокусі. Буває, народ вивозять з схилів, та і вертоліт кілька разів в день піднімають. Годування на горі, найрізноманітніше, можна спуститися в Граурож, можна на початок підйомників в Пас де ла Каса. Багато і фастфутов і кафешек. Оскільки ми каталися з 9, то до 12.30 вже були готові до перекушування, але основна хвиля народу заповнює ці місця 13.30-14.30. Завершивши катання, приємно посидіти в кафешке у підйомників, зібрати сили на дорогу до готелю (2 хвилини) за чашкою - інший глінтвейну. Після душу, невелика прогулянка перед вечерею в готелі - до французької межі (50м) і назад. У Пас де ла Касе, на відміну від ла Велли, основна кількість магазинів не спортивних, а алкогольно-тютюнових, щоб французам не заглиблюватися сильно на чужу територію. Після вечері - спати, вранці рано вставати. Про акліматизацію. Несподівано (у минулі поїздки не помічалося - жили нижче) позначилося постійне перебування на висоті (2000-2100), на другий день - у дружини легка нудота, і головний біль у нас обох, але це пройшло, а ось перепочинок, піднявшись два поверхи (а жили на четвертому), був у всіх перші три дні, хочеться продишаться, а повітря злегка не вистачає, підходиш до вікна - повітря холодне, але порожнє. На катанні це не позначалося, якщо не потрібно було пробігти з лижами в руках метрів 100 (один раз, вирубали 6-і креселку, і натовп, що накопичився, рвонув на сусідній, а то вечоріло і хотілося в свою долину). Це при тому, що листопад-грудень ганяю всю сім'ю для підкачки ніг (присідання, біг по сходах, лижі), щоб на катанні не було скарг типу - дайте мені спокійно померти в цьому заметі. Новий рік в Андоррі. Третій по рахунку. При виборі готелю був зроблений упор, що новорічна вечеря не є обов'язковою умовою (40-100$ на людину) при покупці туру. Як це було минулого року в готелі "Енкамп", де довелося заплатити по 60$ за тригодинне сидіння за столом з пляшкою шампанська на трьох і трьома змінами блюд (раз на годину) - барвисто прикрашений лобстер, щось типу рульки і десерт. Прийшовши в номер моя дитина сказала - тато є хочу. Кого не питав, не чув жодного позитивного відгуку про готельні святкування. Пропозиція готелю посвяткувати з ними, за 42 евріка, ми чемно відхилили. Спочатку збирався відсвяткувати НГ в номері зі своїм дівчам, пройшлися по супермаркетах, затарілісь (24 евріка) печенієм, цукерками, шоколадом, хлібом, маслом, сирами, шампанськем, ікру(красную/черную) привезли з Москви. Хоча у них у всіх магазинах можна знайти чорну ікру по 2 евріка за банку, місцеву (у Іспанії почали розводити осетрів і штампувати свою ікру), всі збиралися спробувати, по відгуках - гидота, але не дійшли руки і роти. Скоро в планах з'явилися зміни: познайомившись з парою з Москви, що проживає в наший готелю, вирішили святкувати разом. Наш, рідний НГ (22.00) - святкувати в ресторані, а місцевий (24.00) - в горах відійшовши метрів 100 від готелю. З рестораном трохи не трапився облом, треба було замовляти заздалегідь, а не за 2 години, насилу, в п'ятому ресторані, забронювали столик на 21.30. Хороша вечеря з шампанськем обійшлася в 100$ на п'ятеро (з яких шампанське - 35$). Продовження відбувалося на схилі, у здорового каменя, зі свічками, шампанськем, віскі і апельсинами, під світлом прожекторів, які несподівано включили недалеко і направили на нас. Як потім виявилось, ці прожектори стояли на прикордонному посту, по дорозі до Франції, а ми, перейшовши струмок, опинилися на французькій території, і, мабуть, побоюючись яких або диверсій від страшних терористів, нас про всяк випадок підсвічували. Завершальна частина вечері відбувалася в нашому номері. А вранці - в гору! Кредитні картки. У наших товаришів по готелю трапилася проблема - всі гроші на картці, а картка раптом не запрацювала (хоча восени у Франції працювала без проблем), не дивлячись на те, що колега сам працює в цьому ж банку, і відразу почав дзвонити і роздавати стусани, на іншому кінці дроту тільки руками розводили - не знаємо, канал в порядку, запити не приходять, почекайте 3 січня, ось всі вийдуть на роботу, тоді розберемося. Але і третього ситуація не змінилася, пересилали йому гроші через Вестерн Юніт, в банк в ла Веллу. Причому, всі аргументи були в стилі - це Андорра така крива. Правда, коли дісталися до Барси, то в аеропорту картка відмовлялася працювати все одно. Дзвонили гідові, скаржилися про всяк випадок, гід сказав - не турбуйтеся, ще у двох теж картки не запрацювали. В той же час моя сбербанковськая Віза безвідмовно працювала вже другий рік. Це не реклама, а попередження, не розраховуйте тільки на картку, майте мінімальний запас валюти. Про гідів. Прагну їздити так, щоб спілкуватися з ними тільки в автобусі, і два роки це вдається. Беру у них ськипас (як правило він із знижкою) і номер стільникового телефону, щоб при від'їзді уточнити час приходу автобуса. Слухати треба їх трохи менше, у них свої інтереси, плюс до цього вони багато чого не знають (або знають по проспектах). У перший приїзд, гід мене переконав, що Пал-арієнсал - це круто, і ми два дні з трьох проклинали гіда, "викочувавши" сплачений ськипас на елементарному схилі для початківців. На верх (на гору) гіди, по моєму, не піднімаються роками, тому питати - де школи, як там з снігом - безглуздо. Мене минулого року гід довго переконував, що на Фуникампе (вгорі) шкіл немає, і є тільки одна страшна червона траса, що йде в Грау Пик. Насправді, там є і школа, є довгі блакитні траси, є, де вчитися, та і спуск в Граурож має блакитну ділянку в обхід червоного "крутяка". Але, завдяки гідові, вже цього року, товариші по автобусу, живучи в Енкампе в декількох хвилинах хотьби від Фуникампа (фунікулер в зону катання Пас де ла Кас - Грау Пик), шість днів каталися на автобусі до зони Сольдео! То ж торкається ськипаса на всі зони катання - щороку знаходиться народ, що наступає (за допомогою гідів) на одні і ті ж граблі, як правило, що катається в Сольдео-Ель Тарт і Пас де ла Каса-грау Пик. Фізично ці зони об'єднані вже декілька років, але можна кататися або в одній, або в іншій - не можуть господарі поділити гроші. А деякі гіди (не все) затверджують зворотне, вводячи народ в заблуду, та ще з піною у рота. Закінчилося катання, як завжди, несподівано. Особливо враховуючи, що каталися в день від'їзду, та ще і погода, нарешті, налагодилася. У 13.00 прибігли з схилу, а в 13.45 вже зустрічали гіда і вантажилися в порожній автобус, що мляво підганяються адміністрацією готелю, в світлі того, що, виявляється, ми повинні були звільнити номери ще в 12.00, але тут всі козирі були у нас на руках - типу "Ай не ферштєєн па фром каталонськи!". У деяких інших готелях адміністрація виявилася понаполегливішою, і автобус зустрічали люди що просиділи на ресепшине по 3-4 години. До 20.00 добралися в Барсові. На стійці йшла реєстрація рейса вильотом 20.00, затриманого до 0.30. Наш рейс числився майже за розкладом - 23.00 (замість 22.30). У 21.30 почалася реєстрація, здали багаж, пройшли контроль, але в резервацію (1 дьютіфрі і 1 бар) для нешангенцев не поспішали, пішли гуляти по засинаючому аеропорту з рідкісними транзитниками. Оскільки, після двох наших чартеров, наступний рейс тільки 7.10. Посиділи в Піцехат. Ближче до 23.00 пройшли прикордонників і засіли в пани вживати червоне вино, оскільки більше там пити було вже нічого, а рейс перекинули на 00.00 (це мене цілком влаштовувало - пізніше вилетиш, більше спати таким, що зустрічає - 4 години польоту + 2 години зрушення за часом). По залу, забитому двома рейсами, поповзли чутки, що раніше ранку не вилетимо, оскільки іспанські вантажники з 0.00 до 6.00 не працюють. Але в 23.50 оголосили посадку нашому рейсу, і близько 01.00 злетіли. Стюардеси і стюарди були гранично зосереджені і похмурі. Розговоривши одного з них, дізнався - для них це позаплановий рейс, вранці вони (разом з літаком) вилетіли з Єгипту до Москви, а там, замість покладеного відпочинку, їх заслали в Барсові, де їх знову позбавили відпочинку і зміни, і тепер вони повинні знову орати до самої Москви. Командир корабля (у віці), після зльоту, проспав на одній з перших лав майже до Москви, потім пішов в кабіну. Сели майстрово, після заслужених апплодісментов, з динаміків пролунав голос утомленої геть людини:"Ну, слава богу, здається, сели".
|
