Четвер
23-06-01
23:48

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

РАННІ ДЕМОНІСТИЧНІ ВІРУВАННЯ ПРАСЛОВ¢ЯН1


(Перейти - Головна, - карта сайта RU, UA)
___________________________________________________________________________________________ 

РАННІ ДЕМОНІСТИЧНІ ВІРУВАННЯ  ПРАСЛОВ¢ЯН

Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах

 

Пов'язаному з піччю вогнищу слов'яни приписували чудодійні сили покровителя Роду. Згідно з віруванням, при зіткненні з вогнем і землею збільшувалась родючість, тому піч була тим священним місцем, де жінка повинна народжувати дитину. В той же час піч — місце перебування померлих членів роду. За повір'ям, піч могла забрати хвору дитину і повернути її назад здоровою. Це свідчить про давнє надання вогню відроджуючої функції. Вогнищу приписувались також очисні й охоронні властивості. Вогонь асоціювався з сонцем, яке дарувало тепло і світло. Сонячна сила могла дати дівчині красу, подарувати кохання. Такі ж магічні властивості надавались і домашньому вогнищу. М. Коцюбинський у повісті "По-людському" описує давній звичай, коли вогнище зберігає честь дівчини, кинутої хлопцем, який обіцяв одружитися з нею. Дівчина таємно проникла в хату жениха, а потім у всіх на очах сіла на піч. В такому разі ні хлопець, ні його батьки не могли відмовити у весіллі. Про обряд очищенням вогнем згадує і М. Гоголь ("Вій"): люди, які несли тіло панночки до церкви, прикладали долоні до печі. Підтвердженням єдності сонця і вогнища є випічка в печі короваїв, що за формою нагадували сонце.

Всесвітня гармонія фізично символізувалась в образі пошлюблення вогнесвітла з водою. Цей символ здійснювався в день Купала і був прообразом статевого злиття на землі. Тому наприкінці свята юнаки та дівчата поєднувались у шлюбі. Подібні свята існували в багатьох народів: фінів, германців, угорців, литовців та інших.

Зображення качки, гуски на предметах культового призначення дає підстави вважати, що образ водоплаваючих птахів у скіфів був релігійним символом. Лише водоплаваючі птахи можуть спокійно пересуватися в трьох стихіях — по суші, по воді і під водою, в повітрі. Слов'яни також вшановують водоплаваючих птахів. Б. О. Рибаков вважає, що качка була символом зв'язку з потойбічним світом (4.236). Тільки вона могла проникнути у води підземного моря і повернутися звідти. Птахи виконували захисну і магічну функції, а також поєднувалися з ідеєю часу і простору.

Подібно скіфам, слов'яни поклонялися також мечу. В літопису монаха Нестора "Повість временних літ" згадується, що слов'яни шанували меч як бога війни.

З релігійно-міфологічними уявленнями скіфів про дивовижну природу навколишнього були тісно пов'язані й початки історичних знань. Ось як, у переказі Геродота, скіфська етногенетична легенда пояснює їхнє походження, заняття, етнічний склад і організацію влади. У скіфській Землі від Зевса й дочки ріки Борисфена народилася перша людина Таргітай. У Таргітая народилося три сини Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Невдовзі на землю впали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира та чаша. Лише наймолодшому з братів удалося заволодіти цими предметами. А його братам це не вдалося, бо при їх наближенні золото розжарювалось, і до нього не можна було доторкнутись. Царський трон успадкував Колаксай, оскільки він зміг взяти до рук ті предмети, щ, символізували верховну владу над племенами землеробів та скотарів. Від Ліпоксая пішли ті скіфи, котрі назвались авхатами, від Арпоксая — катіари, а від молодшого брата — паралати. Як бачимо, в цій легенді при сутні й історико-етнографічна концепція (уявлення промісцеве походження і характеристика етнічного складі) населення), і соціально-потестарна доктрина (уявлення про божественне походження влади і про верховенства царських скіфів-паралатів). І все це об'єднане в загальному релігійно-міфо­логіч­но­му світорозумінні (13.310-311).

Заслуговує на увагу і аналогія мотиву скіфської легенди, згаданої вище, в кельтському звичаєвому праві, що існувало аж до недавнього часу: при розподілі майна між братами молодший отримував помістя, 8 акрів землі, а також сокиру, казан і леміш, адже батько був не вправі передати ці три предмети нікому іншому, крім молодшого сина. Відповідність цих предметів сокирі, чаші і плугу з ярмом, які отримав Колаксай, безсумнівна (14.182). Відлуння цієї легенди зустрічається і в українському фольклорі. Героями багатьох казок є три брати. А царські лаври завжди дістаються наймолодшому. Лише йому вдається заволодіти жар-птицею чи жар-конем, які перебувають на одній міфологічній лінії з золотими предметами з скіфської легенди.

 

«Скіфія» — «Сарматія»: спадкоємність
релігійних традицій

У II ст. до н. е. з праць античних авторів зникає назва території Північного Причорномор'я і Приазов'я "Скіфія", її заміняє назва "Сарматія". Це пов'язано з частковим витісненням та асимілюванням сарматськими племенами (язиги, алани, роксолани, аорси, сіраки) скіфів. Вірування сарматів мало чим відрізнялися від скіфських. В даному випадку можна говорити про спадкоємність релігійних традицій. Панівними у сарматів були культи сонця і вогню та Великої Богині-Матері — Астарти, покровительки коней, а також культ бога війни, уособленням якого був меч. Поряд з цим у сарматів спостерігаються чинники чуттєво-надчуттєвого типу надприродного: поклоніння неживим предметам та наділення їх душею, віра в чарівну силу каміння і таке інше. Сармати вірили в потойбічне життя, і великого значення у їхніх віруваннях мав культ мертвих.

Сармати, перейнявши елементи релігійної системи скіфів, передали їх слов'янам. Так, під впливом сарматської культури у слов'ян змінюються тип поховань і поховальний ритуал. Померлих ховають в ґрунтових ямах з північним і південним орієнтуванням У поховальному ритуалі передаються жертвоприношення та тризна.

Подібно скіфам сармати наділяли особливою магічною силою дзеркало. Сарматський звичай розбивання дзеркал при похованні був відлунням різноманітних давніх уявлень, що протиставили дзеркало — вмістилище душі — і смерть. У наш час спостерігається звичай завішувати дзеркала в будинку, де лежить покійник, та віра в те, що розбите дзеркало віщує смерть В той же час існує ритуал, де дзеркало є традиційним атрибутом. Мається на увазі ритуал вінчання та традиційне гадання з дзеркалом "на нареченого" (14.97).

Цілком ймовірно, що прийшлі скіфо-сарматські народи, взаємодіючи з праслов'янами, які проживали на терені України, були асимільовані автохтонами. Значна кількість скіфо-сарматських паралелей у мові і, звісно, в релігії слов'ян вказує на симбіоз цих культур.

 

Боги і демони фракійської держави

У релігійну систему стародавніх слов'ян увійшло також багато елементів вірувань фракійських племен, що в І тис. до н.е. населяли південно-західну частину України (Галичина, Поділля, Південна Волинь), малоазійські території, території нинішніх Болгарії, Румунії, почасти Сербії та Греції. В V ст. до н.е. існувала міцна Фракійська держава. Відомі перші її володарі — Терес, Садко, Котко. Ця держава відстояла свою незалежність у боях зі скіфами та греками. Але в І ст. н.е. вона стає Римською провінцією Фракією (Дакією). Частина фракійських племен переселяється в Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя і разом із слов'янськими та сарматськими племенами бере участь у формуванні Черняхівської культури (15.161), яка становила історичні передумови утворення Давньоруської держави і була живильним ґрунтом для формування українського етносу.

Саме на території Прикарпаття і Середнього Подністров'я на рубежі та в перші століття н.е. ранньослов'янські племена перебували на стику з фракійськими. Етнографічні матеріали з порубіжних земель Молдавії та Буковини підтверджують існування історичної мирної традиції спілкування двох сусідніх народів. У порубіжних землях молдавани і українці проживали і проживають часто в одних і тих самих селах. Схожий і характер матеріальної та духовної культури цих народів у даному регіоні. Це говорить про те, що предки їх — слов'яни та фракійці віддавна мали мирні економічні і культурні контакти.

Пліній Старший зачисляв фракійців до найсильніших народів Європи, які перебували на високому щаблі культурного розвитку. Вони, стикуючись з найбільшими європейськими осередками політичної могутності — Грецією і Римом, зробили значний внесок у культурний розвиток цих держав. У фракійців греки запозичили вірування, обряди, таїнства богослужіння, релігійні та бойові пісні — пеани. Фракійцем був за походженням грецький поет і засновник своєрідної теогонічної та космогонічної системи уявлень Орфей.

Базисом релігійних поглядів фракійських племен була віра в безсмертя душі та потойбічне життя. Про це згадує Геродот в "Історії": "На їхню (фракійців. — авт.) думку, вони не вмирають, але покійник відходить до бога Залмоксіса..." (9.210). Залмаксісом греки називали фракійського бога Зальму. Вони вірили, що після смерті кожен досягає свого бога Зальми, котрий вчить, що тіло не можна вилікувати без попереднього оздоровлення душі; від душі йде все лихе і добре, а для оздоровлення душі потрібні молитви й пісні з добрими порадами. Різноманітні молитви, пісні-заговори та замовляння і в наш час ще застосовують ворожки при лікуванні хворих. До наших днів у багатьох регіонах України збереглася віра в перебування душ під землею і звичай просити померлих родичів небіжчика відчинити ворота, через які він має потрапити на той світ, і прийняти його до себе.

З релігійного погляду фракійців можна розділити на дві великі групи: 1) дії (беси та одризи) — поклонники Дія (Діоніса); 2) пелазги-поклонники Аполлона (16.32).

Серед головних фракійських божеств, які називає Геродот, перше місце посідає бог війни Арес. Аресу поклонялися і скіфи, про що говорилося вище. Культ Ареса у фракійців запозичили греки та римляни (грецький Арес і римський Марс). Різні варіанти назв мав бог війни у слов'ян: Яр, Ярий, Ярун, Ярило, Яровит. Схожість у назвах фракійського і слов'янського божества та єдність культових елементів говорять про спільність їх релігійних витоків.

Греки та римляни запозичили і культ фракійського бога сонця Дія, якого іноді несправедливо ототожнюють з Дивом (Девом), що мав тюркське походження і в слов'ян був уособленням злих сил, демоном страху і смерті. Греки називали Дія Діонісом, а римляни — Сабасієм. У деяких слов'янських народів обряд запалювання вогню в день Івана Купала називався собіткою. Матір'ю Дія була Семеля, назва якої співзвучна слову "земля". А в українському фольклорі часто зустрічається словосполучення "земля-мати". Дій був знаний у слов'ян і ставився поряд з їхніми головними богами. Зокрема, про це говориться в "Словъ и откровеніи св. Апостолъ": "Мняще богы многы, Перуна й Хорса, Дия і Трояна й иніи многы" (16.31). В пошані у слов'ян була і фракійська богиня щастя та весни, веселощів і кохання Лада. Вона була відома і в чоловічій формі — Ладо. Лада і Ладо були символом вірного подружжя. Грецька богиня Афродіта спочатку також мала назву Ладо-генес. Деякі дослідники слово "генес" пояснюють як слов'янське "жона"... В жіночій формі Лада — символ жінки, коханки, а в чоловічій — вірного чоловіка, коханця. В жертву Ладі приносили білого півня. Півень в уявленні давніх народів був сонячним птахом, символом чоловічої сили та мужності. Ще до недавніх часів в Україні зберігався обряд ритуального поїдання півня на вечорницях, що мав на меті помножити чоловічу силу та сексуальну енергію парубків (17,247).

Культ фракійської богині місяця та ловецтва Мендіди (Артеміди) також був поширеним у слов'янському середовищі. У слов'ян вона була знана як Дана (Дівиця, Діванна, Дівонія) і уявлялась юною княгинею, яка, озброєна луком і стрілами, ходить по лісах, полюючи на різну звірину. На згадку про той давній культ в пам'яті українського народу ще й досі збереглися такі назви: Дівин, Дівич, Дівингород. А непрохідні ліси і нині називають "дівичими" (16.42).

Були у фракійців жриці сонця, яких називали Сивілами. Сивіли — це богині долі, поезії, музики і танців. З їхнім іменем пов'язані загадкові "Книги пророцтв", або, як їх ще називають, — "Книги Сивіл". Українці цих богинь називали Вилами.

Фракійців, які своїм верховним богом вважали не Дія, а Аполлона, греки називали пелазгами. Аполлон не був спочатку грецьким богом. Греки перейняли цей культ у фракійців. Назва "Аполлон" похідна від фракійського "Пельо" ("Бел", "Пел"). У Фракійців Пел — це божество сонця. В релігійній системі українців фракійський Пел відомий як Білобог, чи Білун (у західних давніх українців та білорусів). Білобог — це творець землі, води, світла. Його вважали батьком Перуна. Білобогові протистояв Чорнобог — уособлення зла. А в українській міфології боротьба Білобога з Чорнобогом символізувала боротьбу добра і зла. В казках часто бог постає в образі дідуся з білою бородою, в білій одежі, з білим києм.

В українському православ'ї Білобог трансформувався в образі святого Георгія, який був втіленням перемоги сонця над тьмою, переможцем над злими силами, захисником народу. В уяві українця святий Георгій (Юрій) постає в білих тонах: у білій одежі, на білому коні, з атрибутами білого кольору.

 

Релігійні вірування кельтів

Беліном (Белом) називали і кельти свого бога сонця та світла. Крім того, в кельтів Белін був покровителем знань. А омела, що росла на дубі, була його емблемою і запорукою від різних хвороб. Кельти в першій половині V ст. до н. е. створили свій особливий стиль у культурі, що в археології має назву латенського (від назви місця Ла-Тен, де були знайдені залишки цієї культури). Прийшовши з Центральної Азії до Європи, кельти ще не мали власного пантеону богів. Для їхніх ранніх релігійних вірувань характерним було обожнення стихійних сил і природних явищ. Вони вірили, що за допомогою системи магічних дій та обрядів можна розмовляти з навколишнім світом.

Тривалий час серед науковців точилися дискусії з питання, чи були прояви латенської культури в Україні і, якщо були, то якого характеру. Були вони привнесені кельтами, чи мали автохтонне походження. Але якщо залишити осторонь матеріальну культуру і вдатися до духовно-релігійних витоків, то можна твердити, що пантеон богів у кельтів сформувався шляхом синкретизму власних вірувань і елементів релігійної системи підкорених племен, в тому числі і деяких слов'янських. У кельтських та слов'янських віруваннях можна побачити дуже багато спільного. Іноді складно відповісти на запитання, хто в кого запозичив ті чи інші культові елементи. Але тут ясно простежується наявність матеріально-світоглядних взаємовпливів та єдність релігійних витоків.

Джерелом всього живого, символом Матері-Землі кельти вважали воду. В мові кельтів слово "Русь" означало воду. Це слово засвоєне в нас у назвах річок (Рось у Київській області, Русиловка в Полтавській), а також у слові "русло", що означає середину річки (18.42). Головним божеством кельтів, аналогом слов'янського Перуна, був бог блискавки та грому Тараніс. Символом жіночого начала в природі була тріада богинь, які одночасно уособлювали і добро, і жорстокість, їх зображення у вигляді дівчини, жінки, баби символізувало народження, життя і смерть.

Важливе місце в релігійних віруваннях кельтів займало вшанування бога війни Белатукадора та пов'язані з ним воїнські обряди, серед яких центральне місце відводилося культу людської голови. Подібно до таврів кельти черепами переможених у бою ворогів прикрашали будинки. Череп ворога мав охороняти від злих сил. Ритуальним вогнищем закінчувалися похорони воїна. Разом з покійником кидали у вогонь його речі, худобу, іноді рабів. Смерть в бою була ідеалом кельтського воїна, і тому він усе життя готувався до неї.

У кельтів, як і в слов'ян, склалася своєрідна інституція жерців, пам'яті яких вони й довіряли всі свої закони, знання і вірування, через що й не залишили по собі письмових пам'яток. Ю. Цезар у "Галльській війні" поділяє жерців-кельтів на три групи. До першої він відносить ватів — віщунів. Другу групу складали барди — поети, які прославляли богів. І нарешті третя група — друїди, які займалися відправленням релігійних обрядів та жертвоприношенням. Вони мали абсолютну владу і були наділені правом виносити покарання, з яких найтяжче — заборона брати участь в релігійних обрядах. Друїди були засновниками своєрідної філософії, поданої у вигляді загадок у віршованій формі. Разом з тим у них зберігаються елементи шаманства, характерні для ранніх релігійних вірувань: спілкування з душами померлих, з богами та наявність шаманського ритуалу, що полягав у перетворенні друїда в тотемну тварину, мовби символізуючи злиття мисливця і звіра. Але друїд — не просто шаман. Він і лікар-цілитель, який увібрав багатовіковий народний досвід і вільно оперує ним, і носій культури та духовності. Ось як характеризує друїдів Ю. Цезар: "Більше всього намагаються друїди переконати в безсмерті душі: душа, за їх вченням, переходить після смерті з одного тіла в інше, і вони думають, що ця віра переборює страх перед смертю і цим збуджує хоробрість. Окрім цього, вони багато говорять своїм молодим учням про світила та їх рух, про велич світу і землі, про природу і про могутність та владу безсмертних богів" (19.112).

    Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах       

  1 2 3



[10-02-20][Все для туристов]
Сувенирный рынок (0)

[09-08-22][Відпочинок і поради]
Чемпіонат світу по секс-туризму (0)
[09-09-01][Відпочинок і поради]
Екскурсійні послуги в Карпатах від компанії Турлідер (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Замбія: для любителів екстриму (0)