 |  |  |  |  |
Пнів - Гук - Яремче - Буковель - Яблуниця
В принципі, як помітно з моїх попередніх звітів, я люблю подорожувати на велосипеді, але цього разу батьки дружини попросили провести їм екскурсію в горах. Маршрут, певною мірою, був визначений наперед — в нього повинні були входити Яремче та Яблуниця. Транспорт — бус. Поїздка обіцяла бути не дуже приємною — велика кількість народу (окрім батьків мали бути й інші родичі), частково переобладнаний вантажний бус, виїзд о 5-й ранку.
Неділя, ранок, їдемо на Надвірну, я ще сплю. Трішки петляємо по Надвірній — водій чомусь не вірить мені куди їхати (його збивають з толку знаки). Виїжджаємо на трасу, проскакуємо поворот на замок. Нічого дивного, я й на велосипеді його проскакував — його хоч і видно з дороги, але помічаєш лише трохи проїхавши і обернувшись назад. Розвертаємось і піднімаємось у замок (дорога веде прямо у його двір).
Минулого літа тут почали реставрацію (ймовірно, будували ресторан), але за останній рік нічого не змінилося (мабуть, через кризу).
Швиденько показую, що там цікавого (це моє третє відвідування замку) і їдемо далі — до Яремче. Тобто, спочатку їдемо назад — до Надвірної, а далі до Яремче.
Сидимо, нудимось, на під’їзді до Яремче помічаємо великий вказівник "Урочище ... Водоспад Гук” і гарне асфальтоване відгалуження від траси. Хм, мабуть варто туди з’їздити, 7 км — то не велика відстань. Проїхавши кілька сотень метрів, натикаємось на шлагбаум — проїзд до водоспаду платний. Що ж, правильний маркетинговий хід — якби шлагбаум стояв зразу на повороті, багато хто б не став їхати, а так їдеш, впираєшся у нього, куди ти тепер дінешся? Згадуємо Крим, де всі більш-менш видатні місця є приватною власністю і вхід туди платний (включаючи найвищу гору Ай-Петрі). Платимо і їдемо далі. Відчуваємо, що на цьому хороший асфальт повинен закінчитися (адже за в’їзд уже заплатили). Він і закінчився, щоправда не одразу, а кілометра через 2. Продовжуємо рух по кам’янистій дорозі. Лякає те, що в разі чого розвернутися буде складно, та навіть розминутися з зустрічною машиною. Врешті-решт дорога дійсно стала непридатною для їзди і далі ми пішли пішки. Прогулянка доволі приємна — серед лісу вдалині від транспорту з дуже легким підйомом вздовж струмка, по якому можна зрозуміти, що водоспад невеликий.
Помічаю на деревах розмітку туристичних маршрутів, в тому числі велосипедного, шкодую, що не закинув в бус залізного коня. Дорога перетворюється у стежку, стає зрозуміло, що ми практично прийшли. І справді, стежка стрімко піднімається вверх — набір висоти, щоб опинитися на вершині водоспаду. Водоспад виявився хоч і справді невеликим, зате гарним (і все ж більшим ніж Кримський Джур-джур літом). Виконуємо почесну місію туристів — фотографуємось.
Знаючи, що водоспади краще дивляться знизу, шукаю стежину до його підніжжя, і вона справді є, протоптана і навіть обладнана поручнем.
Дорога назад легка і коротка. Розуміємо, що ми якраз вчасно встигли — там, де ми залишили машину, тепер ціла автостоянка, туристи толпами йдуть до водоспаду. Східний базар — то не моя стихія.
Їдемо далі, до Яремче. Виглядаємо заїзд на стоянку біля ресторану "Гуцульщина” та водоспаду. Чомусь не знаходимо його. Водій знову нервує, вирішуємо їхати далі до Буковеля (сюди ще вернемось). В Буковелі якраз у ці вихідні змагання з велосипедного даун-хілу та крос-катрі (останнім особливо співчуваю, адже якщо перші піднімаються на гору на підйомнику, то другі своїм ходом, а вниз їдуть тим же самим маршрутом). Поки родичі вивчають курорт намагаюся видзвонити когось з друзів та виглядаю у кого б позичити велосипед. На жаль, ні те ні друге не вдалося. Треба буде якось приїхати з власним.
На дорозі між Буковелем та трасою влаштовуємо невеличкий пікнік, та їдемо на Яблуницю. В Яблуниці літом нічого цікавого — базар біля дороги та й все. Вертаємось назад у Яремче. Знаходимо поворот до "Гуцульщини” — він тепер в іншому місці (орієнтуватися можна по вказівнику на ресторан). Яремче за останні два роки сильно змінилося — схоже, що за грощі, виділені на ліквідацію наслідків повені, "Гуцульщина” та турбази непогано розжилися. Востаннє я їх бачив в занедбаному стані, а тепер газончики, світильнички та інші елементи ландшафтного дизайну, і турбази ожили. А от водоспад якось обмілів. Людей дуже багато, прямо як у старі радянські часи, коли до Яремче з’їжджалися з усього Союзу. З обох боків водоспаду відпочиваючі купаються та загорають. Особливо гарне місце за водоспадом — там доволі велика яма, вирита водою, і можна повноцінно поплавати.
Вибираємо й ми місце, де можна зайти у воду. Шукаю де б перевдягнутися, піднімаюся берегом через кущі. Яка гидота — всюди нагаджено, не берег, а туалет на автовокзалі (чомусь саме там вони найстрашніші). Перевдягнувшись, вертаюся до ріки, але після побаченого не наважуюся зайти у воду. Біля моста помічаємо ще один смердючий потічок, що тече від базару і забігаловок. Сумно, що в Україні розвиток туризму одночасно призводить до занепаду природи. Навряд я сюди повернуся найближчим часом. Хіба що ще одна потужна повінь змиє те все, і тут знову запанує природа.
 |  |  |  |  |
