ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ЯК ОСНОВА РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
У сучасних умовах
проводиться активна робота із створення досконалого господарського
механізму природокористування, визначаються основні шляхи формування
стимулюючого механізму, найважливішими елементами якого є економічна
оцінка, ціна, плата за користування природними ресурсами.
Економічна оцінка
природних рекреаційних ресурсів - одна з складних і неопрацьованих
проблем економічної науки. Тривалий період природні ресурси знаходилися
поза сферою дії системи економічних оцінок. Це пояснюється тим, що
широке розповсюдження мала концепція безкоштовності природних ресурсів.
Теоретичні основи
економічної оцінки природних ресурсів дані К. Марксом в «Капіталі».
Його теорія земельної ренти справедлива для всіх природних ресурсів,
зокрема рекреаційних. Суть економічної оцінки природних ресурсів
визначається специфікою їх споживної вартості, що трактувала, з одного
боку, як корисність, з іншої - як носій вартості і речовий елемент
багатства. Корисність предмету визначається перевагою, в результаті
якої усувається невизначеність вибору [2]. При цьому корисність однієї
і тієї ж ділянки землі для розвитку різних галузей неоднакова. Щоб
рекреаційні ресурси стали споживною вартістю, необхідна суспільна
потреба в них, в продуктах і послугах, які можуть бути отримані шляхом
залучення цих ресурсів до рекреаційного процесу.
Разом з тим
рекреаційні ресурси можуть і не мати суспільної споживної вартості,
якщо їх споживання не забезпечує належної економії робочого часу і
грошових коштів. Так відбувається, якщо під рекреаційну забудову
освоюються оползнеопасниє території, що вимагають дорогих споруд
інженерного захисту і додаткових протизсувних заходів, у той час коли є
майданчики, підготовка яких під будівництво не пов'язана з такими
витратами. В даному випадку рекреаційний ресурс виступає носієм
вартості, обмежуючи витрати праці. Отже, споживна вартість окремих
ресурсів може служити обмежувачем при розподілі суспільної праці,
визначати об'єми доцільних витрат робочого часу. В даному випадку
виявляється мінова вартість природних ресурсів через розподіл
суспільної праці: наприклад, коли споживні вартості окремих ресурсів,
припустимо, земляних, використовуваних в сільському господарстві,
будівництві, промисловості, рекреаційному освоєнні, виступають в ролі
обмежень.
Слідує, проте,
відзначити, що мінова вартість землі при рекреаційному використанні
опосередкує в споживній вартості основних фондів (будівель, споруд)
через диференціальну будівельну і міську ренти. Тут мінова вартість
землі виявляється в співвідношенні споживної вартості. Саме тому
проблему виникнення мінової вартості землі К. Маркс пов'язував з
вченням про земельну ренту [2]. Рента як форма утворення додаткової
вартості по «своїй субстанції є матеріалізація неоплаченого робочого
часу» [2], тобто чим краще земля, тим більше неоплаченого робочого часу
зосереджено в споживній вартості, а робочий час, упредметнений в ній,
робить її міновою вартістю.
Витрати праці і
капіталу, вкладені в землю, можуть збільшувати величину ренти і, отже,
брати участь в утворенні вартості землі. Таке положення справедливе для
всіх видів природних рекреаційних ресурсів. Проте для утворення ренти
необхідно, щоб користування природними ресурсами приносило додаткову
вартість, тобто не поглинало всієї робочої сили.
Природні властивості
ресурсів (у рекреації - оздоровчі властивості) представляють одну межу.
Другим є розвиток суспільної продуктивної сили праці. У рекреаційному
природокористуванні це, з одного боку, свідоме підвищення віддачі
природних ресурсів (заходи щодо їх відновлення - очищення повітря,
води, грунти, створення нових лісових і паркових масивів і ін.), з
іншої - розвиток рекреаційної інфраструктури, націленої на підвищення
оздоровчого ефекту. Споживна вартість природних ресурсів визначається і
суспільно-економічними умовами їх використання в процесі розвитку
продуктивних сил. Так, з розвитком техніки стає можливою інженерна
підготовка територій, раніше непридатних для рекреаційного
використання; розвиток транспорту дозволяє залучати до рекреаційної
діяльності ресурси, які із-за обмеженої доступності вважалися
невигідними для освоєння.
Обмеженість практично
всіх природних ресурсів зумовлює необхідність вибору варіантів їх
раціонального використання для потреб сільського господарства,
промисловості, будівництва, рекреації і інших сфер. Критерієм вибору,
природно, повинна бути економічна оцінка природних ресурсів при
порівнянні різних варіантів їх використання, іншими словами - мінова
вартість природних ресурсів.
Що стосується
рекреаційного використання територій, то таке порівняння виявляється не
на користь рекреації. При сільськогосподарському, промисловому або
будівельному використанні природних ресурсів (як як сировини для
виробництва продукції, так і місця розміщення) проводяться відчутні
продукти праці, які з більшим або меншим ступенем точності піддаються
обліку і оцінці.
Результат
рекреаційного використання природних ресурсів - оздоровчий ефект, що
виявляється в підвищенні працездатності, зниженні захворюваності,
смертності, інших соціальних показниках, тобто якщо в
сільськогосподарському і інших видах використання ресурсів ми отримуємо
економічний ефект безпосередньо у сфері їх застосування, то в
рекреаційному використанні соціальний ефект перетворюється на
економічний в інших сферах (досягнуте підвищення працездатності
збільшує продуктивність праці, скорочується час хвороб, знижуються
витрати охорони здоров'я і ін.). Складність збору інформації, пов'язана
з віддаленістю результатів оздоровлення від місця його отримання (як у
часі, так і територіально), відсутність чітких методик визначення
економічного ефекту від оздоровлення не дозволяють достовірно визначити
економічну ефективність природних ресурсів в рекреаційному
використанні.
Для економічної
оцінки природних рекреаційних ресурсів необхідно розробити оцінні
показники їх соціальної цінності, що відображають можливості ресурсів
задовольняти потреби населення в санаторно-курортному лікуванні,
відпочинку і туризмі, соціально-економічний ефект рекреаційного
природокористування, а також ефективність освоєння природних ресурсів в
різних сферах використання. Останнє має важливе значення для вибору
оптимального варіанту природокористування.
Економічна оцінка
природних ресурсів може бути проведена за витратами на заміщення
оцінюваного природного ресурсу аналогічним у іншому місці. При цьому
враховуються витрати на освоєння і збільшення витрат на транспорт. Але
для сільськогосподарського, промислового і інших видів використання
природних ресурсів неважко підібрати еквіваленти в інших районах, щоб
задовольнити потреби в них. Унікальність природних ресурсів Криму для
рекреації і обмеженість його території роблять споживну вартість
рекреаційного потенціалу Криму вельми високою, що підтверджується
соціологічними дослідженнями. Здавалося б, функціонування рекреаційної
інфраструктури Кримського курорту повинне приносити народному
господарству АР Крим в цілому високий економічний ефект, сприяти
розширенню об'ємів курортного обслуговування відпочиваючих.
Проте існуюча система
господарювання не стимулює раціональне використання природних ресурсів
Криму: рента, що виникає від використання унікальних природних ресурсів
і функціонування рекреаційної інфраструктури, не потрапляє до бюджету
міст-курортів, а розпилюється між галузями господарства, оздоровчі
установи яких розташовані в Криму. Курортні міста, отримавши землі в
користування, практично не мають ніякого доходу і, природно, не
зацікавлені в їх курортному використанні, розвитку, відновленні
рекреаційних ресурсів. Набагато вигідно для міста розвивати місцеву
промисловість, будь-яке інше господарське використання території, що
приносить дохід, окрім рекреаційного.
Разом з тим багато
міст і селища Південного берега Криму є виключно курортними (наприклад,
м. Алупка), тобто володіють тільки рекреаційними ресурсами, і,
безоплатно віддаючи їх в користування здравницям, вони не мають
можливості підтримувати ці ресурси хоч би на стадії саморегулювання. В
результаті рекреаційні ресурси втрачають оздоровчі якості, а
рекреаційна інфраструктура безнадійно відстає від сучасних вимог.
У рекреації, як і в
інших ресурсоємних галузях, природні ресурси є основним «засобом
виробництва», тобто відновлення життєвих сил відбувається на базі
використання природних ресурсів. Отже, за рекреаційні ресурси повинна
бути встановлена плата, аналогічна що діє в інших сферах
господарювання.
Плата за рекреаційні
ресурси - один із способів вилучення диференціальної ренти, оскільки її
отримання немає результат зусиль колективів. Відомо, що умова утворення
диференціальної ренти- різна якість ділянок природи і що диференціальна
рента ділиться на два види. В рамках диференціальної ренти I додатковий
чистий дохід виникає від більшої продуктивності природних ресурсів і їх
зручнішого місцеположення. На практиці ці дві властивості часто
переплітаються, тобто кращі природні ресурси можуть знаходитися в
територіально невигідних умовах і навпаки. Оскільки у будь-якому
випадку диференціальна рента I створюється працею, вища продуктивність
якої обумовлена природними чинниками, вона повинна поступати в
розпорядження всього суспільства.
Диференціальна рента
II утворюється в результаті інтенсифікації або додаткових капітальних
вкладень в процес природокористування, і її розподіл повинен
здійснюватися з урахуванням участі в її отриманні як підприємств, так і
держави за рахунок централізованих капітальних вкладень. Тому плата за
рекреаційні ресурси є вилученням диференціальної ренти I.
Державу здійснює
господарювання на землі не безпосередньо, а через виробничі колективи,
яким земля передана в тривале користування. У курортних містах
представниками інтересів держави як власника природних ресурсів є
виконкоми місцевих Рад, що у свою чергу надають свої природні ресурси
для організації рекреаційної діяльності різним міністерствам і
відомствам. Доцільно, щоб платежі за природні ресурси повністю або
частково поступали безпосередньо до бюджету місцевих органів, які б
мали можливість організувати охорону і раціональне використання
рекреаційних ресурсів, засоби для розвитку рекреаційної інфраструктури,
додаткові стимули збереження і відновлення природних ресурсів і несли
перед державою відповідальність за ефективне використання природних
ресурсів для цілей рекреації.
Відсутність дієвих
економічних важелів і стимулів не зацікавлює підприємства і організації
комплексно і раціонально використовувати що надаються їм природні
ресурси. Серйозний збиток, який наноситься підприємствами і
організаціями навколишньому середовищу, не робить належного впливу на
результати їх господарської діяльності. Необхідно створити такі
економічні умови, при яких організаціям невигідно порушуватиме норми
викидів шкідливих речовин в природне середовище. Це може бути досягнуто
введенням системи платежів за нормативні викиди і штрафних платежів за
наднормативних.
Стимулююча роль плати
за рекреаційні ресурси для територіальних органів управління полягає в
тому, що вона (плата) обов'язково повинна залежати від якості природних
ресурсів, тобто для збільшення надходження засобів до бюджету
територіальні органи управління вимушені проводити заходи щодо
відновлення порушених природних ландшафтів, освоєння труднодоступних
рекреаційних зон, створенню нового вигляду рекреаційних занять і тому
подібне Введення відповідної плати стимулюватиме відомчі здравниці
дбайливо і раціонально використовувати рекреаційні ресурси, до надання
платних послуг неорганізованим відпочиваючим за рахунок наднормативних
надлишків території парків або пляжів, інтенсифікації використання
власної інфраструктури і так далі
Ще в 1923 р. Ухвалою
ЦВК СРСР «Про стягування ренти із земель міських і наданих транспорту»
було встановлено стягування основної і додаткової ренти. Основна рента
стягувалася зі всіх міських земель і поступала в дохід держави. Понад
те в міру відмінності прибутковості ділянок залежно від місцеположення
і інших умов стягувалася додаткова рента, яка поступала до бюджету
міста [2].
З урахуванням
використання цього досвіду і сучасних вимог представляється доцільним
введення диференційованої оплати рекреаційних ресурсів. Підставою для
цього може служити, наприклад, ділення рекреаційних ресурсів на класи
(залежно від їх стану, місцеположення, насиченості інфраструктурою) і
встановлення ставок за одиницю площі (або ж одного відпочиваючого).
Одночасно необхідна система комплексних коефіцієнтів, за допомогою яких
можна коректувати економічні розрахунки.
При розрахунку
нормативів платежів за збиток, що заподіюється природному середовищу і
господарству курорту, виникає ряд труднощів:
- в даний час
морально застаріли наявні методики визначення економічного збитку (вони
не враховують зміну фінансових взаємин в народному господарстві,
механізму планування і управління природоохоронною діяльністю,
специфіку курортної місцевості і підвищених вимог до якості природних
рекреаційних ресурсів);
- практичні розрахунки натрапляють на
обмеженість нормативно-технічної і інформаційної бази, госпрозрахункові
відносини з приводу використання природних ресурсів відсутні або
знаходяться в зачатковому стані;
- санкції за порушення встановлених нормативів не слід розглядати як єдиний засіб забезпечення якості природних ресурсів.
Для економічної
оцінки природних ресурсів може застосовуватися рентна і так звана
витратна концепція [2, 3]: вартість мають лише ті ресурси, на освоєння
і підтримка яких витрачена суспільна праця. Згідно такому підходу
величина вартості природних ресурсів відповідає суспільно необхідним
витратам праці на збереження і відновлення їх споживної вартості, тобто
природний ресурс, на освоєння якого буде потрібно великі засоби або
який із-за деградації вимагає великих витрат для відновлення, буде
оцінений вище, ніж аналогічний ресурс, що знаходиться в кращому стані
або зручніший для освоєння. У даній ситуації не враховані збережені
витрати праці при освоєнні кращих або середніх за якістю ресурсів.
Перевага витратного
підходу полягає в тому, що він дозволяє оцінити будь-які природні
ресурси, що навіть найгірші, такі, що мають при рентному підході
нульову оцінку. Економічна оцінка при витратному підході може бути
проведена за витратами на заміщення: підбирається ділянка з
еквівалентними рекреаційними ресурсами для заміни що вибуває з
рекреаційного використання і підраховуються витрати на його освоєння з
урахуванням транспортних і можливих інших додаткових витрат.
Проводиться також економічна оцінка за витратами на відновлення
природних рекреаційних ресурсів, частково або повністю порушених в
процесі господарської діяльності. Така оцінка може застосовуватися і
для підрахунку збитку від знищення або забруднення природних ресурсів.
Особливістю оцінки за витратами на відновлення є те, що вона може бути
проведена тільки по відтворних природних ресурсах, що піддаються
відновленню.
Витратні методи
оцінки досить умовні, оскільки в даний час дуже складно визначити
величину необхідних витрат трудових і матеріальних ресурсів для
відновлення порушених природних потенціалів. Якщо витратний підхід
передбачає оцінку природних ресурсів за витратами на їх освоєння, то
рентний - за наслідками їх експлуатації. Отже, використання тільки
ренти для економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів
неправомірно, оскільки при цьому не отримують вартісної оцінки ресурси
з гіршими ознаками (їх можна оцінити на основі обліку матеріальних
витрат на їх освоєння). Отже, необхідно підсумовувати рентну і витратну
оцінки. До платежів за природні ресурси слід додати відшкодування
збитку від їх забруднення або порушення, а також штрафи за порушення
норм природокористування.
Освоєння природних
рекреаційних ресурсів - необхідна умова ефективності оздоровчого
процесу, що веде до поліпшення стану здоров'я, збільшення тривалості
життя, попередження ряду захворювань. Іншими словами, природні
рекреаційні ресурси здатні надавати на людей певне фізіологічне,
психічне і одночасно поновлююче сили і здоров'я дія. Отже, природне
середовище за певних умов може бути місцем відпочинку для відновлення
сил людини, тобто курортно-рекреаційний потенціал.
В даний час потреба у
відпочинку на природі займає провідне місце в рекреаційних потребах
населення. На територіях, що мають сприятливі природні і
соціально-економічні умови, створюються зони відпочинку, будуються
санаторії і удома відпочинку, дитячі оздоровчі табори, прокладаються
туристські маршрути. Цей процес сприяє формуванню курортно-рекреаційних
комплексів. Рекреаційна діяльність, що розширюється, стикається з
проблемою безперервного пошуку співвідношення між освоєнням природних
ресурсів і збереженням їх якості, збереженням незайманих унікальних
природних ділянок і задоволенням рекреаційних потреб населення.
Потреби населення у
відпочинку і туризмі ростуть так швидко, що держава не встигає
створювати нові зони відпочинку. В результаті в даний час наявні
потреби в рекреаційних територіях перевищують можливості їх
задоволення. Це приводить до перевантаження наявних
курортно-рекреаційних районів, що робить негативний вплив на природні
ресурси.
Так, важливим
рекреаційним ресурсом Криму є лісова рослинність, що має величезне
значення для збереження оздоровчих властивостей клімату даного регіону.
Ліси виконують функції водорегулювання, водоохорона, почвозащити.
Фахівці підрахували, що для підтримки екологічної рівноваги на гірських
схилах Криму неприпустимо зниження загальної лісистості до критичних її
показників. Проте фактична лісистість на багатьох ділянках значно нижче
критичною.
Причиною постійного
скорочення лісових ресурсів є відчуження земель Гослесфонда під
будівництво (близько 7 % щорічно). Згідно схемі районного планування
Південного берега Криму, для будівництва рекреаційних установ
відводяться не тільки приморська, але і среднегорная і гірська зони.
Використання лісів в рекреаційних цілях вже зараз веде до їх дигресії:
погіршуються стан поверхні, грунти, водорегулююча ємкість насаджень,
процес природного відновлення і так далі
Кримською
гірничо-лісовою дослідною станцією визначені індивідуальні допустимі
навантаження для 35 видів лісів Ялтинського курортно-рекреаційного
підрайону при різних видах рекреаційних занять. Підраховано, що при
використанні лісів для екскурсій рекреаційна ємкість складає 100,6 тис.
чоловік, для масового відпочинку - 89,9 тис., для туризму - 80,3 тис.
чоловік, що значно менше фактичної чисельності відпочиваючих [2].
Обмеженість лісових ресурсів зумовлює необхідність організації
відпочинку, в основному, в наявних парках і лісопарках загального
користування, які, по деяких розрахунках, експлуатуються з перевищенням
критичного рекреаційного навантаження в 3 - 4 рази. Разом з тим ємкість
зелених насаджень курортно-рекреаційного призначення, куди входять
парки і лісопарки, що знаходяться на території здравниць, в 4 - 6 разів
вище за одночасну максимальну кількість організовано відпочиваючих.
Якщо розрахувати забезпеченість населення і відпочиваючих зеленими
насадженнями без ділення на види користування, то отримаємо, що з
екологічного погляду за умови загальнодоступності всіх парків зелені
насадження перевантажень не випробовують.
Підвищення
рекреаційної ємкості зелених насаджень може бути досягнуте шляхом їх
впорядкування і проведення лесомеліоратівних заходів: пристрої
дорожно-тропіночной мережі, будівництва спортивно-ігрових комплексів,
пікникових і туристських стоянок і ін. За рахунок цього можна зменшити
небажаний вплив рекреації на 90 - 95 % лісів до прийнятних розмірів.
Нерівномірність
рекреаційного навантаження характерна і для пляжних ресурсів Великої
Ялти: у Ялті в 10 разів вище, ніж в Алупці, Сімеїзі, в 80 разів вище,
ніж в Блакитній затоці. Загальнодоступні міські і загальнокурортні
пляжі функціонують з навантаженням, більш ніж в 10 разів тієї, що
перевищує нормативну. Все це є результатом відомчого підходу до
освоєння природних рекреаційних ресурсів і свідчить про те, що
актуальна проблема розвитку рекреації - раціоналізації використання
природних ресурсів.
Розвиток і зміцнення
курортно-рекреаційних районів стримується суперечністю, що є між
рекреаційною і господарською діяльністю. Якщо не вдасться корінним
чином його вирішити, то розвиток курортів може опинитися під серйозною
загрозою, оскільки буде підірвана їх оздоровча база - рекреаційні
ресурси і стан природного середовища в цілому.
Для ілюстрації цього
положення можна привести ряд прикладів. Крим - міжнародна здравниця і
район масового відпочинку і туризму. В той же час вона має розвинену
структуру галузей промисловості і високоінтенсивного багатогалузевого
сільського господарства. Природні ресурси випробовують значне
навантаження. В результаті цього відбувається все більш відчутне
забруднення атмосфери, грунту, водних ресурсів, завдається збитку
рослинному і тваринному миру, погіршується гидрогеологичеськая і
інженерно-геологічна обстановка. Природне середовище піддається
інтенсивному забрудненню і антропогенним навантаженням, які вже привели
до зміни якості лікувальних чинників і можуть привести до їх повної
деградації. У умовах, що створилися, цінні природні і лікувальні
властивості території можуть втратити своє значення.
У комплексі заходів,
що проводяться в даний час, направлених на раціональне використання
природних ресурсів, важливе місце повинні зайняти економічні методи
регулювання. Необхідний спеціальний економічний механізм, найважливіший
елемент якого - плата за використовувані природні рекреаційні ресурси.
Мова йде про платності природних ресурсів в прямому безпосередньому
вигляді при їх використанні в рекреаційній діяльності, а також про
економічні санкції за збиток, що наноситься природі забрудненнями,
пов'язаними з господарською діяльністю.
Для ефективного
розвитку рекреаційного господарства необхідна розробка концепції його
пріоритетів. Такий підхід до проблеми рекреаційного природокористування
обумовлений винятковою важливістю природних ресурсів для життя і
здоров'я людини. Визначити межі ефективного використання природних
ресурсів неможливо без системи економічних оцінок природних багатств.
Так, проблема
визначення пріоритетів в числі перших безпосередньо зачіпає взаємини
сільського господарства і рекреації у використанні земельних ресурсів.
Для Криму характерний високий рівень сільськогосподарського освоєння
земельного фонду (66,5 % площі земель). За відсутності вільних
резервних територій розвиток курортного господарства неминуче вступає в
суперечність з інтересами сільського господарства, а за наявності у
останнього пріоритету у використанні земельних ресурсів курортне
господарство не може претендувати на додаткові території, необхідні
йому для розвитку.
Україна має в своєму
розпорядженні величезний потенціал природних рекреаційних ресурсів. Це
свідчить про необхідність створення кадастру рекреаційних ресурсів.
Представляється доцільним внесення змін до процесу надання земель для
несільскогосподарських потреб, створення фонду земель рекреаційного
користування і проведення їх диференційованої оцінки за призначенням.
Економічна оцінка
рекреаційних ресурсів тісно пов'язана з проблемою узгодження
економічних інтересів. Природокористування взагалі (а рекреаційне тим
більше) як сфера народногосподарської діяльності організаційно
роз'єднано. У сфері рекреаційного природокористування різні
міністерства і відомства керуються перш за все своїми інтересами. Taк,
аналіз використання рекреаційних ресурсів Великої Ялти [2] показав, що
нерівномірне їх освоєння - результат відомчого підходу. На відомчих
пляжах, що займають майже 70 % всіх пляжів, навантаження в 2 -
8 разів нижче за нормативний рівень, тоді як на міських - в 10 разів
вище. Це характерно і для використання територіальних ресурсів для
курортного будівництва.
Одна з причин
положення, що створилося, - незацікавленість місцевих територіальних
органів управління в раціональному використанні природних рекреаційних
ресурсів. Потреба у відпочинку в Криму росте, а разом з її зростанням
посилюються негативні процеси розвитку міст. Місто практично не
зацікавлене в розвитку рекреації.
В умовах посилення
ролі економічних методів управління господарством і нових економічних
відносин великого соціально-економічного значення набуває монополія на
об'єкт природокористування. В умовах оновлення механізмів управління
економікою актуальним в рішенні цієї задачі є наділ міста-курорту (або
іншої рекреаційної територіальної освіти) правом володіння природними
багатствами, сконцентрованими на його території. Місто (його населення)
стає реальним економічним суб'єктом, що відповідає за раціональне
рекреаційне природокористування.
Важливий напрям
посилення економічного інтересу територіальних органів управління -
використання податкової політики, рентних платежів, заснованих на
економічній оцінці природних рекреаційних ресурсів.
Особливу увагу
необхідно приділяти раціональному використанню міських земель.
Регулятором міської забудови повинна стати ціна на землю. Без належного
урахування і контролю за використанням земель значно збільшуються
витрати на створення інфраструктури, освоєння нових територій при
нераціональному використанні старих. За відсутності єдиної, економічно
обгрунтованої системи оцінок природних ресурсів неможливо визначити
ефект від витрат на охорону навколишнього середовища, оптимальну
величину і напрями їх використання.
Результатом
функціонування рекреаційної сфери є специфічні споживні вартості -
послуга. Їх приріст непрямим шляхом характеризує ефективність
рекреаційної діяльності. При цьому слід зазначити, що результати такої
діяльності виступають у вигляді не речей, а корисного ефекту.
Грошові оцінки об'єму
послуг широко використовуються в практиці планування. Залежно від
характеру платні і безкоштовні послуги обчислюються по-різному. У
зв'язку з цим слід зазначити факт заниження цін на рекреаційні ресурси.
Зараз ціни на путівки в будинки відпочинку, санаторії і інші
рекреаційні установи визначаються без урахування ренти природних
ресурсів, ступеня розвиненості і освоєнності рекреаційної території,
місцеположення рекреаційної установи. Необхідно враховувати в ціні
путівки і корисний ефект, що отримується від використання того або
іншого природного ресурсу. Оцінка природного рекреаційного ресурсу
повинна залежати, зокрема, і від сезону.
Одна з причин
нерівномірного освоєння курортно-рекреаційних районів - відсутність
науково обгрунтованої методики визначення цін на путівки. Ціна на
рекреаційні послуги, зокрема на путівки, повинна виконувати не тільки
вимірювальну, розподільну, але і стимулюючу функцію.
Отже, зі всього
вищесказаного можна зробити наступний вивід: оцінка вартості природних
ресурсів в період розвитку ринкових відносин в Україні набуває
особливої актуальності; природні ресурси, будучи найважливішим
елементом національного багатства країни, повинні мати адекватне
вартісне вимірювання. Конкретний власник природних ресурсів для
ефективного володіння, користування і розпорядження цією власністю
повинен володіти не тільки відповідним титулом, але і інформацією про
її вартісну оцінку. Крім того, вивчення проблем економічного
регулювання використання природних рекреаційних ресурсів дозволяє:
- сформулювати практичні виводи щодо цілей і можливостей економічних методів оцінки природних рекреаційних ресурсів;
- визначити курортно-рекреаційний потенціал, ефективність використання рекреаційних ресурсів в окремих районах;
-
забезпечити перехід на територіально диференційовані методи планування
і управління, платність рекреаційних ресурсів, стимулювати їх
раціональне використання, освоєння додаткових рекреаційних територій;
- обгрунтувати планування і проектування розміщення рекреаційних установ і підприємств інших галузей народного господарства;
- сприяти формуванню засобів на охорону і відновлення рекреаційних ресурсів;
- розробити і реалізувати на практиці економічний механізм ефективного використання рекреаційних ресурсів;
- реалізувати пріоритет суспільних потреб над галузевими і регіональними.
| 
