У Вертебу — слідом за трипільцями

...Мільйони років тому землі Тернопільщини були дном моря — теплого і безкрайнього. У його первісних водах вирувало життя, мало чим схоже на теперішнє. Потім клімат змінився, прийшов час нових вітрів і нових течій, і море почало відступати, залишивши по собі багато різноманітних скельних утворів (їх називають медоборами) та печер. Історія однієї з таких печер — «Вертеби»* — унікальна. Вона пов’язана з минулим людства та розширює знання про наших, хочеться вірити, пращурів — трипільців, культура яких належить до найдавніших цивілізацій Європи.

Дослідження «Вертеби» почалося з лиса

Писана історія печери «Вертеба» (її ще називають наддністрянською Помпеєю) фактично почалася 1774 року — в одному з тодішніх документів згадуються монастир і розташована неподалік печера. Вірогідно, йдеться саме про «Вертебу».

Зате з польської газети «Пчолка Краковська» вже достеменно відомо, що в 1823 році на печеру зовсім випадково натрапив тодішній орендар цих земель Ян Малевський — полюючи на лиса. Загнаний, здавалося, звір, мигнувши пишним хвостом між щілинами порід, зник у невідомій людям печері. Керований цікавістю, Малевський спорядив «експедицію» з місцевого люду. Молоді чоловіки прихопили з собою кайло, мотузку, лопату і для підтримки духу — кілька літрів вина... Саме з цієї публікації сучасні дослідники трипільської культури у селі Більче Золоте на Тернопільщині знають, що побачили і що знайшли перші її дослідники — «велика зала висотою біля 3,5 метра з білими, як сніг, стінами, а біля стін сліди вогнищ, залишені давніми людьми. А також — значна кількість посуду, частина з якого мальована — мабуть, античної доби...».

Дослідження тривали з 1890 до 1892 року: зверху над входом до печери була споруджена дерев’яна платформа, донизу спускався ліфт і вели дерев’яні сходи. Внизу працювали 15 чоловік, нагорі — 9. Довкола розташовувався величезний виноградник Сапєги. З льохів винесли бочки з вином та столи. На них і розкладали знайдені фрагменти та цілі форми — для реставрації. Всі матеріали складалися у палаці Леона Сапєги, де таким чином був сформований свого роду музей...

Після століття забуття

Дослідження «Вертеби» відновили у 1996 році працівники Борщівського краєзнавчого музею — від міста Борщів до Більча Золотого 18 кілометрів. Оскільки поля, під якими розташована «Вертеба», непридатні до землеробства (вочевидь, на щастя, непридатні), то найбільше, чим змогли теперішні люди їй зашкодити — це закидати сміттям. Як згадує директор музею, заслужений працівник культури України Михайло Сохацький, перед початком досліджень з печери вивезли два «КамАЗи» сміття. Потім додалася проблема непроханих гостей, так званих чорних археологів — трипільські артефакти, яким понад п’ять тисяч років, не давали спокійно спати не одному «шанувальнику» старожитностей. Але проблему несанкціонованих археологічних розкопок вирішили просто і ефективно — при вході поставили міцні залізні двері...

Нині можна сказати, що початкова мета дослідження досягнута. На восьми вивчених кілометрах «вертебського» лабіринту (загальна її довжина складає десятки кілометрів) місцями у непорушеному стані знайдені речі трипільської культури — залишки посуду, сільськогосподарських знарядь, кісток тварин, вогнищ. Все це знаки зупиненого часу, наче кілька метрів вище не минули тисячоліття і світ не змінився кардинально...

Два роки тому у Борщівському краєзнавчому музеї відкрито відділ «Печера Вертеба».

Попри знайдений багатий трипільський матеріал на інших територіях України та теперішньої Європи, дослідження печери «Вертеба», безсумнівно, відкрило нову сторінку у вивченні цієї прадавньої цивілізації...

Археологічні розкопки в останні роки у печері не ведуться, тільки роботи щодо її захисту. Але залишається відкритим питання: що у цій темній, вологій печері, де температура не сягає вище плюс десяти за Цельсієм, могли робити трипільці? Маючи розвинене землеробство, тобто достатньо їжі, будуючи глинобитні двоповерхові будинки, які опалювалися, йти жити у мокру темну печеру... Який сенс і яка втіха?..

Зустріч з «Вертебою»

Важко уявити, як виглядали ці місця п’ять тисяч років тому. Хіба що така сама трава і такі самі квіти, стелилися довкола поміж будинками трипільців. І вхід до печери не пролягав крізь таку глибоку вирву, і не було цих залізних міцних дверей...

Отож, спускаємось сходами донизу і збираємося у великому залі, якраз біля того величезного каменя. Перше і найдивніше — це темні блискучі стіни. Ось він — природний гіпс, якому 20 мільйонів років, у своєму звичному природному середовищі.

Рухаємося одним з тунелів, печерою скаче світло від ліхтарів. У нішах можна побачити і закопчені трипільськими вогнищами стіни, а на зрізах у землі — шматочки кераміки, кісток. Зрештою, зараз кожний з нас сам собі археолог, кожний проводить своє маленьке дослідження і здійснює свою мандрівку у далеке минуле, робить спробу, якщо не зрозуміти і пізнати, то принаймні відчути дух життя, яке вирувало у цих стінах...

...Не відстаємо і доходимо до діорами.

На ній відтворена мить життя трипільців. Білі скульптури, зроблені з гіпсу, контрастно виділяються на тлі темряви і притягують погляди. Посуд — копії зразків, які зараз знаходяться у Краківському музеї археології... Щоб відтворити орнаменти на посуді, Тарас Ткачук, прикарпатський археолог і дослідник трипільської культури, ретельно змалював у музеї всю колекцію...

За оцінками фахівців, «вертебський» час трипільської культури — фінальний етап цієї давньої цивілізації, неспокійний і небезпечний. І куди вони пішли, які вітри їх звіяли — невідомо...

P.S. Екскурсії у печеру (проводяться лише для груп туристів) організовуються за попередньої домовленості, оскільки вимагають підготовки — налаштування освітлення печери, забезпечення транспортом. Телефонуйте: (03541) 2-16-92.

Джерело: «Всеукраїнський туристичний журнал. «Карпати. Туризм. Відпочинок.»

[Івано-Франківськ]

[Різне]

[Панорами Карпат]

[Драгобрат]

[г. Грофа]

[Івано-Франківськ]

[Горгани]

[Маківка]