Був собі господар на прізвище Лукач. Він жив у Космачі, в горішнім селі. Таменька були великі ліси. Він вирубав той ліс і поставив церкву. І все зробив, як слід, закликав малярів, щоб файно вималювали. Все попостарав Лукач до церкви. Лиш правити службу Божу. Треба йти по священика, щоб освятити церкву. Привів Лукач священика. Священик розпитався, хто поклав церкву, а він сказав, що сам поставив і все пристарав. А священик сказав, що невільно це одному робити, це мала робити громада. Та й передали цю справу в суд. Та й засудили Лукача на три роки.

Відтак він вийшов та й пішов просто в дзвіницю. Почав дзвонити. Збіглися люди.

- Кому ти дзвониш, хто вмер? А він сказав:

- Умерла правда.

Та й до нинішніх днів є прислів'я: "Правді Лукач відзвонив".

[Ворохта]

[Івано-Франківськ]

[Панорами Карпат]

[Різне]

[Драгобрат]

[г. Грофа]

[Різне]

[Драгобрат]