|
АЛМАТИ - МІСТО ЯБЛУК І ГІРСЬКИХ ВЕРШИН |
Погляд на гостинність
Мені пощастило відправитися до сонячного Алмати в жовтні, коли в Києві градусник термометра з кожним днем все більше і більше здавав позиції. Аеропорт південної столиці Казахстану зустрів мене 30-градусною жарою і наклеєною усмішкою вилицюватої дівчини-митника. Від важких похмільних роздумів на тему, якими жестами пояснити цій, м-м-м, на вигляд дуже тубільній панночці мета свого приїзду, мене відірвав хтось, на чисто російській мові що запропонував мені показати паспорт. Я навіть озирнувся, але нікого окрім «погранічніци» поряд не опинилося. «Не крутитеся, це я сказала -- змусила мене злегка почервоніти дівчина -- тут всі відмінно говорять по-російськи. Голову вище -- знімок для Інтерполу». Клацання камери, друк в паспорт -- і я в легкому замішанні вступаю на казахську територію. Повинен відразу відзначити, що вся Алмати є один великий східний базар, і починається він із залу прильотів аеропорту. Тому торгуватися з таксистами я почав відразу ж, як тільки за мною закрилися двері аеровокзалу, почавши з суми в $30 і закінчивши десятьма, знаходячись вже в машині. «Хороший у тебе готель (казахи чомусь дуже люблять спілкуватися по-панібратськи), чотири зірки» -- прицмокував мій драйвер, відважно закладаючи віражі на старенькій «Волзі». По його манері їзди я відразу зрозумів -- водять тут потворно, звідси і постійні пробки: кожна машина займає півтора ряди, а пріоритет на перехресті має дорожчий автомобіль. При цьому всі водії виглядають дуже здивованими тим, що на дорозі опинився хтось ще. Регулювальники зустрічалися нам на особливо складних ділянках, і як я зрозумів, їх завдання зводилося до посилювання пробок на перехрестях, оснащених працюючими світлофорами.
Але ніщо не могло «обломити» мого чудового настрою, адже мене чекали гарячий душ і обід в одному з кращих готелів міста -- «Євразія». Про, як я був наївний! Перший дзвінок продзвенів в холі, коли метрдотель видав мені ключ від номера: до звичної пластикової карти за допомогою шматочка дроту був прикріплений ключ -- на випадок, якщо картка не спрацює». У номері мені стало зовсім «добре»: плитка покладена криво і навскіс, унітаз хитається, а туалетний папір наполегливо рветься на тонкі стрічки уподовж, а не упоперек рулону. «Триста кілометрів до межі з Китаєм» -- згадалася мені фраза з туристичного довідника, коли на упаковці пластикових тапочок я прочитав пафосне «Нога -- корінь до здоров'я». Потім я з'ясував, що з душу тече виключно крижана вода. Це було вище за мої сили, і я подзвонив на ресепшн. Через хвилину у мене був місцевий «бій» (з шістьма рулонами туалетного паперу). Він секунду дивився на кран, а потім перевів важіль з положення «hot» в «cold», і коли ще через секунду з ванни почала підійматися пара, окинув мене гордим поглядом і з відчуттям повної переваги покинув приміщення. Дати йому чайові я не зміг -- заливався сміхом. У моєму положенні був тільки один плюс: готельні умови стимулювали моє бажання скоріше почати знайомство з містом і порідше повертатися в готель. Відпочинок у Карпатах
Що я побачив
Перше враження від Алмати було двояким: сніжні списи гір, що оточують місто, намагалися довести, що я в Швейцарії, а архітектура підказувала мені, що я прогулююся по оболоні. Тільки ось у нас громадяни вважають боргом честі поставити собі пластикові вікна і повісити кондиціонер, із-за чого архітектура наших міст безнадійно зіпсована. У алмаатінцев же на те щоб споганити удома пластіково-кондерним обважуванням, грошей, видно, немає. Тому свою совдепівську особу місто зберегло в автентичному вигляді, і виглядає мило і навіть незвично. Нібито переносишся в 70-і роки минулого століття. Причому це враження відноситься до всього в Казахстані. Отже якщо вас запевнятимуть, що Казахстан дуже багата країна і люди тут живуть навіть краще, ніж в Москві -- не вірте. Дорогі автомашин в Алмати на порядок менше, чим в Києві, а що зустрічалися мені на шляху перехожі виглядають куди менш щасливими, чим ми з вами. Відповідно, ціни приємно дивують: на 1500 теньге (близько 12 баксів) я від пуза наїдався в кращих ресторанах міста, причому відмовляв собі тільки в алкоголі. Таксі по Алмати обходилося мені максимум в $4, шикарні узбецькі дині -- по 50 центів за кілограм, величезні яблука апорт (символ міста) -- по долару за кіло. Ось тільки вночі в Алмати нудний. За один вечір я відвідав три нічні клуби, але не зміг протриматися ні в одному з них більше години: казахський реп упереміш з місцевими тужливими танцювальними мотивами виявився дуже екзотичною сумішшю для мого вуха. А ось танець живота дивитися можна і потрібно -- незвично, еротично і просто красиво. Як на мене, навіть краще, ніж в Туреччині.Між іншим, в Алмати танець живота -- це як стриптиз по нашому: за $100 вподобану дівчину можна запросити переночувати до себе в готель. Говорять, ніч з жінкою Сходу дарил незабутніх спогадів, але мені зберігати їх не довелося -- поскупилася контора на відрядження. Слава богу, сплатили хоч поїздку в гори -- на високогірний каток Медео і гірськолижний спуск гори Чимбулак.
гий
Дол під'їм в гори пожвавили тільки гід і навколишні пейзажі. Наприклад, в передгір'ї можна помилуватися на коттеджний містечко, відбудоване одній з дочок президента Назарбаєва. «Скоро запрацює свій перший мільярд» -- з гордістю повідомляє наш поводир. Група ввічливо посміхається в рукави. Через декілька витків серпантину відкривається вигляд на антиселеву греблю -- задоволення від споглядання величного втілення людської праці перериває гід: «Ця гребля захищає Алмати від лавини і селевих потоків з гір. Вона побудована завдяки нашому президентові». «Побудовано в 1976 році» -- підтверджує слова екскурсовода табличка, що облупилася, зліва по борту. Коли нарешті я вийшов з автобуса, то готовий був повірити навіть в те, що гірські списи Чимбулака стирчать із землі рівно настільки, наскільки їм дозволив пан Назарбаєв. Але вже за годину, піднявшись на висоту 3200 метрів над рівнем морить на канатці, я пробачив Алмати всю її неотесаність. Сто метрів вгору по схилу, подалі від людей, промені сонця крізь зубці гір, фляжка коньяку і яблуко апорт на сніжній поляні -- ось воно, відчуття нірвани, з якого так не хочеться виходити. «Краще за гори можуть бути тільки гори» -- я повернуся до Алмати із-за них, а ще за яблуками -- аж надто вони там смачні.
|
