Це одне з найбільш таємничих, урочистих і «родинних» свят,
яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки
діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.
За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі
Європи, у Фінляндії. Звичний транспорт для Діда Мороза — запряжені в сани
олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже
красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість
сонця — прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трошки історії. На
думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря.
Наприкінці III століття в Лікії, біля кордону із сучасною Турцією, жив парубок
на ім'я Ніко-лаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту,
прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його й вважають
святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив
і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в
місті Мірра, що в Італії. Місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього
святого.
Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони
принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази, і серед них —
традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус — не що інше як святий
Ніколаус (пригадайте наше свято святого Миколи, що припадає на 19 грудня). А в
1822 році в Америці було видано книгу «Прихід святого Миколи». Автор Клеменс
Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи
напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати саме цей рік — рік виходу книги
у світ — роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен,
зокрема узбецький Дід Мороз — Кербобо, якутський — Дід Дил, алтайський —
Соок-Таадак, калмицький — Зул, фінський — Йоулупкі, італійський — Баббо Натале,
німецький — Вайнахтсман, казахський — Колотун Ага, критський — святий Василь,
датський — Юле-томте, румунський — Мош Даріле тощо.
Деякі діди морози мають помічників. Наш — Снігуроньку, австрійський
— Крампуса, якутський — дівчину Харча-ану, бельгійський — Чорного Пірата, а
фінський Йоулупкі з'являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків.
Виглядати Дід Мороз може теж по-різному, і залежить це не тільки від погодних
умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на
єпископа — має червону вбрання й митру на голові. Російський Дід Мо-роз
одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках
дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного
кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапинку. Фінський
Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну
шапинку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох дідів морозів:
один — зігнутий дідуган із величезним носом — Юл-томтен, другий — карлик
Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди
має при собі пляшку доброго вина,. Монгольський Дід Мороз схожий на пастуха: на
ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса — табакерка, кремінь. У
руках він тримає кнут. Діти Німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в
приготовлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити
трохи сіна або якийсь овоч — для втомленого дідового скакуна.
Отже, новорічне свято бере свій початок ще з часів
найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки
саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні
люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди — «померти», і тому
вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил
для відродження.
Неможливо визначити, який народ почав святкувати зустріч
Нового року першим, оскільки цей день свят кується всіма народами нашої планети
з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить «у свій час»,
відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'язаних із місцем
проживання, історичною долею та ін. Але все ж таки пальму першості у справі
святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу
започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні
листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні
побажань. До речі самій святковій листівці вже понад тисячу років.
Слов'яни за стародавніх часів ушановували бога вишень
Керніса — навесні на вишневих гілках запалювали святкові свічки. Цю традицію в
слов'ян запозичили німці — вони • мне, що сталося минулого року, та хороше, чим
можна похвалитися перед іншими. Дивна традиція в іспанців: вони на Новий рік
ставлять капкани, щоб ловити злі сили й таким чином зашкодити їм потрапити в
наступний рік. Панамського Діда Мороза звати Папай Ноель. Болгари в новорічну
ніч на три хвилини вимикають світло й віддаються гак званим «новорічним
поцілункам». Німці під час ударів годинника вилізають якнайвище та з останнім
ударом усі разом «стрибають у новий рік». До речі, за повір'ям, Дід Мороз має
німецьке походження.
Венгри переконані, що на новорічному столі не повинно бути
страв із птиці — щоб щастя не відлетіло. Австрійці в жодному разі не їдять за
новорічним столом крабів та омарів — щоб не робити все наступного року задом
наперед.
Тривалий час у Київській Русі святкували кілька Нових років:
1 березня й 1 вересня. 1 березня — Новий рік за церковним календарем,
пов'язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію
запалювати вогні па новорічних ялинках (можливо, до цього можна додати й
бенгальські вогні).
За часів Київської Русі запалювання вогнів було обов'язковим
елементом у процесі «програмування» гарного врожаю. 1 вересня — цивільний Новий
рік, виникнення якого пов'язане з тим, що цього дня цар вершив суд.
Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік
1 січня. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар
Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року
був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І,
увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також
святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік
тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух»\ Виготовляли його з кулів або з
першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених
соломинками,.ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух»
міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з
колоссям. Гілки «дідуха» — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху
відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи
засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні
багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят.
Він символізував спільного предка.
Слово «дідух» має давнє коріння. Неважко здогадатися, що
йдеться про дух діда, чи дідівський дух, — символічного репрезентатора
родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У
кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх
попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною,
допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають
збіжжя від пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій.
Тому в давнину чотири рази на рік улаштовували сімейну „вечерю для дідів",
на яку запрошували душі всіх своїх попередників. Для неї готували спеціальні
обрядові страви і— колово та кутю, що вважалися їжею богів.
Присутність «дідуха» привносила в родину святочність,
затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, «дідух» був покровителем роду,
своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього
здійснювався духовний зв'язок між предками та нащадками. Якщо господарі
дотримувалися давніх традицій — поважали старших, берегли пам'ять свого
родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, — то духи
предків, освячені поважним « дідухом», оберігали родину від злих і нечистих
сил. На сьогодні обряди, пов'язані з «дідухом», на жаль, майже втрачені.
Вважається, що Новий рік треба зустрічати в обновках, щоб
весь рік були обнови. За повір'ям, який перший день нового року, таким буде й
весь рік, тону бажано важку й неприємну роботу відкласти на потім.
Напередодні свята діти пишуть листа Діду Морозу,
розповідаючи про свою поведінку протягом минулого року й загадуючи бажання, які
Дід Мороз постарається виконати.
Цікаво, що у фінів подарунки роздає не людина, а...
різдвяний козел, який звіряє дитячі гарні й погані вчинки за чарівною книгою.
Вступаючи до нового року, кожному з нас варто озирнутися
назад, оцінити, як ми поводилися минулого року, що доброго та приємного встигли
зробити, які спогади беремо із собою до року наступного. І дійти висновків, що
ще залишилося виконати наступного року. Ми завпеди сподіваємося отримати від
долі подарунки в новому році.
|
