«Я вже пересвiдчився, що навiть нашi сiльськi дiти тепер мало знають про
предмети побуту, якi є традицiйними для гуцулiв, — каже Роман Кумлик. — Тому
дуже корисно для них прийти до музею i дiзнатися бiльше про життя предкiв. А
для туристiв, особливо iноземних, вiдвiдини такого музею — то справжня
карпатська екзотика».
Виставковий зал музею займає цiлий другий поверх охайного двоповерхового
будиночка. Експонати — найрiзноманiтнiшi. Ось незвичний лiсорубський iнструмент
— сапiна, яку горяни називають «тальянкою», бо вона привезена з Iталiї, де
гуцули за часiв Австро-Угорщини працювали в Альпах на лiсоповалi. Копач i
шiлєр, щоб знiмати кору з дерева. Терлиця, щоб товкти льон. Мотовило, цiпи,
пили, старосвiтськi замки, горщики, миски, тарелi -всього й не перелiчиш.
«Перше, що робив гуцул, коли збудував хату, — розповiдає
Роман Кумлик, — чiпляв на стiну «парiвку» — образи Матерi Божої та Iсуса Христа
— так, щоб були схиленi одне до одного головами. Потiм прикрашав стiни
розмальованими тарелями. З тих тарілок гуцули нiколи не їли, використовуючи їх
лише як прикраси. I нарештi, гуцул купував нафтову лампу, яка запалювалася лише
для гостей та на коляду. У будні свiтили або маленькими «крiпачками», або
просто свiчками на пiдсвiчниках».
Окремо в експозицiї — одяг гуцулiв. Оглядаємо спецiальнi пiдкови або
«рачки», якi крiпилися як каблуки до постолiв, щоб безпечно ходити по горах.
Гачi, постоли, вибиванi паси, рiзьбленi топiрцi — все це iснує у двох
варiантах: до свята i до роботи. Щодо топiрцiв, то виявляється носили їх тільки
неодруженi хлопцi, а жонатий газда мав ходити з «клябукою» — спецiально
вигнутою палкою. А самi бартки, як називають топiрцi гуцули, мали бути не
наточеними, i за дотриманням цiєї вимоги пильно слiдкувала полiцiя. Пiд час
бiйки легiнь мiг вдарити суперника топiрцем лише пласким боком. За удар обухом
чи навiть тупим лезом була сувора кара.
Розглядаючи колекцiю люльок, цiкавлюся однiєю з них, досить
делiкатною на вигляд. Виявилося, це справдi «дамська» файка. Курити гуцулкам не
заборонялося. Щоправда, дiвчата не курили, але замiжнi багачки вважали
гоноровим стати на дорозi iз палицею та закурити люльку. Якби ж побачили з
люлькою бiдну жiнку, то їй неодмiнно би дорiкнули: ще не має, мовляв, доброї
сорочки, а вже собi курить.
Але найбiльша гордiсть Романа Кумлика — зiбранi ним та подарованi йому
горянами народнi iнструменти. Розповiдаючи про скрипки-довбанки, флояри,
цимбали, про цидру, козу-дуду, дримбу, пан Роман ще й грає на кожному з
iнструментiв. До речi, Роман Кумлик грає на дванадцяти iнструментах, а вперше
його закликали грати на скрипцi «при столах», тобто на святi, коли малому
Романовi було щойно 11 рокiв.
Як розповiв пан Кумлик, попри те, що гуцули вiд природи обдарованi
музиканти, батьки ранiше не дуже тiшилися з того, що їх син захопився
музикуванням. Вважалося, що з музиканта не буде доброго газди. Рiч у тiм, що
весiлля гуцули гуляли не в суботу та недiлю, а посеред тижня, щоб не грiшити,
коли пiд час гостини за браком наїдкiв доведеться рiзати теля чи барана. От і
виходило, що у середу та четвер весiльний музика грав, у п'ятницю — вiдпочивав.
А гледiти за господаркою часу вже не мав. Ще батьки переживали, аби молодий
музика на весiллi не навчився пити горiвку. Або не зiйшовся на гулянцi з якоюсь
дiвчиною «з низького стану», з розведеною чи удовицею.
Свої iнструменти гуцульськi музиканти робили самi, хто як
вмiв. Скрипки видовбували, як корито, з одного куска дерева, струни до них
робили з баранячих кишок. Дуже ревниво музики ставилися до цимбалiв. Кожнi
цимбали мусили бути неповторнi — з iншою рiзьбою, по-iншому оздобленi. У
колекцiї Романа Кумлика — сiм цимбалiв, найстарiшим з яких вже понад двiстi
рокiв. Власник музею демонструє телинку — парубоцький iнструмент, на якому
грається одним пальцем; дримбу, на якiй грали виключно жiнки вечорами удома;
цидру, пiд яку спiвали класичних пiсень гуцульськi священики...
На жаль, ще у радянські часи у Верховині втратили унікальний для
Гуцульщини народний інструмент — ліру. Та Роман Кумлик сподівається, що і цей
експонат ще буде колись у його колекції.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
