Мармарош — Чивчин
До Рахова краще дістатися нічним приміським
поїздом Івано-Франківськ-Рахів. Він вирушає з обласного центру в 1 годині 50
хвилин, в Рахів прибуває о пів на восьму. Через півгодини з рахівської
автостанції (поруч з вокзалом) виїжджає автобус на Ділове.
У Діловому ідемо на заставу до
прикордонників. При собі кожен мусить мати паспорт і, настійливо радимо —
маршрутний лист на групу.
Отримуємо перепустку, і можна виходити.
До Рахова краще дістатися нічним приміським
поїздом Івано-Франківськ-Рахів. Він вирушає з обласного центру в 1 годині 50
хвилин, в Рахів прибуває о пів на восьму. Через півгодини з рахівської
автостанції (поруч з вокзалом) виїжджає автобус на Ділове.
У Діловому ідемо на заставу до
прикордонників. При собі кожен мусить мати паспорт і — настійливо радимо —
маршрутний лист на групу.
Знаходимо чергового, а краще — начальника
застави (в крайньому випадку — заступника) і пояснюємо, що нам потрібно. При
розмові важливо триматися впевнено і спокійно. Добре би дати зрозуміти, що ви в
цих краях не вперше, і вам тут все знайоме. Це до певної міри знімає
відповідальність з прикордонників і переконує їх, що у свій район вони
випускають не «чайників», яких потім доведеться шукати. Отже, розповідаємо,
куди збираємось іти. Бажано все показати на карті — приблизний план, часову
розкладку, зокрема, коли будемо виходити з прикордонної зони. Ну, і відповідно,
просимо виписати перепустку в зону. Термін її дії «замовляємо» з запасом на
один день.
Нарешті отримуємо перепустку, і можна
виходити.*
* Редакція звернулася за коментарем до
Мукачівського прикордонного загону. За словами начальника штабу загону
підполковника Сергія Тальянцева, щоби без проблем отримати дозвіл на
перебування у прикордонній зоні, потрібно:
за 10 днів до виходу на маршрут написати
лист на ім’я командира Мукачівського прикордонного загону полковника Цивільова
О. Є. зі списком групи та паспортними даними учасників походу;
— відіслати лист поштою (Мукачівський
прикордонний загін, вул. Недецеї, 45,
м. Мукачево, Закарпатська обл., 89600) або факсом
(03131) 2-12-61;
— зателефонувати через декілька днів та
дізнатися, чи надали вам дозвіл.
Сергій Тальянцев запевнив редакцію, що
туристам практично ніколи не відмовляють. На заставу в Ділове має прийти
відповідне повідомлення про вашу тургрупу.
(Поки керівник групи веде переговори з
прикордонниками, решта оперативно снідають. Саме час). Маємо приблизно
одинадцяту, а до доброї ночівлі під Попом Іваном Мармароським ще пиляти й
пиляти. Не менше 8-10 годин.
День перший
Від застави повертаємося дещо назад до
вулиці, яка веде через міст до початку ущелини потоку Білий. Звідси — два
варіанти шляху: або низом вздовж потоку, або верхом — вздовж кордону. Якщо сніг
ще не зійшов, то ущелиною йти небезпечно, краще — верхом. Для цього відразу
після містка через Тису проходимо залізничними рейками вправо метрів 50-100 і
долаємо підйом у бік гори Жовта (887 метрів). Йдемо вгору-вгору попри село
стежкою. Натрапляємо на дорогу і рухаємось нею, нікуди не повертаючи.
Врешті-решт, години через дві побачимо щось схоже на прикордонну вишку. Поруч з
нею — якась споруда і радіолокаційна тарілка. Тут можна сісти і спокійно
перекусити.
Далі дорога буде пологіша. Йдемо, по суті,
вздовж кордону. Він веде хребтом, лінією водорозділу. А ми — трохи нижче зліва.
Рухаємось дорогою, траверсуючи хребет три-чотири години. Потрапляємо в місце,
де дорога виходить на водорозділ. Звідси можна побачити румунський бік. Влітку
добре йти вгору хребтом на Піп Іван, а взимку — далі дорогою, траверсуючи
хребет зліва — на полонину Лисичу. Туди нам ще з півтори-дві години. На
полонині є добра хатка з пічкою.
День другий
З Лисичої підходимо під Піп Іван
Мармароський (1936
метрів) і виходимо на вершину (дві години). Далі —
кордоном (тепер дорога вестиме тільки по ньому). Приблизно через годину,
подолавши гребенем весь масив Попа Івана, ми повинні взяти вліво на водорозділ
— прикордонний стовпчик № 368. Потрапляємо на добру дорогу, вздовж якої з обох
боків тягнеться «колючка», місцями розкрадена тутешнім населенням на паркани.
Навесні всі пагорби по обидва боки кордону рясно вкриті крокусами — пейзаж
милує око. Дуже скоро біля дороги знаходимо невеличку хатинку. Вона знаходиться
справа біля кордону, метрів за 100 від дороги. Можна перекусити (година
друга-четверта).
Відпочили — і вперед, попри «колючку». За
сьогодні бажано дістатися казарм, які знаходяться під горою Мезипотоки (1713 метрів), зліва від
кордону на полонині. Поворот на полонину знаходиться десь неподалік стовпчиків
№№ 387, 388. А саму полонину у формі ромба увесь час видно з дороги. Хвилин за
п’ятнадцять ходу — добра хата. Влітку тут живуть прикордонники, але з жовтня до
травня вона пустує.
День третій
Далі — знову кордоном. В районі гори
Міка-Маре (1815 метрів)
дорога повертає дещо наліво і веде траверсом в обхід скелястих утворень. Тут
цікаво пройти хребтом, але поблизу стовпчиків №№ 400-402 добре би знову вийти
на водорозділ, щоби не потрапити на городи.
Ні пізно, ні рано ми знову виходимо на
нормальну, більш-менш рівну дорогу і дістаємося підніжжя гори Стіг (1650).
Обходимо її зліва. Біля Стогу, через метрів 500-700 ходи в північному напрямку
(в бік Чорногори), є будинок. З вигляду непоганий, всередині — сумно. Але, в
крайньому випадку, можна переночувати. Якщо все ж таки пройти кордоном ще зо
два кілометри і поблизу стовпчика № 415 повернути перпендикулярно до хребта
наліво, то хвилин через 15 знайдемо розкішну хату. Ночівля — супер! Це полонина
Регеска.
День
четвертий
Сунемо все тим же кордоном до гори Кернични
(1588 метрів).
Тут неподалік є непогане місце для ночівлі — напівзруйнована застава на горі
Роге (1556 метрів).
За орієнтир беремо прикордонну вишку, яку добре видно в цих місцях. Від вершини
Кернични до неї півтора-два кілометри на північний схід хребтом. До речі,
справа вниз схилом від застави метрів за 200 розташована добра хата.
Якщо є потреба, то можна саме тут закінчити
мандрівку — зійти з кордону на дорогу в село Шибени. Тут нам знову доведеться
зустрітися з прикордонниками і віддати їм перепустку. Цього вечора можемо
заночувати в селі. Це коштуватиме гривень п’ять «з носа». Вранці з Шибен їде
автобус на Коломию — година шоста-півсьома.
Але, якщо ми вирішуємо іти далі на Чивчин (1766 метрів), то
неподалік стовпчика № 434 треба йти кордоном на південь-південний схід. До
Чивчина звідси добрих 15-20
кілометрів. На цій ділянці маршруту є одна приємна
обставина. Через кожні три-чотири кілометри від кордону зліва в бік Черемошу
відходять пологі лисі відроги-полонини, де з великою ймовірністю можна знайти
хати або сараї. Зазвичай вони добре помітні з кордону.
Тож, якщо за цей день не встигаємо дійти до
Чивчина, можна переночувати на одному з таких відрогів.
День п’ятий
Продовжуємо рухатися кордоном на
південь-південний схід. Дорога тут чітка. Вздовж неї час від часу все та ж
«колючка». За вершиною Будичевська-Велька (1678) — прикордонний стовпчик № 471
— вліво відходить невеликий відріг. На ньому — скеля. Це непогане місце для
фотозйомки.
І нарешті попереду зліва постає красень
Чивчин. Обходити його краще справа. Поблизу стовпчика № 477 кордон теж забирає
правіше, а ми сходимо з нього дорогою вліво, у бік гори. Обійшовши її,
потрапляємо на полонину. Тут стоїть чудова двоповерхова хата. В ній можна
зупинитись на ночівлю, а до заходу сонця встигнути збігати на вершину. Чивчин
того вартує. Підйом північно-східним гребенем триває приблизно годину. Обережно
зі східними схилами. Вони доволі круті — можна «злетіти», навіть літом.
День шостий
З чивчинської хати вирушаємо гребенем на
північний схід. Через два-три кілометри (а можна й раніше) «звалюємо» вліво на
потік Добрин. В будь-якому разі вздовж потоку веде добра дорога, і нею ми
потрапимо в долину Черемоша.
До речі, на Добрині є цікава споруда — стара
гребля. Десь посередині неї знаходиться хід, через який можна залізти під
греблю. Ну, а далі — долиною зо дві години до Буркуту. Там можна заночувати.
Але краще це зробити в Шибенах. Вранці — на автобус. Між іншим, в Буркуті біля
дороги є мінеральне джерело. Можна скуштувати карпатського нарзану та ще й
привезти додому.
Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
| 
