Косівський сувенірний ринок працює двічі на
тиждень: щочетверга і щосуботи за винятком великих релігійних свят.
Ринок, насправді, знаходиться не в Косові, а
у селі Смодні, що межує із райцентром по річці Рибниці. Його легко знайти
вранці за цілеспрямованими потоками покупців, що з'їжджаються сюди з
навколишніх сіл та скупченням автомобілів, припаркованих ще за півкілометра до
базару. Якщо ви приїхали з іншого міста — не бійтеся заблудитися. Косів —
містечко невелике, практично з однією центральною вулицею.
Сувеніри займають тільки одну з частин
великого універсального ринку. Зразу за мостом через Рибницю мало не на
проїжджій частині починається торгівля різним крамом. Біля вивіски аркового
типу «Смоднянський ринок» літній гуцул продає широчезні шкіряні паски та кінну
упряж, очевидно, власного виробництва. Через кілька метрів — гора плетених з
лози кошиків. На зразок тих, в яких за кордоном носять продукти на пікнік, а у
нас — святять паску та використовують для різних господарських потреб.
Але ці перші прояви ужиткового мистецтва —
ще не сувенірний ринок. Щоби до нього дістатися, треба пройти крізь довгі
торгові ряди, де торгують городиною, автозапчастинами, новим і вживаним одягом
та іншими товарами.
Писанка для Писанки
І ось, нарешті, ви, трохи поблукавши, — на
місці. Найперше, привертають увагу стоси ліжників (домотканні вовняні ковдри,
або коци з овечої шерсті). Ліжники коштують від 70 до 130 гривень залежно від
розміру (одно-, півтора-, двоспальні), якості вовни та роботи. Вовняні
подушечки можна придбати за 25-30 гривень, накидку на крісло — за 40-50 грн.
Те,
що на ліжники є попит, видно з поріділих на 10-у годину ранку шеренг продавців.
Справа в тому, що ринок починає працювати десь о 4-ій годині ранку і першими
його клієнтами є перекупники. Вони скуповують великі партії товару та їдуть з
ними, як кажуть на Косівщині, «у світ». У краї, де майже не залишилося діючих
промислових підприємств, багато людей таким чином заробляють на прожиття.
Інші сувенірні ринки на території області,
які «живляться» товаром, як правило, з косівського базару, є, відповідно,
дорожчими. Один з торговців дерев'яними сувенірами розповів, як одного разу на
ринок завітала Руслана Писанка. Він умовляв її купити дерев'яну писанку за 15
грн., та вона відповіла, що вже купила подібну теж за 15, але: доларів.
Коли вранішня хвиля гуртовиків спаде, а час
наближатиметься до полудня, вам може вдатися щось купити й дешевше за оптову ціну.
Продавці — люди досить комунікабельні, вони люблять торгуватися і, у випадку
переконливості аргументів покупця, можуть значно знизити ціну.
Для чого гуцулу дерев'яна біта
Поряд із ліжниками на тимчасових розкладках
торгують різними дрібними сувенірами. Цю частину базару можна умовно назвати
територією ширпотребу. Бо й справді, коштують сувеніри тут недорого і переважно
продаються сотнями і тисячами. Скажімо, сопілку можна придбати за ціною від
гривні до п'яти, дерев'яну писанку — від 50 копійок.
Є в цій частині ринку і пам'ятні з
радянських часів дерев'яні орли по ціні 25-40 гривень та інша дерев'яна
«живність». Трапляються і несподіванки. Наприклад, кілька торговців пропонують
різного розміру дерев'яні біти. На запитання, хто ж купує таке, нехарактерне для
України, спортивне знаряддя, що коштує до 10 грн. за штуку, продавець знизує
плечами: «Дехто бере для бейсболу, а дехто, можливо, і для бійки».
По краях цієї частини ринку туляться
продавці вишитих рушників, вишиванок, тканих сорочок, рушників, килимів і верет
та давніх гуцульських строїв: запасок, кептарів, капелюхів. Останній, до речі,
коштує понад сотню гривень, але, обшитий різнокольоровими блискітками, має
досить таки переконливий вигляд.
Старша жіночка, що торгує кептарями і
запасками, переконує в їхній стародавньості і автентичності: «Цьому кептарю уже
років з 200. Він у мене ще від прабабки залишився. І, дивіться, аніц міль не
пожерла». Через деякий час жіночка похвалиться, що таки продала один жіночий
кептар якійсь туристці за 50 доларів.
Територія
мистецтва
Поволі доходимо до найголовнішої частини
ринку. Тут у два ряди туляться дерев'яні кіоски, в яких здебільшого продають
високохудожню різьбу і кераміку, а також вироби з бісеру, що називаються
герданами, або силянками.
Продавці кажуть, що найбільшим попитом
користуються різьблені шкатулки і тарілки. На справді художній витвір ціна
сягає від 400 до 1300 гривень. Найходовіший товар робиться з горіха, грушки,
черешні і, взагалі найохочіше різьбярі, використовують у своїй роботі деревину
плодових порід. З лісових порід найбільше ціниться явір.
Двічі на тиждень продавці, багато з яких є
одночасно й майстрами, терпляче очікують грошовитих покупців. Це, як правило,
кияни, львів'яни та гості з діаспори. Але цього року, можливо, через дощі їх
було не густо.
Деякі з майстрів орієнтуються на гуртовиків
і продукують ширвжиток, але є такі, які й у цих умовах намагаються творити
виключно високохудожні вироби.
Не святі горшки ліплять:
Широко представлені на косівському
сувенірному ринку і вироби з кераміки. Це глечики, макітри, декоративні
тарілки, кахлі, свистульки, збанчики, цукернички, дзвоники, писанки, плитки,
плесканці, куманці. Всіх назв не перелічити, і все це, за словами продавців,
користується у туристів попитом. Найбільше кераміку купують львів'яни і кияни,
а також іноземці: американці, поляки, французи, німці.
Ціни на продукцію косівських гончарів теж
дуже різноманітні. Є декоративні тарілочки по 6-10 грн., є й великі розписні
тарілки по 50-100 грн. Велика ваза може коштувати від 100 до 1000 грн.
Для виготовлення керамічних виробів береться
спеціальна жовта глина, яка є тільки в деяких місцях поблизу Косова, вона
проходить спеціальну обробку в механічному цеху. Попіл, щоправда, завозиться аж
з Донецька.
Кераміку виготовляють як члени регіональної
організації Спілки художників України, що мають індивідуальні майстерні, так і
надомники, які мають спеціальні печі для випалювання вдома. Цим промислом,
вважають гончарі, вигідно займатися, але найперше треба мати любов до цієї
справи: Як, зрештою, до кожної.
Покупці на ринок приходять різні. Є люди,
які просто люблять з головою пірнути у це море народно-ужиткового мистецтва,
поторгуватися зі справжніми гуцулами, послухати їхню неповторну говірку. І
навіть, якщо нічого не купують, то мають незабутні враження і приємні спогади.
На кшталт тих, які колись вихлюпнув на папір Максим Рильський у «Карпатських
октавах»:
Цікавістю подібні до матросів,
Що люблять одкривать нові світи,
Ми їздили на ярмарок у Косів...
І вітерець уяви переносив
Нас на якісь невидимі мости...
Здавалось — ходять ще по них і нині
Між горами забутих предків тіні!
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
