Між лісами є поле, яке називають Лебедин. Там
колись жив старий Пудерейчук. У него була гарна-прегарна дочка. А було це в час
татарського лихоліття. Татари напали на наше село. Вони зайшли в Лебедин і
хотіли там переночувати. А дочка з батьком змовилися і повели їх на озеро. Тоді
була зима. Дід завів татарів на покритий снігом лід і там вони зупинилися. Дід
сказав накласти кругом ватри. Татари полягали спати, а лід розігрівся і
запався. І пропали всі татари, і разом з ними пропав Пудерейчук із своєю
дочкою.
А до цего Пудерейчука прилітали щовесни білі лебеді. Прилетіли вони в ту
весну, а Пудерейчука й дочки його нема. І лебеді кружляли над озером і
оплакували Пудерейчука. І назвали люде те озеро Лебединим.
|