 |  |  |  |  |
Велопоїздка до Скель Довбуша
Взагалі-то, ми збиралися поїхати до Бухтівецьких водоспадів. Прогноз погоди обіцяв тепло і сонце — те що треба для прийому душу з крижаної води і купання в Бистриці (на початку дороги до водоспадів є чудове місце для купання). Однак УкрЗалізниця змінила наші плани. Коли ми о 9:12 підійшли за квитками до Надвірної, касирка сказала, що поїзд вже пішов — тепер він відправляється о 9:00. Але на платформі стояв ще один приміський поїзд. З’ясувавши, що він іде на Стрий (так, так, пригадую, що минулого літа, чекаючи рахівський, бачив його відправлення) і рушає в 9:15, швидко купуємо квитки до Болехова і біжимо вантажити велосипеди.
Будній день, але людей в поїзді доволі багато. Якийсь чоловік заспокоює, що в Павлівці всі вийдуть. І справді, схоже більшість людей їхало на дачі. Затягуємо велосипеди зі службового тамбуру до салону і спокійно "медитуємо” три години — спостерігаємо як нас обганяють фіри та інший швидкісний транспорт.
Болехів, десь біля половини першої. З’ясувавши, що поїзди назад є о 15:55 і о 21:18 розуміємо, що часу в нас до дев’ятої вечора — до четвертої ми не встигнемо (в принципі, це можливо, але так поганяти можна і біля Франківська). Перша неприємність — в дружини поламалися велоокуляри. Віддаю їй свої і тішуся, що не треба буде їхати через зарослі лісу.
12 км по розпеченому асфальту до повороту на Скелі. Перший привал біля ріки. Охолоджуємо ноги, перекушуємо і продовжуємо рух — попереду 4 км підйому. Біля контрольного пункту помічаю ліворуч підозрілий шум. Їду на нього і потрапляю до каскаду невеликих водоспадів придатних для купання, чим відпочиваючі і займаються:
Влаштовуємо собі невеличку фотосесію:
Ми сюди ще повернемося, а зараз нам до Скель. В будній день тут не так багато машин, і нам лише час від часу влаштовують порохову завісу. Помічаємо по дорозі табличку: "Полювати на ведмедів заборонено!” Вирішуємо про себе, що не будемо, і їдемо далі. Дружина не витримує тривалого підйому і я отримую приз — ще один велосипед, який потрібно доставити наверх. Та врешті-решт підйом закінчується і перед нами постають ті самі скелі, де за розповідями ховався Довбуш:
Судячи з напису біля входу, це середня школа міста Самбір
На дальньому камені (у правій частині фото) можна роздивитися морду лева
Голова
Проходи, проломи та пролази
Мабуть, спальня
І знову прохід
Залишки штучних добудов
В далекому 1896-му теж любили писати "Тут був Вася”
Слон іде до сосни
Налазившись по скелях і навколо них та нафотографувавшись (нажаль, через густе листя на деревах не вдалося сфотографувати поодинокі вертикальні скелі) швидко спускаємось до водоспадів і приєднуємося до туристів зі здоровою психікою, що в спеку лізуть у воду, а не на скелі.
Цікаво, що він там їй показує?
Поки я собі медитую, виявляється, що поряд приносять людські жертви богу ріки
Холодна вода дається взнаки.
Накупались, позагоряли, час їхати додому — цього разу треба конче встигнути на потрібний поїзд. Перевдягаємось, проїжджаємо кілька десятків метрів і помічаю, що у мене зник велокомп’ютер. Вкрасти його не могли — велосипеди весь час були під наглядом. Вертаємось шукати, але в мене надії мало — штучку схожу на електронний годинник мав би хтось підібрати. Але на мою радість дружина знайшла його в зарослях, де ми перевдягалися (мабуть якось його зачепили і зняли з руля). Довольні продовжуємо повернення.
Знову Болехів, поломок і проколів у дорозі не було, тому до поїзда більше години. Вирішуємо потратити їх на вивчення міста і морозиво (як і раніше, воно тут значно дешевше, ніж у Франківську).
За що її так?
Ратуша
Це колись, мабуть, була синагога, потім був клуб, тепер руїни.
Далі знову поїзд (вночі, після тривалої зупинки, виявилося, що він вміє їздити на рівні з пасажирськими поїздами). Поїздка нічним містом в половині першої ночі, душ, ліжко, міцний сон.
 |  |  |  |  |
