Розшібеник, Парашка, Грофа
«…Піднімаємося схилом. Дивлюся — не та
місцевість! Разів п’ять сюди ходив, а тепер не можу впізнати. Так, стежка
повертає. А де камінь — такий високий, стовпчиком? Від нього, знаю, треба взяти
вліво — там буде потік. Нічого подібного! Ані каменю, ані річечки. Довкола лиш
якісь криві та посохлі дерева. Схил ніяк не закінчиться. Звідкілясь повзе
туман. Пень страховиськом з нього вигулькнув. Звичайнісінька коряга, а здалося
— хитра така фізіономія з бородою і ріжками. Чотири години дибали тим горбом —
нічого знайомого. Довелось зупинитися. І тут «молоко» розійшлося, блиснуло
сонечко. Дивимось, а ми знову біля кривих дерев», — пригадує мандрівку до гори
Ігровець лучанин Олександр Масляк.
Сашко
подорожує горами більше десяти років. Має досвід зимових походів. Олександр
стверджує, що кілька разів під час подорожей горами мав майже містичні пригоди.
Як-от: змінювалося відчуття часу — і тоді проходив маршрут удвічі швидше, аніж
завжди. Або починав «намотувати кола» на добре відомій ділянці шляху. Йому
доводилося блукати поміж верхами Довгої та Добошанки, на схилах Петроса та
Парашки, біля Гутин Томнатика. Востаннє таке сталося під час спуску з гори
Грофа. Йшов знайомою стежкою, але вийшов не на той відріг.
Про випадки блуду в Карпатах можна
розповідати тисячу й одну історію. Різниця лиш у тому, що це — не казки. Кожен
випадок — реально прожитий. Досвідчений рятувальник Олег Гуменюк чотири рази
важив життям на спуску з Говерли. «Я втратив стежку і не міг зійти до підніжжя
гори, — каже Олег. — Щоразу зауважував, що виходжу не туди, і знову мусив
підніматися на вершину. Потім побачив: ще трохи — і злетів би зі снігового
карнизу». Гуцул з-під Дземброні Василь Кричун заблукав у рідній Чорногорі.
Чоловік пішов на Розшібеник (місцева назва гори Менчул — авт.) і не міг
повернутися. Лиш помолився — знайшов стежку.
Багато хто з мандрівників стикається в
Карпатах з надприродними явищами. Люди чують дивні звуки, бачать химерні
постаті, зустрічають старців, які потім незбагненно кудись щезають. «Є таке в
наших горах», — таємниче посміхається Василь Кричун.
Нявка, язя і мамун
Карпати, вважають місцеві жителі, населені
десятками потойбічних істот. Одні з них доброзичливі до людей, інші — ворожі.
Усього їх видів двадцять.
Нечисть має свою ієрархію. Найстарший —
«гук», він же «арідник», «біда» (гуцули переконані, що потойбічних не можна
називати на ім’я — авт.). Підвладні йому «дідьки», «юдники», «щезники». Це вони
страшать людей і виробляють у горах різні капості.
Вештаються поміж смереками нечестиві
втілення молодих жінок — «нявки» (або «майки») та «лісні» (або «лісовиці»).
«Нявки» допомагають людям: доглядають худобу, на узгір’ях сіють зілля й квіти,
садять молоді деревця та ягоди. До уваги чоловіків-туристів: нявки — стрункі,
круглолиці, лагідної вдачі лісові красуні. Не плутати з «лісними»! «Лісовиці» —
ворожі дівиці. Худі, чорноокі та чорнокосі, але вміють перевтілюватися.
Співають голосом коханої й «туманять» — зваблюють. А тоді віддають «блуду» на
поталу.
«Блуд» — «лісовий чоловік». Низенький,
страшненький, чіпляється до людей і водить їх горами до загину. Має брата —
високого, білобородого, у все біле вбраного. «Чугайстер» любить з людьми
балакати й танцювати. Агов, туристки-молодиці! Не йдіть до танцю з чугайстром,
яким би симпатичним він не здавався. Затягне лісовик у лігво — і прощавайте,
телевізор, «фейрі» і «ді-джус» із тоніком!
А ще Карпатами, кажуть гуцули, шугають
примари. «Нічниці», які крадуть сон. «Вировий вітер», що забирає здоров’я, а
може підхопити і занести у провалля. «Язі» — такі злі покорчені бабці, які
висмоктують з людей силу. І «мамуни». «Чоловічі мамуни уводьи жінок, а жіночі —
чоловіків. Через тото і є межи людьми багато блудства», — пояснює Галина Соломійчук
з Космача. Повно, каже вона, у гірських лісах упирів, відьом та відьмаків, а ще
вовкунів (вони ж вовкулаки). Щоб одним разом покінчити з усією цією нечистю,
треба в пазусі або на чересі (гуцульський пояс — авт.) носити кілька зубців
часнику.
Інші способи позбутись зловісних істот
знають «земляні боги» або «непрості». Людей, які від народження наділені
надзвичайними здібностями, горяни шанують і вважають посередниками між світом
дійсним та потойбічним. Один із «непростих», мольфар Михайло Нечай, наразі
мешкає в прикарпатському селі Верхній Яворів. Чарівник радить застосувати таке
замовляння: «Що перше — сонце на небі, що друге — двоє очей в голові, що третє
— трійця в церкві, що четверте — чотири колеса в возі, що п’яте — п’ять пальців
на руках, що шосте — фуражка із зір*, що сьоме — сім діл, що восьме — вісім
хлопців-косарів, а дев’яте — за дев’ять крейцерів купив у дурня вепра». І в той
час нечиста сила, запевняє він, дає дорогу…
Кільце, нитка й сітка
Не ві-і-ірю, скаже скептик, жодним чарам і
мольфарам. Дайте раціональне пояснення або далі не читаю! Не поспішайте,
шановний. Переходимо до сітки Хартмана.
Знавець парапсихології та біоенергетики
Остап Павляк пояснює явище блуду, коли людина дезорієнтована на місцевості
впливом енергетичного поля Землі. «Уявімо, що поверхня нашої планети
розграфлена. Лінії повздовж і впоперек проходять щопівтора метра, — малює схему
науковець. — Точки перетину наділені найбільшою позитивною енергією. А власне
лінії — негативною. Вважається, що особливо багаті на добро вершини гір. А
розломи земної кори, ущелини, яруги, печери мають від’ємну енергетику».
Отже, є місця, «недобрі» за своєю природою.
Їх людина здатна відчувати — біоенергетики вважають, що сенсорну функцію
виконує наше ментальне тіло.
Окрім природних аномалій, негативна енергія
скупчується на територіях, де колись сталося щось лихе. Це — розорені цвинтарі,
місця розстрілів, катувань, убивств, суїцидів та нещасних випадків. Така
місцевість часто відрізняється від решти довкілля. На ній обмаль рослин, немає
комах та птахів. Мерщій звідтіля, туристе! Не зупиняйся, де покручені дерева.
Не сідай пити каву під всохлі стовбури. Не розкладай намет у напівзруйнованій
хаті — а як там когось замордовано?
«Люди, які мають сильне енергетичне поле,
здатні протистояти негативному впливу місця, — продовжує парапсихолог. — З
дороги збиваються енергетично слабкі і незахищені. До втрати енергії призводять
втома, неспокій і невпевненість. А до втрати захисту — зневіра. Є простий
спосіб відновити баланс енергії. За християнською традицією, слід щиро
проказати молитву п’ять, сім чи дванадцять разів і перехреститись. Хрест
накладають на основні чакри, це зберігає енергію і водночас захищає».
Коли ж орієнтири вже втрачено, допоможе
енергетична біолокація. Зупиняємося, дістаємо нитку, кілечко і майструємо
нехитрий пристрій (замість персня в кільце можна скрутити будь-яку дротину —
авт.). Кільце підвішуємо на нитку і затискаємо її в руці так, щоб кілечко
звисало перпендикулярно до ґрунту. Маємо маятник. Програмуємо його. Треба
сконцентруватися, віддати вголос наказ і уявити, як все відбувається: «Ось на
відповідь «так» маятник гойдається вліво-вправо, на «ні» розхитується вперед і
назад». Уявили? Тепер запитуйте, куди йти далі.
Карта, компас, GPS
Куди треба йти, коли заблукав у горах, точно
знає керівник Верховинського загону рятувальників Василь Кобилюк. За його
спостереженнями, «блуд» найчастіше спіткає туристів-початківців,
мандрівників-одинаків і грибників. Минулого року загубилися в Карпатах і були
врятовані майже триста туристів. Троє загинули.
Є кілька місць, розповідає Василь Кобилюк,
де люди постійно збиваються зі шляху. Дорогою на Говерлу туристи відстають від
групи. А на спуску з вершини плутають стежки. Невелика розвилка — і замість
Заросляка потрапляють у Лазещину.
Блукають туристи в Чорногорі, на Свидовці, у
Горганах. «Схили Горганів устелені жерепом (гірською сосною — авт.). У заростях,
які поширюються на три-п’ять кілометрів, немає стежок, — пояснює рятувальник. —
Швидкість руху альпійкою в середньому 600 метрів на годину. В жерепових хащах
ризикуєш загинути від виснаження. Тому ліпше їх обминати. Якщо ж таки «засів» у
альпійці, прямуй вниз — порятунок в долині».
Мандруючи Чорногорою й Свидовцем, туристи
переважно плутають напрям руху в зоні альпійських лук. Це — однорідна
місцевість, на якій немає прикметних орієнтирів. У поході може допомогти карта
«Туристські стежки Чорногори».
Іще дещо про карти. На старих польських
мапах є особливі знаки — напис «погане місце», обведений колом. Так, наприклад,
позначено дві сідловини. Одна лежить між горою Смотрич і головним вододілом
Чорногори. Інша знаходиться між горами Менчул та Бребенескул. Довкола них
рятувальники фіксують найбільше випадків блуду.
Іще одне «погане місце», яке вони називають
«карпатськими Бермудами», знаходиться поміж Бребенескулом, Гутин Томнатиком та
озером Несамовите. В цьому уявному трикутнику губиться щотретій турист. Особливістю
території є десятки паралельних стежок. Гуцули називають їх «псєнки». Вкрай
небезпечно тут у негоду, в туман, коли на верхи «сідають» хмари.
«Вибирайте маршрути відповідно до навичок і
досвіду, — радить Василь Кобилюк. — Помітили, що йдете не туди — поверніться і
почніть маршрут знову. Заблукали на «лисому» схилі — підніміться на вершину.
Загубилися в лісі — виходьте до води. Знайдіть джерело і йдіть униз за течією.
Натрапили на ріку — пройдіть кілька метрів перпендикулярно від потоку і
побачите стежку. Руслом у Карпатах краще не ходити, виснажать буреломи,
каміння, водоспади. Завжди беріть у мандрівку компас, карту і бажано — GPS.
Тоді «блуд» тікатиме від вас світ за очі».
Отак просто, і ніякої містики? «Хто зна, —
зауважує рятувальник. — Якось ішов я на Шпиці. Підхожу до каменя — сичить чорна
гадюка. Обійшов. Зробив ще кілька кроків — кинулася на мене ще одна гадина.
Здивувався, бо вперше натрапив на двох таких змій одразу. Цього ж дня колеги
знайшли тіла двох пропалих туристів». Перед тим, як вирушити в гори, Василь
Кобилюк завжди молиться в каплиці. «Походи бувають дуже тяжкими, — каже він. —
Коли розумієш, що допомоги годі чекати, в думках звертаєшся до вищої сили. І
порятунок приходить».
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
|
