Моя підводна амуніція. Охота

Свій останній гідрокостюм я придбав у 2001 році. Так сталося, що прямо в магазині один із стандартних екземплярів практично ідеально підійшов для мене. Він був товщиною 5 мм із матеріалу з титановим напинанням, який додатково на 30% затримував тепловіддачу. Вже через 4 роки костюм ущільнився до 3-3,5 мм. Це нормальне явище, але в осінню пору я почав відчуватися суттєвий охолоджуючий ефект, та все ж для літньої пори його поки що вистачає. Ще однією проблемою в ньому стала змійка, яка, зважаючи на пластмасову складову, постійно підводила. Люди з досвідом, які робили багато запливів впродовж багатьох років, неодноразово наголошували на цій проблемі. Але, зважаючи на не таке вже й часте використання костюму, це питання в мене не викликало великих незручностей. Наскільки мені відомо, ця змійка з багатьма досвідченними мисливцями зіграла не один злий жарт. При доволі частому використанні гідрокостюму, змійка виходила з ладу. До речі, коли моя змійка гідрокостюму почала пропускати воду, в літню пору, при температурі води 24-25 градусів, це стало ще й позитивним явищем, адже не потрібно було її розмикати щоб освіжитися. Нещільність і, відповідно, потрапляння річної води в середину гідрокостюма, тобто на тіло, балансувало комфортну температурну складову.

Коли я тільки-но розпочинав свою підводну «діяльність», переді мною постала дилема. Який гідрокостюм придбати? Мені дуже хотілося мати костюм «сухого» типу. Але він більш придатний для пірнання в крижаній воді. Під нього необхідно застосовувати теплий одяг (щось подібне теплим брюкам в поєднанні з верхнім одягом), але я полюю тільки в теплу пору року, тому довелося зупинитися на гідрокостюмі «мокрого» типу. По-перше, він значно дешевший за «сухий» (вартість гідрокостюму «сухого» типу більш ніж утричі перевищувала витрати у порівнянні з «мокрим»). По-друге, він значно швидше одягається.

Сьогодні підводні мисливці використовують гідрокостюми товщиною 7-8, а то й 10-12 мм, які дозволяють «працювати» навіть у крижаній воді. Якщо раніше, наскільки я пам’ятаю, перевага була на боці гідрокостюмів суцільної конструкції, то зараз частіше використовують вироби з двох частин: верхньої і нижньої. Щодо позитивних та негативних моментів тих чи інших, мені важко говорити, оскільки весь час я пірнав тільки у гідрокостюмах суцільного типу. Але цілком імовірно, більш зручне вдягання та «гнучкість» тіла при перебуванні під водою (поперек і, відповідно, хребет мають додатковий «люфт») у порівнянні з суцільною конструкцією мають свої преваги. До речі, я неодноразово відчував це під водою, коли необхідно було зробити маневр під гострим кутом. Так, був випадок, коли лящ-одинак, який виплив мені на зустріч, на великій швидкості промайнув повз мене, і довелося робити крутий розворот тілом градусів на 150°, щоб поцілити його. Знову ж я відчув, наскільки волокна гідрокостюму створюють при таких рухах дискомфортний опір. В цьому випадку тільки власна реакція та досвід були запорукою успіху. Гарпун влучив лящу вздовж тіла прямо по центру. Але ж шуму при цьому…

Добре, якщо після полювання вдається дістатися до табору по воді. Але в мене бували випадки, коли потрібно було вийшовши на берег у непролазних прибережних хащах прямувати до відкритої території берега пішки. Носочки не знімеш, бо покалічиш ноги. Доводиться переносити основну вагу тіла на п’ятки, крокуючи так до відкритої місцевості. Як наслідок, носки зазнають суттєвого вагового навантаження, що призводить до їх руйнування в точках їх дотику до землі (п’ятки). Вже вийшовши на відкрите місце, я знімаю їх і йду до табору босоніж. Здавалося б, що носки так довго не витримають, але навіть через 8 років вони у мене ще придатні для використання. Правда, я відрізав верхній край з одного носочка, і пришив латки на потерті місця. Як наслідок, тепер у місці відрізів немає щільної конфігурації, а кляті п’явки…

Рукавички для полювання бажано щоб були якомога тонші – близько 2 мм в товщину і, при цьому, мали низький коефіцієнт тепловіддачі. Особливо це важливо у холодній воді. Так, мої перші спроби пірнання восени без рукавичок, одразу засвідчили, що навіть через такі незначні відкриті частини тіла, відбувається дуже швидке охолодження тіла. Після цього, як би не було незручно, при температурі води нижче 18° рукавички завжди зі мною.

Перші ласти, які я почав використовувати в своєму житті мали назву «Акванавт» (вироблені ще за часів Союзу). Вони були дуже еластичні. При роботі ногами доводилося більш часто працювати ногами, що призводило до зайвого шуму. Навіть на згин гумовий матеріал цих ласт був дуже гнучкий. Згодом я придбав італійські ласти, які мали набагато цупкий матеріал і вже перші занурення показали їх значну перевагу. Амплітудні рухи ногами при пересуванні зменшилися майже вдвічі по відношенню до пройденого шляху, що, в свою чергу, значно зменшувало моє «шумове» перебування під водою. За 8 років ці ласти повністю зберегли свою конфігурацію і лише численні подряпини (більшість від коралових рифів) свідчать про їх тривале використання. До речі, два роки тому мені запропонували ласти більш вдалої конструкції. Відгуки про них були тільки позитивні. Але я відмовився, адже знову доведеться прилаштовуватися.

Якось діставшись до місця полювання і витягуючи свою амуніцію, я виявив, що забув дома ласти. Ну, що ж, діватися нікуди. Доведеться спробувати полювати без ласт… Якось доплив до протилежного берега і заглибився у водоростеву прибережну акваторію. Моє просування вперед було схоже на незграбне поводження у незвичному середовищі. Дожився… Але незважаючи на всі «незручності», першими двома пострілами я уполював 2-х в‘язів по 1 кг кожний. Далі, на повороті русла, піднявши голову над водою розгледів кущ, який розташовувався по внутрішній дузі ями. Наблизившись, під ним я побачив зграю в’язів, десь близько 30 штук і вагою приблизно 1, 5 кг кожний. Але ж тихо наблизитися – оце проблема! Коли в’язі випливли з-під куща, і почали рух до центра русла, за ними від самої основи крони куща випливла щука (непоганий екземпляр). Відстань до неї – 2,5 м. Ну, це знайомо… Ех, були б в мене зараз ласти! Рішення приймаю миттєво. Постріл… Пощастило! До речі, це вже далеко не перший мій випадок, коли щука тримається біля в’язевих зграй. Я думаю, що хижаки для яких «вегетаріанська братія» не по зубах (через вагові відношення) можуть спокійно перебувати в одному скупченні.

Надалі плавати в такому стані не було жодного бажання, хоча попереду розташовувалася прекрасна плавнева затока, вхід до якої прикрашало напівзатоплене дерево. Перетнув річку до своєї відправної точки, склав речі, і одразу рушив додому. Все ж не з порожніми руками.

Щодо вибору маски важко щось конкретно порадити, тим більше на фоні їх величезної пропозиції в магазинах. Перша моя маска (як і ласти) була радянського виробництва з овальним склом майже на все обличчя. Іноді я її ще використовую через її дуже обширний кут огляду. Але у неї жорстка гумова складова, яка після 3-х годинного запливу залишала на обличчі такі сліди, які не розсмоктувалися і за 2 години, а також ще затонке скло. Зараз я використовую маску французької марки Temp «Beuchat» (основним фундатором якої був Жак Ів Кусто). Всі її складові частини (скло та гума) мають захист проти впливу різних температурних коливань, за що відповідає термін Temp в назві. Перші мої занурення в цій масці засвідчили, що гумовий матеріал, який щільно примикає до обличчя, має надзвичайно м‘який ефект, не пропускаючи при цьому воду. Сліди від маски на обличчі, навіть після тривалих запливів, були незначними. І ще, одного разу я не голився два тижні, тим не менше, жодного затікання води не відбувалося. Правда, є у неї й негативні сторони – ця маска значно знижує кут огляду, оскільки має форму окулярів з двома незалежними скляними «шухлядами» для очей, і спеціальним гумовим заглибленням для носа між ними.

Вантажний пояс – абсолютно особиста тема, оскільки залежить від ваги підводного мисливця і складової амуніції (в першу чергу, товщини гідрокостюму). Свій вантажний пояс я підбирав таким чином, щоб в річковій акваторії моє тіло ледве-ледве, коли я не роблю жодних рухів, починало наближуватися до дна. Останнє дуже важливо, адже коли бачиш рибу біля дна, це дозволяє, не роблячи зайвих рухів, прямувати до неї і проводити постріл у широку бокову частину риби. Можливі й інші ситуації, коли постріл згори більш ефективний, але це залежить від різновиду та розміру риби.

Вартість свинцевого вантажу в наших магазинах виходить за будь-які розумні рамки. Тому, довелося мені звернутися до місцевого умільця, який виготовив мені вантажі практично даром. Я використовую 8 вантажів по 1 кг (плюс 8 штук про запас, до речі, 4 з них знаходять своє застосування у морській воді).

Щодо того, куди покласти рибу під водою. Більшість підводних мисливців використовуютьдля цього спеціальне кільце з розривом із тросика близько 3-4 мм в товщину й 18-20 см в діаметрі. При цьому риба чіпляється в кільце через «зябра-рот». Але я віддаю перевагу подвійній «робі», зшитої з двох щільних тенісок. В ній є одна вада – змійка, що розташована в районі грудей по причині частого використання постійно виходить з ладу. Та й вода теж накладає свій руйнівний ефект. Але роби вистачає на весь сезон, рідко на два.

Ну, і про зброю. На своєму віку доводилося застосовувати та спостерігати за використанням різних видів підводної зброї. Єдиним винятком є «арбалет» – ідеальна зброя для полювання у морській воді. Зазвичай, він в довжину більше 1,5 м. Щось схоже на вельми продовгувату «рогатку». Але убійна міць… Гарпун має хорошу убійну силу на відстані 5-6 м. Правда, дуже важкий у перезарядці, потребує значних фізичних зусиль. Зате, «набивши» руку, навіть дальня траєкторія польоту гарпуна з такої зброї не завада для хорошого трофею. Тонкощі, на жаль, я описати не можу, оскільки не доводилося зробити жодного пострілу з цієї зброї.

Інша справа, пневматична зброя. З нею у мене було безліч проблем, оскільки нижня металева частина бойка (з трьома гумовими манжетами), який виштовхував гарпун під тиском повітря, постійно мав «ударно-щільний» контакт з круглим обмежуючим отвором, чим «розплескував» себе об граничні колоподібні рамки, а також завдавав подібні руйнівні дії для основи гарпуна, де знаходився бронзовий закріплюючий набалдашник. Після наступних пострілів, які ледве вписувалися в десятку при кожному зануренні, належний постріл був неможливий – було дуже важко зарядити рушницю. Знову розбирати зброю? Нічого не вдієш, в черговий раз профілактика, за допомогою напилка спилити всі зайві наклепки по колу циліндричної форми бойка та бронзового наконечника гарпуна.

Була ще одна проблема – вага пнеаматичної рушниці, зважаючи на її металеву конструкцію, та її довжину (рукоять з курком були майже повністю наближені до самісінької кінцівки рушниці). Довелося накладати на ствол рушниці шматок пінопласту, заздалегідь просвердливши в ньому отвір і фіксувати його за допомогою ізоляційної стрічки. Після цього вагове навантаження на руку у воді набуло значно меншого характеру, що, в свою чергу, призвело до покращення улову і, головне, зменшення фізичних навантажень на передпліччя руки.

Гідропневматична зброя – це те, що, на мою думку, має надзвичайний ефект. Наскільки зручна у неї траєкторія польоту гарпуна! Навіть під кутом до поверхні води. Полювання з гідропневматичною рушницею дуже ефективні не тільки на близьких, а й на далекий відстанях. В останньому випадку від пострілу отримуєш насправді ейфорійні почуття. Це дуже важко передати словами! Адреналін аж б‘є! Саме цей аспект був визначальним, при придбанні моєї останньої гідропневматичної рушниці. До речі, майстер пропонував мені рушницю з гідропідсилювачем довжиною всього 350 мм (моя 850 мм), функціональну дію якої я зрозумів лише в загальних рисах, але внутрішній голос прохав про інше. Потрібні сила пострілу та відповідна влучність. Це і стало запорукою остаточного вибору.

Пістолети – це ідеальна зброя для риби від 0,5 до 1,0 кг при близькому підході. У дитинстві я неодноразово спостерігав за людьми, які полюють з цієї «малокаліберної» зброї за рибою. Пістолет, як справжній, щось подібне до аналогів часів Першої світової війни – як прямокутник. Гарпун – близько 15 см в довжину. Отже, можна зробити припущення, що обґрунтованою відстанню для влучного пострілу був відрізок 1,0-1,3 м. Не більше. Зараз я з ностальгією згадую ті часи. Щось додати, коли ти не користувався цією зброю дуже важко. Але я знаю одне, навіть з цієї зброї, в ті часи (кінець 80-х, початок 90-х років) підводний мисливець, не застосовуючи великих зусиль, в будь-якій точці русла, міг розраховувати на хорошу здобич. А зараз…

Р. Сахно

 Моя подводная амуниция. Охота
Свой последний гидрокостюм я приобрел в 2001 году. Так случилось, что прямо в магазине один из стандартных экземпляров практически идеально подошел для меня. Он был толщиной 5 мм из материала с титановым натягиванием, который дополнительно на 30% задерживал теплоотдачу. Уже через 4 года костюм плотнился до 3-3,5 мм Это нормальное явление, но в осеннюю пору я начал чувствоваться существенный охлаждающий эффект, и все же для летней поры его пока еще хватает. Еще одной проблемой в нем стала змейка, которая, ввиду пластмассовой составляющей, постоянно подводила. Люди с опытом, которые делали много заплывов на протяжении многих лет, неоднократно отмечали эту проблему. Но, ввиду не такого уже и частое использование костюму, это вопрос у меня не вызывал больших неудобств. Насколько мне известно, эта змейка со многими досвидченними охотниками сыграла не одну злую шутку. При достаточно частом использовании гидрокостюму, змейка выходила из строя. Кстати, когда моя змейка гидрокостюму начала пропускать воду, в летнюю пору, при температуре воды 24-25 градусов, это стало еще и позитивным явлением, ведь не нужно было она размыкать, чтобы освежиться. Неплотность и, соответственно, попадание годовой воды в середину гидрокостюма, то есть на тело, балансировало комфортную температурную составляющую.
Когда я едва лишь начинал свою подводную «деятельность», передо мной появилась дилемма. Какой гидрокостюм приобрести? Мне очень хотелось иметь костюм «сухого» типа. Но он более пригоден для ныряния в ледяной воде. Под него необходимо применять теплую одежду (что-то подобное теплым брюкам в сочетании с верхней одеждой), но я охочусь только в теплое время года, потому пришлось остановиться на гидрокостюме «мокрого» типа. Во-первых, он значительно более дешев «сухого» (стоимость гидрокостюму «сухого» типа более чем втрое превышала расходы в сравнении с «мокрым»). Во-вторых, он значительно быстрее одевается.
Сегодня подводные охотники используют гидрокостюмы толщиной 7-8, а то и 10-12 мм, которые позволяют «работать» даже в ледяной воде. Если раньше, насколько я помню, преимущество было на боку гидрокостюмов сплошной конструкции, то в настоящий момент чаще используют изделия из двух частей: верхней и нижней. Относительно позитивных и негативных моментов тех или других, мне трудно говорить, поскольку все время я нырял только в гидрокостюмах сплошного типа. Но вполне вероятно, более удобное одевание и «гибкость» тела при пребывании под водой (поясница и, соответственно, позвоночник имеют дополнительный «люфт») в сравнении со сплошной конструкцией имеют свои преваги. Кстати, я неоднократно чувствовал это под водой, когда необходимо было сделать маневр под острым углом. Да, был случай, когда лещ-одиночка, который выплыл мне на встречу, на большой скорости промелькнул мимо меня, и пришлось делать крутой разворот телом градусов на 150°, чтобы попасть его. Опять же я почувствовал, насколько волокна гидрокостюму создают при таких движениях дискомфортное сопротивление. В этом случае только собственная реакция и опыт были залогом успеха. Гарпун попал лещу вдоль тела прямо по центру. Но шуму при этом.
Хорошо, если после охоты удается добраться до лагеря водным путем. Но у меня бывали случаи, когда нужно было выйдя на берег в непролазных прибрежных чащах следовать к открытой территории берега пешком. Носки не снимешь, потому что покалечишь ноги. Придется переносить основной вес тела на пяты, шагая так к открытой местности. Как следствие, носки испытывают существенную весовую нагрузку, которая приводит к их разрушению в точках их прикосновения к земле (пяты). Уже выйдя на открытое место, я снимаю их и иду к лагерю босиком. Казалось бы, что носки так долго не выдержат, но даже через 8 лет они у меня еще пригодные для использования. Правда, я отрезал верхний край из одного носка, и пришил заплаты на потертые места. Как следствие, теперь в месте отрезов нет плотной конфигурации, а проклятые пиявки.
Перчатки для охоты желательно, чтобы были как можно более тонки - около 2 мм в толщину и, при этом, имели низкий коэффициент теплоотдачи. Особенно это важно в холодной воде. Да, мои первые попытки ныряния осенью без перчаток, сразу засвидетельствовали, что даже через такие незначительные открытые части тела, происходит очень быстрое охлаждение тела. После этого, как бы не было неудобно, при температуре воды ниже 18° перчатки всегда со мной.
Первые ласты, которые я начал использовать в своей жизни имели название «Акванавт» (выработанные еще во времена Союза). Они были очень эластичны. При работе ногами приходилось более часто работать ногами, что приводило к лишнему шуму. Даже на изгиб резиновый материал этих ласт был очень гибким. Впоследствии я приобрел итальянские ласты, которые имели намного плотный материал и уже первые погружения показали их значительное преимущество. Амплитудные движения ногами при передвижении уменьшились почти вдвое по отношению к пройденному пути, что, в свою очередь, значительно уменьшало мое «шумовое» пребывание под водой. За 8 лет эти ласты полностью сохранили свою конфигурацию и только многочисленные царапины (большинство от коралловых рифов) свидетельствуют об их длительном использовании. Кстати, два года тому назад мне предложили ласты более удачной конструкции. Отзывы о них были только позитивны. Но я отказался, ведь опять придется пристраиваться.
Как-то добравшись до места охоты и вытягивая свою амуницию, я обнаружил, что забыл дома ласты. Ну, что же, деваться некуда. Придется попробовать охотиться без ласт. Как-то доплыл к противоположному берегу и углубился в водорослевую прибрежную акваторию. Мое продвижение вперед было похоже на неловкое поведение в необычной среде. Дожився. Но невзирая на все «неудобства», первыми двумя выстрелами я добыл 2-х вязов по 1 кг каждый. Дальше, на повороте русла, подняв голову над водой разглядел куст, который располагался по внутренней дуге ямы. Приблизившись, под ним я увидел стаю вязов, где-то около 30 штук и весом приблизительно 1, 5 кг каждый. Но тихо приблизиться - вот проблема! Когда язю випливли из-под куста, и начали движение к центру русла, за ними от самой основы кроны куста випливла щука (неплохой экземпляр). Расстояние к ней - 2,5 м. Ну, это знакомо. Эх, были бы у меня в настоящий момент ласты! Решение принимаю мгновенно. Выстрел. Повезли! Кстати, это уже далеко не первый мой случай, когда щука держится около в’язевих стай. Я думаю, что хищники для которых «вегетарианская братия» не по зубам (через весовые отношения) могут спокойно находиться в одном скоплении.
В дальнейшем плавать в таком состоянии не было ни одного желания, хотя впереди располагался прекрасный плавневый залив, вход к которой украшало полузатопленное дерево. Пересек реку к своей отправной точке, составил вещи, и сразу двинулся домой. Все же не с пустыми руками.
Относительно выбора маски трудно что-то конкретно посоветовать, тем более на фоне их огромного предложения в магазинах. Первая моя маска (как и ласты) была советского производства с овальным стеклом почти на все лицо. Иногда я ее еще использую через ее очень обширный угол обзора. Но у нее жесткая резиновая составляющая, которая после 3-х часового заплыва оставляла на лице такие следы, которые не рассасывались и за 2 часа, а также еще затонке стекло. В настоящий момент я использую маску французской марки Temp «Beuchat» (основным основателем которой был Жак Ив Кусто). Все ее составные части (стекло и резина) имеют защита против влияния разных температурных колебаний, за что отвечает срок Temp в названии. Первые мои погружения в этой маске засвидетельствовали, что резиновый материал, который плотно примыкает к лицу, имеет чрезвычайно мягкий эффект, не пропуская при этом воду. Следы от маски на лице, даже после длительных заплывов, были незначительными. И еще, однажды я не брился две недели, тем не менее, ни одной затечки воды не происходило. Правда, есть у нее и негативные стороны - эта маска значительно снижает угол обзора, поскольку имеет форму очков с двумя независимыми стеклянными «ящиками» для глаз, и специальным резиновым углублением для носа между ними.
Грузовой пояс - абсолютно личная тема, поскольку зависит от веса подводного охотника и составной амуниции (в первую очередь, толщины гидрокостюму). Свой грузовой пояс я подбирал таким образом, чтобы в речной акватории мое тело еле-еле, когда я не делаю никаких движений, начинало приближаться к дну. Последнее очень важно, ведь когда видишь рыбу около дна, это позволяет, не делая лишних движений, следовать к ней и проводить выстрел в широкую боковую часть рыбы. Возможны и другие ситуации, когда выстрел сверху более эффективен, но это зависит от разновидности и размера рыбы.
Стоимость свинцового груза в наших магазинах выходит за любые умные рамки. Поэтому, пришлось мне обратиться к местному умельцу, который изготовил мне грузы практически даром. Я использую 8 грузов по 1 кг (плюс 8 штук впрок, кстати, 4 из них находят свое приложение в морской воде).
Относительно того, куда положить рыбу под водой. Большинство подводных охотников використовуютьдля этого специальное кольцо с разрывом из троса около 3-4 мм в толщину и 18-20 см в диаметре. При этом рыба цепляется в кольцо через «жабры-рот». Но я отдаю преимущество двойной «робе», сшитой из двух плотных теннисок. В ней есть один изъян - змейка, которая расположена в районе груди по причине частого использования постоянно выходит из строя. Да и вода тоже налагает свой разрушительный эффект. Но делай хватает на весь сезон, редко на два.
Ну, и об оружии. На своем возраста приходилось применять и наблюдать за использованием разных видов подводного оружия. Единственным исключением является «арбалет» - идеальное оружие для охоты в морской воде. Обычно, он в длину больше 1,5 м. Что-то похожее на весьма продовгувату «рогатку». Но уб

[Драгобрат]

[Горгани]

[Івано-Франківськ]

[Драгобрат]

[Івано-Франківськ]

[Різне]

[Панорами Карпат]

[Івано-Франківськ]