З давніх-давен в селі Баня-Березові святкували
свято Василія. Новий рік. У той день майже всі жителі села були в церкві. А з
гір зійшли опришки, яких народ називав самозванцями, бо вони не були, як
Довбуш, не допомагали бідним людям, а все добро забирали для себе. Ще була
банда розбійників. В той празник Василія прийшли вони в наше село і зайшли до
жидівської корчми. Жиди мали всілякі напої.
- Дайте нам випити й попоїсти, - сказали ті самозванці. Жиди не мали іншої
ради, знали, що їм буде смерть, як не дадуть
їсти й пити. Ватажок розбійників устав і сказав:
- Ми маємо в цей день зловити вагітну жінку, зарізати її на цім столі, де ми
п'ємо, і вибрати з неї хлопчика, а з него серце. І розділимо його на всю нашу
ватагу і з'їмо. Після цего нас ніяка куля не йметься і сокира від наших плеч
відіб'ється.
Дочекали вони часу, коли люди вийшли з церкви, уздріли грубу жінку і забрали
її в корчму. Усі здригнулися, бо кожен знав, що з цего буде щось погане. В
корчмі жінці сказали розгорнутися.
- Ми вас будемо різати і з вашої дитини виберемо серце. Скажіть, яка буде
ваша послідна просьба. Може, хочете з кимось попрощатися?
Жінка сказала:
- Позвольте помолитися Богу.
- Ставай молися.
У жидів не було ніяких образів. Жінка склала руки, стала на коліна й
молилася.
А в цей час розбійників переслідували довгопільці. Це був такий оборонний
курінь, що обороняв села від розбійників. Ті довгопільці зайшли за їх слідом аж
у Баня-Березів. А коло корчми стояв гурт людей. Довгопільці запитали:
- Ви не виділи таких і таких людей? (Вони були інакше вбрані). Люде сказали:
- Вони в корчмі. Мають там різати жінку. Тоді той старший із довгопільців
сказав:
- Люде, хто що має, беріть у руки. Вила, сокири, зброю, яку хто має, і бийте
цю погань.
Хто що мав, то в руки взяв. У одного тільки нашого чоловіка, у Юрашєка, був
самопал. А в тих довгопільців були тільки топірці. І заскочили всі до корчми.
Жінка далі молилася Богу. Зчинилася така метушня, що ніхто не годен був
розібрати, хто верхній, а хто спідній. Як Юрашєк стрілив з самопала, самозванці
почали позбігатися. Далеко втікати не могли, їх майже всіх вирубали на вулиці.
Так, що кров пішла потічком і вода червона стала. І той потічок з того часу
називають Малярева.
А один з тих самозванців втік аж у лісок, що тепер належить Делятинському
лісокомбінатови. За тим послідним Юрашєк гнався аж до ліска. Там уже Юрашєкови
не було чим набити самопал. А розбійник теж був безсилий боронитися. Він
попросився:
- Не вбивай мене. Мене силою забрали в банду. Я хочу жити, як і ти. Юрашєк
не вбив його, і він, той розбійник, прижився в селі.
А та жінка народила не хлопчика, як вони думали, а дівчинку. І їх покоління
ще й зараз у селі є.
| 
