Був ґазда і мав дуже худого коня. Доки кінь був молодий, то робив, а як
постарівся, ґазда узяв та й нагнав. Іде той кінь лісом та й здибає лева. Лев
каже до коня:
— Ану поборімся. Кінь каже:
— Знаєш що? Ходім до скали та й там поборемося.
Прийшли вони до скали. Кінь був підкований, як ударить копитами в скалу — аж
іскри посипалися. Тогді каже до лева:
— Ану, чи ти так годен?
Лев як ударив лапами, аж скала стряслася, але іскри не сипалися так, як від
коня. Тоді лев відійшов за кілька корчів, здибає вовка та й каже до нього:
— Видиш, брате, тут є такий звір, що як ударить копитами у скалу, аж іскри
посипляться.
— Я таких їм,— каже вовк.
Але вовк не видів коня, бо був меньший, а лев видів, бо був більший, Тогді
лев каже до вовка:
— Ану я тебе підойму та будеш видіти.
Лев узяв вовка в лапи, підоймив його, як стис його лапами та й задушив.
Тогді лев вовка питається:
— А що, видиш?
Вовк навіть не відзивається. Поклав його лев на землю, дивиться, а він
небіжчик. Тогді лев каже:
— Видиш, який ти дурний, ще і не видів, та вже умер, а якби ти вздрів, що би
було?
| 
