Було у одного царя три сини — два розумних, а третій дурень. От прийшли вони
до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу,
подивитися на інші царства. Батько вислухав їх і каже:
— Вибирайте собі коней з табунів яких завгодно і їдьте куди хочете.
От пригнали ті табуни; почали вони вибирати.
Обидва старші вибрали коней щонайкращих, а менший, дурень, узяв найпоганшого
коня. Зібравшись, виїхали вони усі троє однією дорогою. їдуть та їдуть. Коли
дивляться — стоять три стовпи і від кожного стовпа йде дорога: одна прямо,
друга наліво, а третя направо. На тих стовпах було щось написано; вони і
під'їхали прочитати. На однім стовпі значилось: «Хто поїде дорогою цією, той
сам буде ситий, а кінь його голодний»; на другім: «Хто поїде цією дорогою, той
сам буде голодний, а кінь ситий»; на третім: «Хто поїде цією дорогою, у того
вовк коня з'їсть». Поїхали вони: старший по тій дорозі, що сам буде ситий, а
кінь голодний; середульший по тій, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а
менший, дурень,— по тій, що вовк коня з'їсть.
Тільки що менший трохи проїхав, іде вовк назустріч йому і каже:
— Злазь з коня, я його з'їм!
Нічого робити — узяв дурень сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня
покинув. Коли це доганяє його знову той же самий вовк:
— Сідай,— каже,— на мене і кажи, куди тебе везти?
А дурень йому відповідає:
— Вези куди сам знаєш!
Привіз його вовк у великий ліс, а посеред того лісу стояла хата велика; біля
тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у тій клітці сидить птиця
така, аж сяє. От дурень як уздрів її та й каже вовкові:
— Як би мені украсти цю птицю?
— Іди,— каже йому вовк,— та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а
прямо бери клітку.
Пішов дурень, зліз на стовп та замість клітки і зачепив рукою вірьовку —
коли це дзвоник: дзень-дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до
нього:
— Чого тобі треба?
— Хотів,— каже він їм,— птицю вкрасти.
А сторожі й кажуть:
— Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі її дали, приведи
нам коня до половини золотого, до половини срібного.
Пішов від них дурень, а вовк і питає його:
— Де ж птиця, що ти хотів украсти?
— Нема! — каже дурень.
Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого,
до половини срібного.
— Сідай же,— каже вовк,— швидше та поїдемо.
Сів дурень на вовка — і поїхали. Їхали, їхали, от вовк і привіз його
знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам'яні конюшні, а в конюшнях іржуть
коні. Вовк і каже дурневі:
— Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а за гриву.
Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк, бере коня
за уздечку, а удила тільки брязь-брязь... Тут зараз і вискакують сторожі та до
нього:
— Чого тобі треба?
— Хотів украсти коня.
— Е, привези нам панну, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді
візьмеш коня.
З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питає:
— Де ж кінь?
— Нема! — та й розказав йому, як було і чого вимагали від нього сторожі.
— Сідай же швидше та поїдемо,— каже вовк.
От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться — аж по
горі ходить панна з дівчиною, своєю слугою.
— Іди ж,— каже йому вовк,— до тієї панни та скажи їй, що тобі дуже хочеться
пити: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й
неси до мене.
Пішов дурень до панни та й просить її:
— Пошліть, панно, по воду: дуже пити хочеться.
Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відмовляється, що
йому не можна зайти.
— Візьміть та пошліть дівку по воду.
Та й послала, а дурень тоді як ухопить її на оберемок та мерщій до вовка,
сів на нього і полетів, як птиця. Прибігли до того місця, де він крав коня до
половини золотого, до половини срібного, вовк став та й каже йому:
— Я ж перекинусь панною, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш
у них коня наполовину золотого, наполовину срібного, то сідай на нього та й їдь
швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.
Так і зробили. Вовк перекинувсь панною; дурень узяв його, підвів до сторожі
та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного.
Потім посадив на коня панну, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим
шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту панну, що він зоставив їм,
принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк
гарно та й каже:
— Випустіть мене трохи погуляти.
Вони й випустили його, та тільки що випустили — він зараз і перекинувся
вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява
знялась. Біг-біг він, а далі й наздоганяє дурня аж там уже, де була жар-птиця,
та й знову каже йому:
— Я ж знову перекинусь конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як
візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався
з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи, а то брати уб'ють тебе.
Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв
панну та мерщій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в
одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й
співає, а панна й просить його:
— Не засни ж, будь ласка, а то брати уб'ють тебе і мене.
Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня — аж він уже
спить. Давай вона його будити: будила-будила — ніяк не розбудить. От під'їхали
туди ж і ті парубки.
— Дивись-но,— каже один,— це ж наш брат-дурень. Давай уб'ємо його, а коня,
жар-птицю і красну дівицю візьмемо собі!
Так і зробили, як сказали: убили брата і покинули там, а коня, жар-птицю і
красну дівицю узяли та й поїхали. Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж дурня
вже клює сорока, а гадюка ссе з нього кров. От він зараз гадюку убив, а до
сороки й каже:
— Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб'ю.
— В чому ж я тобі принесу? — питає сорока.
Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив'язав сороці до однієї ноги,
другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до нього в
полудень і приносить воду. Тоді він узяв, полив дурня цілющою водою, зцілив
його, а далі — живущою — оживив.
— Та й довго ж як я спав,— каже дурень.
— Якби не я, заснув би ти навіки,— обізвавсь вовк.— Сідай швидше та поїдемо,
а то старший брат обвінчається з панною.
Сів дурень на вовка і поїхали.
Приїжджає додому, коли дивиться — стоїть перед ґанком коляска, а в ній
запряжений його кінь до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його
кінь, так і кинувсь до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його
жар-птиця у вікно — так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й
сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана,—
їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня — зараз до нього так і кинулась.
— Ось хто мене вкрав,— каже,— за нього й вийду!
Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і
розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:
— Роби ж з братами що хочеш...
Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з панною, братів простив, а вовкові
зжарив цілого барана. От вам казка, а мені бубликів в'язка.
| 
