ПРИРОДООХОРОННО-РЕКРЕАЦІЙНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ: ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ФУНКЦІОНУВАННЯ

Прикладом однієї з таких взаємоприйнятних форм може служити ідея ефективного поєднання двох типів використання території: природоохоронного і рекреаційного. Вперше ця ідея була реалізована ще в другій половині XIX століття в США при організації національних парків. На сьогоднішній день вона активно утілюється в багатьох країнах світу. Проте, для української держави природоохоронно-рекреаційне природокористування залишається порівняно "молодою" галуззю, що вимагає подальшого розвитку.

Зі всього круга вже існуючих проблем, пов'язаних з організацією охорони природи і рекреації з'явилися нові, серед яких можна виділити найбільш актуальні:

- загострення до кінця XX століття загальної екологічної ситуації;
- поява нового вигляду землекористування і природокористування, з впровадженням ринкових форм господарювання;
- якісна зміна попиту на рекреаційні послуги з боку населення.

На основі вивчення вказаних проблем можна визначити необхідні і пріоритетні напрями вдосконалення структури природоохоронного комплексу території і сконцентрувати зусилля на розробці концепції природоохоронно-рекреаційного природокористування [2].

Перехід до ринкових відносин в нашому суспільстві висуває на передній план нові практичні питання ефективного функціонування систем природоохоронних і рекреаційних установ, що вже склалися. Часто потрібна їх повна реорганізація. Головним же питанням є реалізація безконфліктної інтеграції двох типів природокористування: природоохоронного і рекреаційного. До того ж, виділення в системі природокористування рекреаційних і природоохоронних територій дозволить понизити гостроту екологічної ситуації і зберегти від виснаження і деградації їх природний і культурний потенціал.

Теоретичними розробками даної проблеми свого часу активно займалися видні учені: Алпатьев а.М., Арманд д.Л., Веденін ю.А., Гдалін д.А., Жекулін в.С., Забеліна н.М., Ісаченко а.Г., Преображенський в.С., Разумовський в.М., Реймерс н.Ф. та інші. Проте, на сьогоднішній день, на жаль, немає загальновизнаного поняття "Природоохоронно-рекреаційне пріродопользованієe". Як правило, під цим виглядом природокористування розуміють такий адміністративно-економічний спосіб організації території, при якому тісно взаємодіють два види природокористування: охорона природи і рекреаційна діяльність.

Територіальна реалізація економічних і екологічних принципів в питаннях природокористування можлива на основі виділення екологічного (природоохоронного) і соціально-економічного каркасів території, складовою частиною яких повинні бути рекреаційні і природоохоронні землі. Соціально-економічний каркас формується на основі матеріально-технічної бази території і формованої навколо неї соціальної інфраструктури, що вже склалася. Екологічний же каркас, в цьому випадку, виступатиме як основний спосіб підтримки територіальної екологічної рівноваги і як один з видів екологічної інфраструктури. При цьому важливо враховувати эколого-географическое положення рекреаційних систем в межах екологічного каркаса території [9]. Екологічний (природоохоронний) і соціально-економічний каркаси формують в межах даної території особливий тип територіальних систем - природоохоронний - рекреаційні системи (ПРС).

Суспільна значущість різних видів природокористування неоднакова, що, звичайно ж, повинно враховуватися в господарській практиці. У кожному конкретному випадку пріоритет повинен віддаватися певним видам використання території (рекреаційному або природоохоронному), виходячи з насущності відповідних суспільних потреб, а також значення специфічних територіальних природних або економічних властивостей для тих або інших функцій. У районах традиційного курортного використання в першу чергу повинні вирішуватися ті функції території, які зв'язані, перш за все, з необхідністю збереження її екологічної гармонії. На територіях нового освоєння, це, як правило, найбільш живописні і привабливі ділянки природи, повинна реалізовуватися можливість якнайповнішого задоволення рекреаційних потреб населення.

Не буде перебільшенням сказати, що у всіх країнах світу найскладнішим є питання пошуку економічних засобів і механізмів для створення і стійкого функціонування природоохоронних і рекреаційних територій. Як показує досвід зарубіжних країн, основні витрати на себе беруть центральні уряди цих країн, що є знаком визнання їх "національної" важливості [1;11;12].

Рівень урядового фінансування складає від 50 до 100 % всіх витрат. Бракуюча частина покривається засобами, що отримуються від регіональних і місцевих властей, пожертвуваннями місцевого населення, природоохоронних організацій і фондів, власними доходами підприємств на території. Алгоритм визначення економічної доцільності створення ПРС показаний на мал. 1 [5;10].
Мал. 1. Економічний етап процесу ухвалення рішення про створення природоохоронно-рекреаційних систем (ПРС)

Оптимізація ПРС, направлена на досягнення ефективності її функціонування може здійснюватися в двох напрямах. Перший напрям передбачає оптимізацію внутрішнього устрою ПРС - територіальної структури усередині самої системи, бюджету, правового статусу. Друге передбачає інтеграцію ПРС, результатом чого повинне стати формування мережі природоохоронно-рекреаційних систем.

Взаємозв'язки в мережі ПРС регулюються властями на місцях за рахунок реалізації спеціальної економічної політики. На сьогоднішній день, місцеві власті вже володіють набором інструментів для координації діяльності ПРС з метою оптимізації їх взаємодії. Такими є податкова політика, умови оренди території, надання кредитів, інвестиції і тому подібне Все це дозволить здійснювати інтеграцію на нижчому - локальнішому рівні, що приведе до формування кущової мережі ПРС.

Наступний рівень інтеграції реалізується у випадку, якщо природоохоронно-рекреаційні системи знаходяться в межах території, що володіє унікальним рекреаційним потенціалом, і входять до складу єдиної служби, наприклад, служби національних парків або асоціації приватних власників. Це регіональний рівень інтеграції.

Регіональні ПРС, у свою чергу, формують національну мережу природоохоронно-рекреаційних систем з єдиним органом управління. Таким чином, координація здійснюється свободою вибору споживача, муніципальною політикою і службою, об'єднуючою природоохоронно-рекреаційні системи. Прикладами подібних суперсистем є служби національних парків США, Канади, Мексики, Австралії, Нової Зеландії, Індонезії і низки інших країн. Основними напрямами, по яких здійснюватиметься координація функціонування ПРС в мережах подібного типу, є загальне управління мережею, єдиний бюджет і єдина політика.

Пріоритетність того або іншого напряму інтеграції природоохоронно-рекреаційних систем залежить від масштабу даної території, її специфіки і адміністративно-правового статусу. У Україні, на сьогоднішній день, прийнятна ієрархічна структура, представлена на ріс.2.
Ріс.2. Ієрархічна структура ПРС

Така ієрархічна соподчиненность природоохоронно-рекреаційних систем повинна сприяти впорядкуванню правових аспектів функціонування ПРС, а також реалізації природоохоронного лобіювання в органах представницьких (місцеві Ради) і старанних (державні адміністрації) властей, реалізації міжнародних угод в питаннях охорони навколишнього середовища і розвитку рекреації. Крім цього така єдиноначальність дозволить вирішити проблему місницьких і відомчих домагань найбільш цінним в рекреаційному і природно-ландшафтному плані територій.

Принципово важливим, на наш погляд, є те, щоб процес розвитку природоохоронних і рекреаційних територій здійснювався за сприяння держави. Це зовсім не означає директивно-планових і адміністративних методів управління економікою, мова йде тільки про регулювання процесу. Головний принцип такого управління - принцип невтручання в господарську діяльність підприємств, з обов'язковим адекватним регулюванням нормативно-правових, податкових, інвестиційних і інших соціальних аспектів підприємницької діяльності, при повній гарантії державою приватної ініціативи і комерційної таємниці.

Крім того, як показує зарубіжний досвід, можливості ринкового саморегулювання відносин в системі "суспільство-природа" украй обмежені, а тому економічні методи повинні бути використані в процесі знову ж таки державного регулювання. Одним з таких методів повинна стати симуляція раціонального природокористування, яке є процесом юридичної дії на економічні інтереси. В даний час, коли в Україні відбувається становлення ринкової економіки, це дія на інтереси суб'єктів відтворювального процесу може здійснюватися за допомогою заохочення або посилювання відповідальності за наслідки господарювання.

У реалізації економічних важелів забезпечення екологічного моніторингу необхідні:

1) екологічна інформація, службовка орієнтиром в процесі природокористування; еколого-економічне ліцензування;
2) екологічна акредитація і сертифікація;
3) продаж прав на зміну навколишнього середовища, в результаті її використання;
4) включення елементу прихованої соціальної вартості в ціну продукції, вироблюваної непрофільними підприємствами регіону;
5) диференціація умов використання і володіння землею в межах ПРС.

Основними принципами в питаннях організації і оптимізації ПРС повинні стати:

- принцип типовості і унікальності природних систем;
- принцип цілісності природних (природоохоронних) систем;
- принцип цілісності соціальних (рекреаційних) систем;
- принцип цілісності природно-соціальних систем [4].

Функціональне зонування природоохоронно-рекреаційних систем дозволяє виділити на території три основні зони:

1. природоохоронну;
2. курортно-оздоровчу;
3. туристську.

У курортно-оздоровчій і туристській зонах розташовується переважна частина рекреаційної інфраструктури і ведеться активна рекреаційна діяльність. Доступ рекреантов в природоохоронну зону може бути обмежений, в ній можуть бути виділені абсолютно заповідні ядра. Взаємодіючи один з одним, функції трьох зон як основні результати функціонування ПРС забезпечують ефективне використання ресурсів, причому як рекреаційних, так і природоохоронних.

Важливою формою ефективної організації території ПРС виступає національний (або природний) парк. Його створення сприяє збереженню ландшафтів, веде до впорядкування природокористування. При організації парка його територію важливо диференціювати по режимах охорони природи і рівнях допустимих рекреаційних навантажень. Просторова диференціація дозволить зберегти унікальні природні об'єкти, еталони природних систем, оптимізувати рекреаційне і господарське використання території парка. Найбільш доцільним буде виділення наступних функціональних зон:

1) заповідною;
2) туристською;
3) санаторно-курортною;
4) масового відпочинку;
5) селітебной (з допустимим господарським використанням) [9].

Новим напрямом розвитку рекреаційної сфери ПРС є збереження антропогенних ландшафтів як нетрадиційного рекреаційного ресурсу. При оцінці культурно-історичних рекреаційних ресурсів слід відмовитися від традиційного уявлення про культурні цінності, тільки як про витвори мистецтва. До поняття "Культурні цінності" необхідно відносити все-то, що коли-небудь було створене людиною. Крупні програми по використанню нетрадиційних рекреаційних ресурсів розроблені у Великобританії, США, Ірландії, Германії, Фінляндії [9].

Ще однією формою ефективної організації території ПРС виступає екологічний туризм, який зі всіх відомих видів туризму є найбільш близьким до навколишнього середовища в її широкому розумінні (Ashton, 1991; Burns, Holden, 1995; Hudman, 1991; Whelan, 1991). До теперішнього часу загальноприйнятого визначення екологічного туризму не існує. У багатьох джерелах приводиться визначення, дане Суспільством екотурізма США: "Екотурізм - це подорожі в місця з щодо незайманою природою з метою, не порушуючи цілісності екосистем, отримати уявлення про природні і культурно-етнографічні особливості даної території, кото-рий створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню" (Burns, Holden, 1995; Whelan, 1991). З використанням екотурізма, як одній з форм ефективної організації території ПРС, зв'язана зміна моделей природокористування, що сприяє охороні природи і культури, рекреації і соціально-економічному розвитку території в цілому.

Певний внесок в охорону природи екотурізм вносить через підтримку територій (ООТ), що особливо охороняються, грають велику роль в збереженні екологічного балансу регіону. Зазвичай ООТ неконкурентоздатні, оскільки не мають економічного стимулу для свого існування, а в районах, важливих для підтримки екологічного балансу, як правило, часто ведеться ак-тівная господарська діяльність. У даній ситуації екотурізм стане важливим джерелом фі-нансированія таких територій.

При частковому зсуві капіталів і зусиль з сфери матеріального виробництва в сферу екотурізма відбувається "пом'якшення" дії господарства на навколишнє середовище. При цьому, екотурізм вимагає менших витрат матеріальних ресурсів на одиницю вартості продукту. Створювана при розвитку цієї форми туризму інфраструктура може бути використана для потреб місцевого населення і для розвитку економіки регіону. Вона включає як транспорт, побутові комунікації і так далі, так і рекреаційну (так звану "м'яку") інфраструктуру (рекреаційні об'єкти, об'єкти охорони здоров'я і культури і тому подібне). У екотурістічеських проектах частка останньою, як правило, відносно вище, оскільки велику частину продукту складають явища нематеріальної сфери [6].

Як видно з вищесказаного, природоохоронно-рекреаційне природокористування може бути достатнє перспективним в наший країні. Проте сучасне полягання рекреаційних і природоохоронних ресурсів в Україні поки не відповідає вимогам їх ефективного використання. Основними причинами положення, що створилося, на наш погляд, є: по-перше, тенденція обмеження надходжень матеріально-технічних засобів, що зберігається, на курортно-рекреаційне будівництво і природоохоронну діяльність; і, по-друге, незбалансований розвиток окремих складових курортно-рекреаційного господарства. До того ж, здійснюваний в даний час контроль за якістю навколишнього природного середовища і експлуатацією природних і рекреаційних ресурсів недостатньо ефективний, оскільки ведеться покомпонентно, без координуючого центру по прийому і обробці початкової інформації. До недоліків організації контролю відноситься і те, що окремі види ресурсів і їх якість контролюється відразу декількома службами різного відомчого підпорядкування.

[Валовець]

[Івано-Франківськ]

[Панорами Карпат]

[Івано-Франківськ]

[Івано-Франківськ]

[Тисовець]

[Валовець]

[Озеро Синевір]