Ринок підготовки туристських кадрів: реалії і перспективи розвитку
Постановка проблеми.Мир вступив в новий XXI століття, яке прогнозується вченими як століття інформації, освіти, технологій, ресурсів, послуг.
Нові технології в
туризмі і суміжних областях економіки сприятимуть різкому ривку в
розвитку сфери подорожей. ЮНЕСЬКО вже проголосило нинішній період часу
століттям туризму.
На початку третього
тисячоліття на тлі інтенсивного розвитку туристського бізнесу на
планеті, у тому числі і в Україні, все очевидніше стає той факт, що
професійно, а значить, ефективно займатися туризмом без наявності
спеціальної освіти складно, а у сфері обслуговування клієнтів,
наприклад, просто неможливо.
У країні створена
мережа учбових закладів туристського профілю, які належним чином
готують кадрів для своєї галузі. Але їх випуск повністю не задовольняє
потребам ринку. Тому вся більша кількість непрофільних Вузів отримує
ліцензії на підготовку кадрів по туристських спеціальностях.
Якщо існує велика
кількість учбових закладів для галузі, то виникає закономірне питання
розробки єдиних вимог, що пред'являються до кваліфікаційних
характеристик туристської освіти, - питання розробки так званої
«моделі» фахівця для галузі туризму.
Через стрімкий
світовий розвиток туристської галузі стандарти, що існують в Україні, і
методика визначення якості підготовки фахівців вимагає значних змін.
Темпи приросту ВНП в
країні зростають, і у людей зростає заробітна плата, з'являється більше
вільного часу, що і є передумовою активізації їх участі в туристському
русі. І фахівці повинні зуміти не тільки привернути, але і
кваліфіковано обслужити туристів. Це включає уміння не тільки
готельного, транспортного і ресторанного обслуговування, а і уміння
надати ряд додаткових, але не менш важливих послуг: послуг з
організації дозвілля туристів, їх оздоровлення і отримання позитивних
емоцій, ознайомлення з культурою і традиціями відвідуваних країн,
проведення різних фізкультурних заходів, наданню юридичної і
психологічної підтримки і так далі
Потреби сфери туризму
в нових умовах значною мірою зосереджені на необхідності адекватного
кадрового забезпечення всіх напрямів розвитку, видів і форм туризму.
Основна суперечність тут полягає в багатопрофільному характері
туристської діяльності, яка, з одного боку, потребує кадрів різних
професій, спеціальностей, кваліфікацій, а з іншої - в принципово нових
технологіях обслуговування туристів і екскурсантів, потреби в яких
виникають у міру розвитку суміжних галузей народногосподарського
комплексу і формування фахівців з суміжних видів професійної діяльності.
Основними
соціально-професійними групами працівників туризму є
господарсько-економічні керівники (менеджери), фахівці і технічні
виконавці.
Для України проблема
удосконалення системи підготовки професіоналів для сфери туризму має
особливе значення у зв'язку з тим, що розвиток туризму, як це
наголошується в державних документах останнім часом, визнаний
пріоритетним напрямом в державі і суспільстві. Україна має вагомі
об'єктивні передумови для того, щоб в стислі терміни увійти до числа
найбільш розвинених туристських країн світу.
Займаючи вигідне
геополітичне положення, вона з незапам'ятних часів є перехрестям
транспортних і людських потоків з Півночі на Південь і із заходу на
схід. Україна володіє величезним туристсько-рекреаційним потенціалом, а
саме: сприятливі кліматичні умови, багатство флори і фауни, розгалужена
мережа транспортних шляхів, унікальні культурно-історичні пам'ятники,
досить розвинена індустрія подорожей і система гостинності.
Україна - одна з
перших країн світу, де упроваджений національний День туризму, а
декілька її організацій, зокрема Київський університет туризму,
економіки і права (КУТЕП), є членами Ділової ради Усесвітньої
туристської організації (ВТО).
Питаннями розробки
методик підготовки кадрів для туристської галузі займалися ряд
українських і російських учених (Федорченко в.К., 3орін І.В, Гараніна
е.Н., Зязюн і.А., Квартальнов в.А., Сакун л.В. <http://tourlib.net/books_tourism/sakun.htm>
і так далі), але сучасні тенденції розвитку суспільства постійно
висувають достатньо жорсткі вимоги до організації і змісту процесу
підготовки фахівців для сфери туризму: швидкими темпами розвиваються
комп'ютерні технології, з'являються нові професії, туристи стають все
більш обізнаними, а значить і вимогливішими. Все це дозволяє належним
чином оцінити значення наший роботи для нинішнього періоду.
Мета роботи:проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку сфери підготовки фахівців для галузі туризму в Україні і в світі.
Методи досліджень.
Аналіз літературних джерел, метод теоретичного, системного аналізу і
узагальнення, метод логічних висновків, метод експертних оцінок.
Результати дослідження. Встановлено, що індустрія туризму і готельного господарства виступає як один з регуляторів зайнятості населення.
Щорічно в цій сфері
створюється близько 3 млн. робочих місць. Наприклад, на ринку робочих
місць Європейського союзу 13% займає туризм [6].
У світовій
туристській системі, за даними Міжнародної організації праці
(МАРНОТРАТНИК), зайнято більше 130 млн. чоловік, а створення тут одного
робочого місця обходиться приблизно в 20 разів дешевше, ніж в
промисловому секторі економіки.
Приклади розвинених в
туристському відношенні країн (Іспанія, Туніс, Італія, Греція, Франція,
Австрія), де в секторі обслуговування працює від 20 до 50% зайнятого
населення показують, що з трьох нових професій, як правило (особливо
для молоді), дві можуть виникнути саме в туристській сфері [3, 8, 12].
Чисельність
працівників туристських підприємств України складає близько 60 тисяч, а
з урахуванням інших областей народного господарства, які беруть участь
в обслуговуванні туристів (транспорт, готельний бізнес, торгівля,
зв'язок, розваги і ін. - по розрахунках ВТО налічується понад 100 таких
галузей) ця цифра досягає 1,8 - 2 млн. чоловік [4]. І, як показує
досвід останніх років, ця цифра продовжуватиме рости. Тому питання
кадрового забезпечення сфери найближчим часом буде в наший країні
стояти досить гостро.
У всьому світі
підготовці кадрів для туристського бізнесу приділяється значна увага.
За даними ВТО на початку 90-х років в Європі налічувалися 105 вищих і
139 середніх учбових закладів туристського профілю, в Америці -
відповідно 6 і 17, в Азії і районі Тихого океану - 13 і 35.
Більше всього учбових
закладів, що готують персонал для сфери туризму, у Великобританії 37,
Іспанії і Італії - по 28, Франції - 22; на американському континенті
виділяються Канада - 25, США - 22 і Чилі - 12, а в
азіатсько-тихоокеанському регіоні - Австралія - 16, Китай - 6,
Філіппіни - 5 і Японія - 4.
Фахівці з туризму
особливо відзначають високу якість освітніх програм в області
туристського і готельного менеджменту в Кор-нельськом університеті
(Cornell - University) в США, в Інституті міжнародного готельного
менеджменту (Institut de Managment Hotelier International) в Швейцарії,
в Інституті туризму економічного Університету Відня (Institut fur
Tourismus und Frezeitwirtschaft) в Австрії [3].
У Росії, наприклад,
яка, по прогнозах ВТО, до 2020 р. увійде до десятки найбільш
відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує більше 70 крупних
державних і приватних учбових закладів по підготовці кадрів для туризму
[6, 8].
У Україні з часів
Радянського Союзу не велася підготовка фахівців-організаторів або
менеджерів туризму. Кадри для "Інтуриста”, профспілкового і молодіжного
туризму мобілізовувалися або з колишніх гідів-перекладачів, або з
комсомольських або партійних працівників. Лише у 1990 році в декількох
вузах України почалася підготовка фахівців з туризму різного профілю.
В даний час освітою для сфери туризму в Україні займається близько 50 середніх і вищих учбових закладів різних форм власності.
До їх числа входять
загальноосвітні і спеціалізовані профільні школи, ліцеї, гімназії,
коледжі, інститути, університети, академії.
До складу створеної в
травні 1997 р. Асоціації учбових закладів України туристського і
готельного профілю увійшли 2 академії, 4 університети, 8 інститутів, 12
технікумів, коледжів, училищ.
Особливо можна
виділити спеціалізовані вузи туристського профілю (Київський інститут
туризму і готельного господарства, Інститут туризму федерації
профспілок України, Донецький інститут туристського бізнесу), які
здійснюють підготовку фахівців вищого інституційно-управлінського
рівня. Окрім них цілий ряд вищих учбових закладів в рамках своєї
компетенції організували на окремих факультетах і кафедрах підготовку
фахівців для туризму. Так, Національний університет ім. Т.Г.Шевченко на
історичному факультеті здійснює навчання майбутніх екскурсоводів;
Одеський державний економічний університет на факультеті міжнародної
економіки організував підготовку кадрів по спеціалізації "Економіка і
організація туризму”; Харківський державний університет живлення і
торгівлі готує фахівців з організації ресторанного і готельного сервісу
і так далі
Фахівців середнього, управленческо-техно-логического рівня для туристської галузі готують технікуми, коледжі і училища України.
Ha Колегії
Госькомтурізма України була прийнята "Концепція кадрового забезпечення
туристської галузі України” (підготовка, перепідготовка і підвищення
кваліфікації). Відповідно до неї основними принципами підготовки
фахівців для сфери туризму повинні стати: безперервність і
ступінчастість освіти, що випереджає характер навчання, єдність теорії
і практики, формування загальнолюдських цінностей, міжнародне
орієнтування програм підготовки.
Але за «видимим
благополуччям» розвитку української освіти в туризмі і готельному
господарстві ховаються і численні проблеми. Це і якість підготовки
випускників, рівень учбових планів, методичних розробок і їх
адаптірованності до умов сучасного туристського ринку, де йде жорстка
конкурентна боротьба.
Швидкі темпи розвитку
світової економіки і вимоги підвищення ефективності
навчально-методичної бази туристської освіти висувають також проблему
забезпечення випереджаючих темпів і поглиблення змісту кваліфікаційної
структури кадрового потенціалу. Це вимагає від системи підготовки і
підвищення кваліфікації кадрів реалізації таких функцій:
- визначення
невідповідності між фактичною кваліфікацією кадрів і кваліфікаційними
вимогами ефективного і якісного здійснення діяльності на кожному
робочому місці, стимулювання кожного виконавця до пошуку шляхів
усунення цієї невідповідності;
- відбору кадрів для підвищення кваліфікації в тих формах навчання, які забезпечують професійну придатність і перспективність;
- забезпечення економічної зацікавленості організацій в своєчасній підготовці і перепідготовці кадрів;
-
створення необхідних організаційних умов для ефективної узгодженості
дій всіх сторін, які беруть участь в процесі підвищення кваліфікації
[12].
Проблему освіти необхідно вирішувати з урахуванням основних чинників і нових тенденцій XXI століття, що все більш виявляються:
- глобалізації і зростання конкуренції;
- поступового зникнення міжнародних меж;
- високій мобільності капіталів і робочої сили;
- розвитку сфери послуг і зростання впливу Усесвітньої торгової організації;
- розповсюдження нових технологій, особливо в області інформатики і телекомунікацій;
- розвитку індустрії туризму, культури і відпочинку;
- збільшення тривалості життя;
- зростання стурбованості і невпевненості в майбутньому, що викликаються зміною роботи.
Підготовка фахівців
для туризму в різних країнах ведеться по-різному і відображає вплив
конкретних історичних, політичних, соціально-економічних і інших
чинників. Як показують дослідження українських фахівців, принципова
кадрова схема в туризмі включає дві системи підготовки:
- спеціалізована професійна підготовка для підприємств, що безпосередньо беруть участь у виробництві туристського продукту;
- підготовка фахівців масових професій для суміжних галузей національної економіки.
При цьому кожна з цих систем має освітні рівні.
1. Вищий
(інституційно-управлінський) рівень. Oн припускає підготовку
менеджерів, які визначають напрями і завдання роботи, стратегію,
тактику галузі, окремого підприємства (турменеджер, менеджер готелю,
менеджер маркетингової діяльності в туризмі і ін.). Спеціалізована
підготовка персоналу такого рівня проводиться в провідних учбових
введеннях (університетах, школах туризму, установах підвищення
кваліфікації) по програмах магістра і бакалавра.
2. Середній рівень
(управленчесько-технологи-чеський). Управлінсько-технологічна
діяльність характерна для персоналу, який забезпечує технологічну
послідовність обслуговування, погоджує взаємодію з іншими
технологічними ланками (турагент, менеджер по резервуванню місць,
метрдотель ресторану). Цей рівень забезпечують вищі і середні
спеціальні учбові заклади, коледжі, ліцеї, які готують фахівців з
менеджменту певних технологічних процесів бакалаврського рівня.
3.
Початковий або нижчий рівень (технологи-ческо-исполнительный). Він
представлений персоналом, який виконує конкретні завдання і забезпечує
задоволення окремих потреб туриста або реалізацію окремого виду
обслуговування. Цей рівень забезпечують учбові заклади (центри, школи,
курси, училища) широкого профілю і спеціалізації, які готують
працівників масових професій: офіціантів, кухарів, інструкторів і так
далі
Приведена схема
дозволяє проводити багатоваріантну підготовку фахівців туристської
галузі в умовах динамічних змін на ринку туристських послуг [3, 14].
Для вирішення цього завдання необхідні спільні зусилля всіх зацікавлених сторін:
- державних органів управління;
- вузів, кадрів, що займаються підготовкою, для туристської індустрії;
- підприємств, що працюють в туризмі;
- фахівців з психології і педагогіки;
- співробітників науково-дослідних інститутів, що вивчають професійне становлення особи.
Проведений аналіз
розвитку системи підготовки кадрів для сфери туризму в Україні дозволив
виявити необхідність впровадження в процес підготовки кадрів принципів
безперервної освіти. Воно включає декілька освітніх рівнів.
Так, перший рівень
професійних знань реалізується вже в середній школі на базі 8 - 11
класів, де учні в ліцеях (ліцейних класах) паралельно із
загальноосвітніми дисциплінами оволодівають основами спеціальності
соціальної анімації, спортивно-оздоровчого і екскурсійного туризму, які
викладаються як комплекс дисциплін початкової туристської освіти.
Випускники отримують первинні спеціальні знання по туризму.
Другий рівень -
придбання професійних кваліфікацій - здійснюється в училищах,
технікумах і коледжах, в які все частіше поступають ліцеїсти з метою
продовження своєї професійної освіти і оволодіння професією за
соціальним туристським профілем. Фактично це є система середньої
спеціальної освіти з отриманням ступеня і кваліфікації бакалавра по
туризму.
Третій рівень
реалізації професійних потреб - це вища освіта III і IV
освітньо-кваліфікаційних рівнів, в системі якого все більш широкого
розмаху набуває сертифікаційне і інтерактивне навчання, яке розширює
професійну мобільність фахівця. По програмах вищої школи реалізуються
III і IV рівні професійної освіти, а також II рівень туристської
кваліфікації - бакалавр з середньою спеціальною освітою.
Післядипломне навчання є четвертим рівнем професійної освіти, де велике значень набуває система додаткової освіти.
Принципи
багаторівневої і безперервної освіти конкретизують програми
стаціонарного і післядипломного навчання: школа - ліцей - училище -
коледж - ВУЗ - перепідготовка, підвищення кваліфікації, придбання
другої спеціальності, вітчизняне і зарубіжне стажування і робота по
найму, зокрема, за кордоном.
Становлення і
подальший розвиток туристської системи безперервного навчання
закономірно вимагають об'єднання зусиль і координації, а в окремих
випадках - безпосередньої кооперації існуючих організацій, учбових
центрів, вищих учбових закладів, інститутів підвищення кваліфікації як
головних навчально-методичних центрів, мережі курсів по підготовці і
перепідготовці організаторів і функціонерів, шкіл, семінарів, учбових
груп.
Аналіз ситуації,
пов'язаної із станом кадрових ресурсів для сфери туризму, підтверджує
необхідність коректування доктрини національної системи освіти,
заснованої на трьох теоретико-методических компонентах її реалізації:
- побудови професійно-кваліфікаційної структури кадрових ресурсів і робочих місць в національній системі туризму України;
- розробки теоретико-методических основ змісту професійної освіти фахівців;
-
створення нормативно-правової бази, що забезпечує ефект функціонування
державних і недержавних освітніх установ туристського профілю [10, 11].
Ставлячи перед собою
завдання підвищення якості туристської освіти, потрібно враховувати
тенденції розвитку світового туризму, досвід передових зарубіжних країн
в учбово-освітньому процесі, який перебуває в стані постійного пошуку
шляхів вдосконалення туристської освіти.
Виводи:
1. Український
туристський ринок розвивається швидкими темпами. Але, щоб він став
цивілізованим, потрібні грамотні фахівці. Учбові закладів по підготовці
туристських кадрів і курсів підвищення кваліфікації багато. Але чи
відповідає рівень знань їх випускників вимогам, туріндустрієй, що
пред'являється? Як на сьогоднішній день стан туристської освіти, які
існують проблеми і які можливості їх дозволу - ось основні питання,
зачеплені в даній статті.
2. У багатьох країнах світу левову частку
всього зайнятого населення складають працівники туріндус-трії (готелі,
транспорт, живлення, торгівля, розваги і т. д.). Для підготовки цих
кадрів створюється цілячи мережа крупних учбових закладів.
3.
Змістовний аналіз науково-методичної літератури показав, що програми
підготовки кадрів для сфери туризму в багатьох країнах світу разниє, і
створення уніфікованої системи є пріоритетним напрямом в даній галузі.
4.
Дослідження умов ринку туризму показало, що доцільно вести підготовку
по двох напрямах (підготовка фахівців для туристських підприємств;
підготовка кадрів для суміжних галузей), кожне з яких включає різні
освітні рівні.
5. Багаторівнева і безперервна підготовка і
перепідготовка дозволить швидше вирішити завдання прискореного
насичення соціальних туристських рухів, туристських підприємств і
комплексу, який їх обслуговує, кваліфікованим персоналом, фахівцями і
працівниками.
Перспективним
напрямом в області підготовки професійних туристських кадрів в Україні
є розробка єдиного стандарту, так званій «моделі» фахівця для сфери
туризму.
| 
