Був собі кінь, не дуже гарний, підліток, непоказний, та у розумного хазяїна
все тяг та тяг чи то на панщині, чи на хазяйській роботі і в сосі, і в бороні,
і в возі,
І в санях, і з хлібом, і з соломою, або де з чим попало, все помаленьку
совпається то ступою, то шлаптю, а іноді і навзаводі, коли того треба. Інші
коні чепурні, веселі, гарні і молоді, часом басують, а часом, на гору обоз
важким возом заупиревавши, стануть, або на дибки спиняться, або вивернуться із
оглобель, а сей все везе та везе: бо він у час погодований, напоєний; під час
овесцю або іншого якого зерна поїсть; віз справний, на возі положено по силі;
хазяїн не все його понука, а деколи дає і опочинок. Дивуються люди та й хазяїн
ним не нахвалиться.
От якось попався той кінь іншому хазяїну. Що поїде він на йому, то все й
каже:
— Досталася хвалена шкапина. Людські коні як коні, а це, боронь боже, який
ледащо вдався — ні бігти, ні ступою. Бодай вас, що ви його хвалили! Та я не так
з ним справлюсь!
Запряже, на гору скоком на йому. Кінь біжить-біжить та й стане, а там з
половини гори задом, задом, поки вдержить віз. Він його по ребрах палюкою, а
кінь побіжить та й назад; він ще по ребрах — кінь рвоне, та не в силу, стане
уп'ять, та на дибки, а там набік — і поламав оглоблю.
— Що це зробилось коневі?— казали. За ним цього не було.
— Дивіться, братця,— каже хазяїн зустрічним людям,— що мені з ним робити?
Уже я, б'ючи, і рук одстав.
— Еге, панотче,— каже йому один,— та його хомутом душить, черезсіделень
високо.
А другий каже:
— Та гляди, небоже, чи годував ти його сьогодні, або чи пив він: бач, як
перепався.
А третій: — Та глядіть, хлопці, який важкий віз, та яка справа! Те колесо
гальмує, те скрипить, непідмазане, ото і теліпаються. Ні, чоловіче, ми цього
коня знаємо: кінь як кінь, та за плохою справою і без доброго корму як йому
везти і по рівному, а ти ще хочеш, щоб він біг на гору з важким возом!
| 
