Безпосередньо від залізничної станції Ясіня
чітко на захід відкривається вид на ошатну дерев’яну церкву, в народі її
називають Струківською. Якраз повз цю церкву веде дорога до турбази Драгобрат.
Ліричний
відступ. Легенда. Струківська церква є серцем Ясіні. Від покоління до покоління
передається серед місцевих мешканців переказ про походження топоніма «Ясіня».
Було це восени. Багатий господар на ім’я Андрій Струк гнав через Свидовець
отару овець, куплених у румунів. Численна зграя вовків почала оточувати отару.
Оборонитися від них не було змоги, і чоловік поспіхом звів на рівній місцині
огорожу з колод Ясеня, зігнав туди овець, а сам подався додому (хижаки його не
переслідували, бо отара — набагато краща здобич). Аж навесні наступного року
вирушив пастух до того місця, не маючи й надії, що отара пережила зиму. Та на
свій подив знайшов овець живими — протягом зими вони обгризали кору ясенів.
Звідси походить назва теперішнього селища. На тому місці Андрій Струк звів
церкву.
Навіть при найкращих погодних умовах виїхати
нею можуть лише ГАЗ-66, УАЗ-469, «Нива», ну, і, звісно, повнопривідні іномарки.
Для піших туристів маршрут доступніший — із спорядженням підйом до турбази
(кілометрів 12) можна здолати десь за чотири години. Добрі місця для ночівлі є
західніше Драгобрата біля будь-якого зі струмків, що зливаються у потік
Свидовець. А якщо маєте час, обійдіть базу з південного заходу, пройдіть ще зо
два кілометри та розбийте табір біля південного підніжжя гори Стіг (1704
метри). Перед вами буде добре вторована не те що стежка — дорога на хребет
Апшинець, справа — вид на гірськолижний підйомник, а зліва — фрагмент Близниці.
З Квасів
Але вирушивши на Свидовець із Ясіні, ви
втратите неймовірну насолоду піднятися на мальовничу і примхливу, особливо
небезпечну взимку, Близницю (1881
метр). Відтак радимо стартувати з села Кваси. Центр
Квасів знаходиться майже посередині між Близницею та Петросом. Підйом на Петрос
звідси дуже зручний, пологий, він веде повз стаціонар біофаку Львівського
університету. Цей шлях доступний для автотранспорту, ним можна проїхати аж до
Говерли (з чого кілька разів користався теперішній Президент України).
Ліричний відступ. Новочасний міф. Місцем
подій свого роману «Непрості» Тарас Прохасько обрав цілком конкретну
географічну точку між горами Шешул та Петрос, розмістивши на ній міфічне місто
Ялівець з каналами, які ніколи не замерзають, палацом і літнім садом, звідки
відкриваються дивовижні пейзажі... Взявши з собою «Непростих», турист легко
знайде цей неіснуючий в тривимірному просторі Ялівець...
Заангажованих політикою та заінтригованих
Прохаськом мандрівників мусимо залишити на лівому березі Тиси. Від залізничної
станції в Квасах приблизно кілометр ідемо шосейною дорогою на північ, до моста,
де в Тису впадає її права притока Тростянець. Звідси ґрунтовою дорогою трохи
більше кілометра рухаємося на захід та повертаємо на стежку, що повз сільські
садиби веде вгору на північ, до полонини Браїлка. При підйомі, не виключено,
можна трохи зблукати, але тримаючись північного напрямку, ви обов’язково
вийдете на відкриту місцевість, де випасають отари овець і табуни коней. Якщо
вже вечоріє, то краще саме тут, біля полонини, зупинитися на ночівлю, бо далі
чекає тривалий підйом урочищем Стримческа та вихід на хребет з екзотичною
назвою Урду-Флавантуч, до якого, власне, й належать три вершини Близниці —
«Мала», «Велика», «Середня», або «третя».
Стежка
веде по самому гребеню, іноді за яких півметра над урвищем. Під вами на
північному сході — мальовничі місця з озерцями, на заході — розлогі полонини.
Велика Близниця попереду майже до останнього моменту схована від ока: здається,
ви уже піднімаєтеся на неї, аж тут, здолавши підйом, нарешті бачите перед собою
гострий овал справді вершини з геодезичним знаком... По дорозі на Близницю
мандрівники неодмінно зупиняються біля складеного з каміння пам’ятника тим,
кого три десятки років тому знесла з хребта снігова лавина.
З Близниці видно далеко навкруг. За ясної
погоди на сході можна роздивитися Петрос, «чубок» Говерли та інші вершини
Чорногірського масиву. На півночі відкриваються голі верхи Братківської, Гропи,
Дурні, а поруч, на північному заході — Свидовець.
Рухаючись хребтом далі, долаємо «третю»
Близницю (1763 метри) та сходимо до того-таки південного підніжжя гори Стіг.
Тут можна заночувати.
«Ах!» і «Ох!»
Погожої сонячної днини мандрівка хребтами
Апшинець і Свидовець схожа на казку. Стежки ведуть гладкими плаями, траверсом
огинаючи вершини Котел (1771
метр), Догяска (1762 метри), Трояска (1703 метри). На
легкому вітрі трави хитаються, мов хвилі, то тут, то там в улоговинах
переливаються ультрамарином ночі гірські озерця. Можна покупатися, позасмагати.
У дощ, а тим паче в грозу, сховатися дуже складно (в такому разі залишається
хіба зійти з хребта і пересидіти негоду під накидками). За поганої видимості
нескладно зблукати, помилково рушивши якоюсь із численних стежок на хребті.
Весь масив ми пройдемо протягом дня. Є
кілька місць, де слід особливо пильнувати дороги. Одразу за горою Стіг, через
якихось три кілометри після місця ймовірної ночівлі, стежка повертає на
південний захід та роздвоюється. Рухаємося тією, що веде на північ, повз гору
Котел (на ній встановлено геодезичний знак). Звідси добре видно озеро під горою
Догяска. Не слід огинати це озеро та повертати в бік гори на південь — наш
маршрут пролягає на північний захід. Зі Свидовця можна зійти на гору Татарука
(1707 метрів). Поворот на Татаруку десь за два кілометри після розвилки над
озером. Стежка вклинюється в Свидовець з півночі під гострим кутом, веде
траверсом повз розлогий грунь (так в Карпатах називають незначні, часто
безіменні горби) західніше гори Трояска. Якщо ж мандрувати Свидовцем далі на
захід, повз гору Унгуряска (1708 метрів), слід орієнтуватися на «яйцеподібну»
вершину Подпула (1630 метрів), на якій навіть без бінокля можна розгледіти
геодезичний стовп. Саме цей стовп буде для нас орієнтиром.
Через Татаруку
Із
двох варіантів для повернення цей маршрут значно коротший та легший, ніж той,
який запропонуємо далі. Огинаємо, як описано вище, із заходу гору Трояска та
проходимо приблизно три кілометри до Татаруки. З її вершини також можна
оглянути краєвиди, а стоянку для ночівлі зручно обладнати на межі лісу
північніше гори. Якщо ж до вечора ще далеко, за півтори години лісовою дорогою
з порослими травою слідами від вантажівок (тепер по ній проїзду немає) дійдемо
до перевалу Околи (висота 1170 метрів). На перевалі є будинок лісників та
залишки приміщень для худоби, обладнане місце для багаття. Дорога на схід (її
проклали ще до першої світової війни та називають «військовою») веде до Ясіні
через село Чорна Тиса вздовж однойменної річки, на захід — до закинутого
поселення Усть-Турбат, а на північ — до гори Братківська (1788 метрів). Від
Околів до центру Ясіні — 30 кілометрів (на радянських військових картах чомусь
вказано 20). При потребі можна годин за вісім зійти у селище.
Але помандруємо на північ. Хвилин за 40
вийдемо на невелику галявину, в кількох десятках метрів від якої, справа у лісі
— витік річки Чорна Тиса. «Тут починається річка Тиса», — сповіщає напис над
викладеною з каменю чашею джерела. Від цієї галявини до Братківської ще
приблизно п’ять кілометрів, але слід взяти до уваги поважний набір висоти (на
останніх півтора кілометрах — приблизно 400 метрів).
З вершини Братківської кидаємо прощальний
погляд на Свидовець і рухаємося на північний захід колишнім чесько-польським
кордоном (тепер це межа Закарпатської та Івано-Франківської областей) через
гору Гропа (1759 метрів), траверсною стежкою повз гору Дурня (1701 метр) та виходимо на
кам’яний прикордонний стовпчик № 50. Далі орієнтуємося за аналогічними
стовпчиками. (На них зверху викарбувано напрямки сторін світу та напрямок
стежки-кордону). Стежка якийсь час веде майже рівною місцевістю, порослою
невеликими хвойними деревами. А далі, мішаним лісом — різко вниз до полонини
Пантир. Після стовпчика № 53 радимо заночувати, зручне місце для стоянки є на
позначці 53/10. Справа в тому, що наступного дня доведеться здолати кілометрів
15 до села Бистриця. А автомобільне сполучення звідти до міста Надвірна, ну,
безумовно бажає бути кращим. Для певності на автостанцію в Бистриці треба
потрапити не пізніше 15.00.
Через Подпулу та Латундур
Однак розтягнемо собі задоволення та підемо
довшим маршрутом, на якому заодно повправляємося у вмінні орієнтуватися на
місцевості й долати водні перешкоди.
Дорогою повз гору Подпула возять сіно, тому
йти нею по відкритій місцевості зручно і надійно. Рухаючись на північ,
приблизно через півтора кілометри після вершини потрапляємо на розвилку. Справа
— химерний придорожній хрест. Під статуеткою Ісуса — череп та кістки, що дуже
нагадують символіку «Веселого Роджера», піратського прапора. (Насправді в народній
християнській традиції таке зображення означає перемогу над смертю). Повернувши
направо, через сотню-другу метрів знайдемо місце для стоянки.
Наступного дня від розвилки вирушаємо вгору
і на північ, хребтом Шаса. Цим рівним хребтом, обабіч якого часто трапляються
джерельця, а на полонинах пасуться отари, проходимо кілометрів вісім, поки
справа не побачимо дві старі дерев’яні будівлі, так звані колиби. Поряд з ними
на північ від хребта і второваної ґрунтової дороги починається стежка через
ліс. Вона веде до гори Латундур (1444 метри). Спочатку нас чекає затяжний
чотирикілометровий спуск до галявини з сінокосами, а з неї досить виснажливий
підйом на Латундур (пологу вершину майже до кінця підйому не видно). Зі сходу
від вершини є траверсна дорога, поряд з якою, на межі лісу, біжить потічок. Тут
і розкладемо намети.
Дорога заглиблюється у ліс, серпантином веде
на схід до річки Турбат, на протилежному березі якої стоїть будинок лісорубів.
Подекуди стежка завалена деревами, однак радимо не сходити з неї, бо йти вниз
«напролом» значно складніше. Перейшовши річку, рухаємось повз будинок уверх
проти течії потоку Турбацил. Колись тут діяла вузькоколійка, сліди якої майже
зникли після повеней сім років тому. Відтак доведеться проходити
шестикілометрову відстань, постійно перестрибуючи по каменях через потік —
зберегти взуття сухим неможливо. Далі ще кілометр мочарами та сінокосами до
підйому на Пантир. Підйом короткий і після напруженого переходу видається
легким. Виходимо до прикордонного стовпчика № 54. Незайве просушити взуття,
відпочити — позначка 53/10 триста метрів південніше.
Від стовпчика № 54 до Бистриці веде
виїжджена важкою технікою дорога вздовж потоку Дурдинець через присілок
Климпуші. Вдягаємо спорожнілі наплічники та, поскубуючи придорожні кущі малини,
рухаємось до цивілізації.
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
