Вечер в Карпатах

Колись в одному помешканні на старовинній вулиці Мукачева, що впиралася в таку ж непомітну вулицю Валенберга, Олесь вичитував знайомі назви зі старих топографічний назв, скопійованих приятелем у Будапешті. Назви з часом помінялися, однак не помінялися кліматичні умови: щовесни разом з потічками видзенькували підсніжники, а по горах розливався фіолет крокусів, до яких місцеві жителі припасували волоську назву — бриндуші.

«Као шта je jадранска» ³ — радіоприймач ловив сербську етнічну музику. Весна мала прибути з Ядрану через Паннонію. Римляни недарма вигукували: «Хліба й видовищ!», маючи Паннонію. Олесь це знав. Мав непосидючу селянську натуру — копирсатися в добре відібраній упродовж століть землі. Садив там не тільки життєво необхідні культури, але все те, що зміг притягнути в гори від знайомих ботаніків. Міг порівняти, що в карпатські біотопи кожне покоління приносило якісь екзоти ба навіть ендеміки — самшит, ясмин, японську айву, що вирізнялася з-поміж непоказних вільшин, ліщин та верболозу.

«Сколоздрики, стрінкашка апрільова», — скандував Олесь, провітрюючи невеличку хатинку на прадідному полі. Лісок ще не розповився, в гірській долині спокійно виднілися бляшані пласи мурованої церкви, різноманітні покрівлі будинків — від почорнілого шиферу до помпезної металочерепиці.

Відлоги обох кичер ⁴  біліли монументальними снігами, а відсоння вже чорніло й парувало на сонці. І певно ніякі вилизані полянки чужинських гір не хвилювали б так, як оце захаращене торішнім листям і галуззям пільце, де треба добре пропотіти, щоб навести сякий-такий лад.

За кількадесят метрів вирував талими водами Березниковець, ущелиною котрого Олесь рухався не одну весну, вишукуючи непомітну медунку, печіночниці, щоб подарувати мамі на 8 Березня. Мама таке свято не надто визнавала, бо для неї було святом, коли бралася за рискаль, орудувала ним у городчику перед причілковим вікном, вкидала в землю дрібненькі насінини тютюну. Батько немилосердно ним кадив по хаті, по господарству, конче хотів мати свій, а не той, що в бережанських сушарках.

«Бакун набагато кращий, я бачив багато европейських трафік ⁵  із сигарами, але подібного не бачив...»

Кофланович сидів перед літувочкою й палив червоний «честер». На крислатому бучкові не вщухав співочий дрізд. Спів цього дрозда нагадав Олесеві ще один світанок у пролісі. Вуйко пригостив юного племінника преміцною самогонкою. Зранку Олесеві треба було на працю, а він заночував у вуйка. Коли прокинувся, на дворі сіріло, непомітно відімкнув вхідні двері, вислизнув у сизий морок неторканої пилами, хіба що голосами пташок Сідеяні ⁶ , де відчайдушне птаство вітало весняну днину.

І цей дроздячий спів нагадав Олесеві давно покійного вуйка, тіток, той світанок у лісі Сідеяня, який уже сьогодні вирубали на тверде паливо, але дрозди все одно співали, як двадцять весен тому.

Коло літувочки ⁷  сірів моріжок, бо з осені Олесь там порозкидував коров'як. У хвилину відпочинку можна було пороздивлятися блакитне небо, яке перелилося в очі Олесевого тата, й світлу смугу за авіарейсом Бухарест-Варшава, що з'являлася на небі о навечірній порі.

Таке могла вчудити лише романтична натура, бо спритні заробітчани давно вже гарували по чужих гуральнях ⁸ . Вони роками не бачили карпатської весни, рідко лежали не пахучому облозі, підстеливши кацавейку під спину. Все завершувалося шашликами, политими торчинським кетчупом у часі Великодня. Навіть оті «празничні піснопінія» були для них дяківсько-попівськими забаганками.

Ні кування зозулі, ні спів соловейка над вечірнім Лонкопотоком, ні іволга в садах не викликали в Олеся того захоплення, як перші чорні плями весняного облогу.

Стрімка весна парків, ботанічних садів була не тією, що в Березниковці. Подзвонювали на стрижках легкі дзвоники-спіжовчики ⁹ , до полонинських зворів було ще далеко.

Всюди квітнули бриндуші, наче хтось поперекидав чорнильні каламарі. Навіть пісню колись співали:«На високій полонині зацвіли бриндуші, дайте дівки блюдо муки за померші душі».

За хребтом однієї з кичер, де колись мешкали німецькі колоністи, з гулу весняних потоків вчувався йодль, привезений з Альп у вісімнадцятому столітті, що не прижився, на жаль, у цих долинках, але поглинуло його шумовиння потоків. І звідти щовесни відлунує зі співами пташок.

* Йодль — коротка пісня альпійських горян

¹ Паннонська рівнина знаходиться в Середньодунайській низовині, на території Угорщини

² Кичера Поганська та Кичера Видножанська — гірські хребти, Красна — частина полонинського хребта. Йдеться про Тячівський район Закарпатської області.

³ «Така, як адріатична»

⁴ Кичера — безліса гора

⁵ Трафіка — тютюнова крамниця

⁶ Сідеяня — назва лісу

⁷ літня кухня

⁸ Невеличкий шинок, корчма, де роблять і продають горілку

⁹ Дзвоники, що чіпляють на шию худоб

 Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"

[Ворохта]

[г. Грофа]

[Різне]

[Івано-Франківськ]

[Прикарпаття]

[Драгобрат]

[Гори]

[Драгобрат]