Країна леквару¹

Щоби потрапити в Угорщину, не конче перетинати державний кордон. Досить поїхати на південь Закарпаття. Просто за містечком Берегово починається територія, на якій панують інша мова, інакша архітектура, інші звичаї. На вказівниках вздовж траси, на табличках із назвами вулиць, на вивісках крамниць і кав’ярень домінує угорська. Звертання українською місцевих мешканців дивують: туристи з-за Карпат в угорських селах Берегівського району — рідкість. Натомість гостей з Угорщини у Боржаві, Варах, Четовому, Великій Бакті і Гечі приймають часто. Складемо їм компанію.

В пошуках власної історії

Туристичними групами з-за кордону на Берегівщині займається інформаційно-дорадчий центр регіонального розвитку «Карпати-Інформ». «Ми влаштовуємо екскурсії по місцях, пов’язаних з угорською історією, — розповідає керівник центру, професійний гід, перекладач Шарлота Чізмар. — А особливості національних традицій приїжджим демонструють господарі сільських садиб, у яких ті зупиняються».

Група туристів, до якої приєднуємося, приїхала на Закарпаття з угорського міста Печ. В її складі респектабельні особи, як-от: прокурор, банкіри, головний архітектор міста, представники муніципалітету, вчителі, викладачі університету. Переважна більшість — подружжя середнього і старшого віку. Під час триденного туру угорці зазвичай їдуть у замок-музей Паланок в Мукачевому (за часів угорського короля Ференца Ракоці ІІ, у 1703–1711 роках, замок був осередком визвольної боротьби угорців проти імперії Габсбургів), на екскурсію у Сваляву (в меморіальному парку жертвам сталінізму поховані близько 10 тисяч угорських воїнів) та на Верецький перевал.

Верецький перевал (841 метр над рівнем моря) — особливо шановане угорцями місце. Тут закінчився «Honfoglalas» — кількасотлітній похід угрів з-за Уралу (як припускають, з території сучасної Башкирії) в пошуках своєї нової батьківщини через степові простори Поволжя, Причорномор’я та через Карпатські гори. За свідченням Нестора-літописця, у 896 році майже півмільйона кочівників здолали перевал...

Прикордонна фортеця

Дорогою у Вари, де на нас чекає вечеря і відпочинок, милуємося зміною пейзажів. За Мукачевим гори остаточно поступаються рівнині. Де-не-де на ній здіймаються невисокі пагорби, схили яких покреслені терасами виноградників. Минаємо Берегово, Мужієво, Боржаву. Що ближче до кордону, то виразніше домінує угорська мова. Містечка і села, через які проїжджаємо, мають по дві назви — українську і угорську. Автентичні імена населеним пунктам кілька років тому офіційно повернула Берегівська районна рада. От Вари — це також і Мезоварі. Угорці віддають перевагу старовинній назві свого села, яка в дослівному перекладі означає «польова фортеця» («мезо» — поле, «вар» — фортеця).

Мезоварі — колишнє містечко, засноване в XII столітті на місці давнього городища, а згодом — дерев’яного замку Боршо (в ньому до приходу угрів мешкали підлеглі болгарського князя Салана). Рештки фортифікаційної споруди у місці злиття рік Боржава і Тиса — земляні вали висотою від півтора до трьох метрів, густо порослі вербами і бузиною, — охороняє похилена кам’яна стела. «Пам’ятник історії IX–XI століть» — викарбувано на ній....

Лінивий плин вихідного дня порушують дзвінкі крики зграйок дітлахів, що гасають порожньою вулицею. На лавках уздовж тротуарів, на ослінчиках під хвіртками та ворітьми купчаться дідусі у білих сорочках і бабці у літніх платтях. Поява нових людей неабияк пожвавлює зібрання. Нас оточують і в подробицях розпитують: хто такі, звідкіля, куди прямуємо. Нічого дивного: Вари — прикордонна територія. Берегом Тиси, впритул до селянських городів, проходить контрольна смуга українсько-угорського кордону…

Традиції леквару і діснотору

Наш дім на наступні дві ночі — у господі родини Єви і Шандора Філе. Охайний, типово угорський будиночок потопає в зелені. Вхід на веранду декорує пурпурова акація і лісовий плющ. Під вікном спальні — розкішна магнолія. Вздовж хатини і усього двору квітнуть лілії, маки, півонії, іриси, троянди — різних сортів і кольорів.

...Кожна родина має свої «коронні» наїдки і напої. Пані Єва найкраще в селі готує ташколевеш («ташко» — сумка, «левеш» — бульйон) — паприковий суп із мішечками з тіста, в які загортають смажене м’ясо. А ще у неї знаменито вдаються фанки з лекваром — пончики зі сливовим джемом.

Леквар і діснотор — це ще одна місцева «фішка», що принаджує туристів. У найпростішому значенні «леквар» — це варення зі слив-угорок. Водночас це ще й назва традиційного осіннього обряду зі збирання і впорядкування садовини, коли робота поєднується із забавою. На кожній вулиці села встановлюють один на всіх величезний казан, куди господині зсипають сливи. Під казаном розводять вогонь. Плоди пускають сік і 20 годин варяться у ньому. Весь цей час потрібно пильнувати за висотою полум’я і повертати чан — цим займаються чоловіки. Жінки вимішують вар і... бавляться. Біля казана отаборяються скрипалі, селяни накривають спільні столи. Співи і танці не припиняються більше доби.

Діснотор («дісно» — свиня, «тор» — поминки) — більш серйозна, суто зимова розвага. Її практичне значення — у взаємодопомозі і традиції ділитися. Коли в господарстві ріжуть свиню, сусіди допомагають солити й коптити м’ясо та сало, робити ковбаси і тушонки. Всього виходить 13 традиційних страв, які не потребують холодильника. Усім, хто став у пригоді, а також родичам господарі збирають по «кошику» ще теплого м’ясця. Ввечері, коли робота згрубша вже закінчена, влаштовують трапезу на вшанування свинки...

Уроки чардашу і не тільки

…Усяку роботу і всяку забаву угорці закінчують чардашем і дегустацією пляцків.

Останній вечір у Варах був етнографічним. Учні місцевої школи мистецтв влаштували для туристів великий концерт: декламація народних балад і поезій відомого угорськомовного поета Закарпаття, вихідця із Варів, Фабіяна Ласло чергувалася з музичними (тільки цитри і скрипки) й танцювальними номерами. Поки гості розчулено витирали сльози, підспівували і притупували в такт самодіяльним артистам, селяни нарізали торти і викладали на столи тістечка (тільки бісквітів нарахували 12 видів). Далі програма була довільна. Артисти влаштували майстер-клас із народних танців. Скрипалі на прохання туристів підбирали мелодії до пісень, які співають у Печі. Угорці перемальовували візерунки вишивок, переписували ноти і рецепти смаколиків, обмінювалися з варивчанами адресами і номерами телефонів.

Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

[Івано-Франківськ]

[Івано-Франківськ]

[Івано-Франківськ]

[Ворохта]

[Панорами Карпат]

[Горгани]

[Івано-Франківськ]

[Івано-Франківськ]