Іудейські свята Загальна інформація
Витоки єврейських свят
Формування національних свят – це складний багаторівневий процес, на який впливають культура, релігія народу і його історія. У святах найяскравіше виявляються національні особливості і зв'язок з колективною пам'яттю народу. Велика частина свят тісно пов'язана з подіями реальної або міфологічної історії етнічної групи, і, по суті, є відтворенням в сьогоденні якоїсь священної події, що відбувалася в міфічному минулому. Можна сказати, що за допомогою участі в святковому дійстві люди занурюються в священну історію, в так званий час міфу, що протистоїть повсякденній реальності.
Якщо звернутися до єврейського святкового календаря, то на перший погляд може здатися, що він містить масу дивного. Але, якщо придивитися уважніше, стає зрозумілим, що, як правило, багато що залежить від традиції.
По-перше, поняття «Єврейські свята» (тобто національні свята єврейського народу) і поняття «Свята іудаїзму» (тобто релігійні свята) практично означають одне і те ж. Для євреїв історія народу і релігія нерозривно зв'язані і рівно шанобливі, власне історія народу і складає велику частину Священної історії.
По-друге, в єврейській традиції існує декілька видів особливих дат календаря: як святкові, так і траурні дні. Перші – в ознаменування радісних, другі – трагічних подій єврейської історії. Для кожної з цих дат можна вказати її конкретне джерело в традиції. Такими джерелами можуть бути: – уривок з Тори (для більшості особливих дат); – уривок з інших книг ТаНаХа; – уривок з Талмуду; – події єврейської історії, що мали велике значення і що збереглися в народній пам'яті; – вказівки галахічної літератури; – традиція кожної общини Ізраїлю. У кожного з свят і траурних днів є свої закони, з кожним з них пов'язані певні звичаї. Для цих законів і звичаїв також існують джерела, збережені традицією.
Єврейський календар
По-третє, якщо пов'язувати значущі дати єврейського року з григоріанським календарем, то виявиться, що неможливо точно сказати, на яке число вони припадають. Пояснюється це просто – як святкові, так і траурні дати вказуються за єврейським календарем, структура якого також зумовлена вимогами Тори.
Всі календарі, так чи інакше, спираються на три основні астрономічні поняття: доба, місяць, рік. Доба – це оборот Землі навколо власної осі. Поняття місяця в календарі пов'язане в основному з Місяцем. Це період обертання Місяця навколо Землі. Точніше – час від появи «нового» місяця до його «зменшення». Рік – це час обороту Землі навколо Сонця. Оскільки йдеться про три різні процеси, всі ці періоди в рамках одного календаря відлічувати важко. Різні календарі по-різному вирішують цю проблему. Звичайно жертвують або астрономічним сенсом місяця (наприклад, григоріанський календар), або астрономічним сенсом року (наприклад, календар мусульманський).
Єврейський же календар є місячно-сонячним (і найскладнішим з тих, що існують). Початок місяців в ньому обов'язково повинен співпадати з молодим місяцем. Таким чином виходить, що місяць складає 29-30 діб. Але довжина року при цьому повинна відповідати періоду обертання Землі навколо Сонця, тобто складати близько 365 діб, оскільки, згідно єврейської традиції, всі значущі дати завжди повинні припадати на призначені для них пори року. Але так ми приходимо до протиріччя – адже рік, що орієнтується на тривалість місячних місяців, «відстає» від «сонячного» приблизно на 12 днів.
Щоб порівняти місячний і сонячний цикли і уникнути сильного зрушення місяців по всьому календарю, вводиться додатковий місяць, що одержав назву другий адар (адар шені, або адар бет), його вставляють перед місяцем адар, який таким чином стає 13-м місяцем, і завжди складається з 29 днів. Крім того, початок року не може припадати на неділю, середу або п'ятницю, його пересувають в цьому випадку на один або навіть два дні. В результаті довжина місяця і довжина року (у добі) в єврейському календарі – змінні величини. Це призводить до того, що календар стає неперіодичним. Інакше кажучи, він грунтується не на циклі певної послідовності років, що повторюється, а на спеціальних обчисленнях. Тільки додавання тринадцятого місяця в році відбувається періодично в 7 роках з 19-річного циклу, у всій решті змін ніякої періодичності не спостерігається.
Чотири Нових роки
По-четверте, ще однією особливістю єврейського календаря є те, що в ньому є цілих чотири Нові роки, причому жоден з них не доводиться на перше січня. Пояснення цієї дивності теж можна знайти в традиції. Річ у тому, що в часи, що передували розсіянню єврейського народу, існувало декілька важливих для всього народу річних циклів, відлік яких починався від певних дат. Правила, встановлюючі ці цикли, з часом знайшли статус заповідей. Існувало 4 таких циклів а, отже, і чотири Нові роки:
1 нісана починається відлік місяців. 1-й місяць – нісан, 2-й – іяр і т.д. Крім того, ця дата є Новим роком для відліку правління царів: якщо, наприклад, якийсь цар почав царювати, скажімо, в адар, то з 1 нісана починається 2-й рік його царювання. Тому 1 нісана – новий рік для відліку місяців і всього, що пов'язано з єврейськими царями.
З іншого боку, за часів Храму, принаймні в одне з трьох свят (Песах, Шавуот і Суккот) року, єврей здійснював паломництво до Єрусалиму. Відлік цього року, року, протягом якого повинно відбутись паломництво, також починається з 1 нісана.
У ті ж часи Храму кожен єврей повинен був відокремити десяту частину своєї худоби, щоб з'їсти його в Єрусалимі. Відлік року, протягом якого треба було відокремити цю десятину, починався 1 елула.
15 швата – це Новий рік для дерев, початок року для відліку урожаю дерев для відділення від нього десятини.
1 тішрея – це Новий рік для рахунку років (тобто, саме 1 тішрея ми відлічуємо, скільки років пройшло від створення світу) і для суду Творця над всіма людьми і країнами.
Таким чином, виходить, що перший по рахунку місяць – це місяць нісан, який завжди повинен починатися навесні, а один рік змінює інший в місяці тішрей – сьомому за рахунком.
По-п'яте, окрім значущих дат, що відзначаються всього раз на рік, в єврейській традиції статус свята мають і дати, що співвідносяться з коротшими часовими проміжками – місяцем і тижнем. Іншими словами, в єврейській традиції кожне новомісяччя (Рош Ходеш) і кінець кожного тижня (субота, шабат) також є святами.
Новомісяччя
РОШ ХОДЕШ
Перший день місяця (або останній день попереднього місяця, якщо він складався з 30 днів) – Рош Ходеш – напівсвятковий день в єврейському календарі. Освячення Рош Ходеш – це основа всіх свят єврейського календаря і пов'язаних з ними заповідей, оскільки від правильного встановлення Рош Ходеш залежать дати всієї решти свят.
До руйнування Другого Храму Початок Місяця на підставі свідчень свідків, що бачили молодий місяць своїми очима, встановлювала і освячувала особлива суддівська колегія, Санхедрін. У ті часи цей день святкувався, як і інші свята: в колі сім'ї, з гулянням, у святковому одязі і т.д. Мабуть, традиція такої трапези походить від звичаю пригощати свідків, що прийшли в Санхедрін повідомити про появу нового місяця. Рош Ходеш був тим днем, коли було прийнято відвідувати відомого пророка і питати його про долю народу Ізраїлю і про особисті проблеми. У Храмі цього дня проводилася особлива служба, що супроводжувалася трубінням в труби і жертвопринесеннями.
Сьогодні початок місяця не супроводжується тим святкуванням, яке було колись. Частково це пов'язано з тим, що сьогодні єврейський календар встановлюється не за свідченнями свідків. Проте, на цей день і сьогодні розповсюджуються деякі властивості святкових днів. Хоча традиція не забороняє працювати цього дня, існує звичай, що не рекомендує жінкам виконувати роботу, яку можна перенести на інший день. Цей звичай пов'язують з легендою про поклоніння золотому тельцю. Написано в Піркей де-раббі Эліезер (гл. 45): «Коли чоловіки просили у жінок золоті прикраси, щоб відлити золотого тельця, ті відмовилися їх віддати і не послухалися чоловіків. За це Всевишній обдарував їх і в цьому світі, і в майбутньому. У цьому – заповіддю новомісяччя, в майбутньому – тим, що їх краса оновиться подібно до молодого місяця».
У книзі пророка Ісайї мовиться про значення Рош Ходеш в майбутньому – під час Месіанського Царства, коли сам Месія правитиме з Єрусалиму, з трону Давидового, люди приходитимуть з усіх боків на поклоніння Йому. Таким чином, Рош Ходеш буде особливим днем поклоніння. Мабуть, це пророцтво також визначає святковий характер новомісяччя в традиції.
Головне свято
ШАБАТ
Припинення повсякденної, буденної роботи в сьомий день тижня – одна з головних заповідей Старого Завіту, який свідчить: "Пам'ятай день суботній і шануй його: шість днів працюй і завершуй всі справи свої, а в сьомий – всі справи роби тільки для Бога". Тому головне свято єврейського року буває кожного тижня.
Деякі учені вважають, що походження свята знаходиться в тісному зв'язку з сакральним числом «сім» (шева). З глибокої старовини магія чисел була широко поширена у багатьох народів Сходу. Число «сім» (а також кратні йому) на Близькому Сході, зокрема у євреїв, вважалося щасливим, було виразом повноти, завершеності. Такий Суботній рік (Шеміта) - кожен сьомий рік, під час якого належало прощати борги і давати відпочинок ріллі. Через сім семиліть – 49 років – наступав Ювілейний рік (Йовель), коли слід було відпускати рабів на волю і повертати земельні ділянки, відібрані за борги. Сім днів належало відзначати свята Прісних хлібів і Суккот, сім тижнів розділяли свята Песах і Шавуот, на небі стародавні євреї налічували сім планет і т.д.
Вказівки Тори виділяти Суботу як особливий день можна розділити на два типи. Перший пов'язує Суботу з творінням світу: після шести днів творіння настала Субота – і сам Творець припинив роботу. Тобто дотримання Суботи – це знак визнання того, що Бог створив світ, і що світ цей знаходиться під постійним Божественним управлінням. (Буття 2:2): «І закінчив Бог в день Сьомий роботу Свою, яку Він зробив, і відпочивав («вайшбот» – звідси «шабат» – «спокій») в день Сьомий від всієї роботи Своєї, яку Він зробив. І поблагословив Бог День Сьомий і освятив його, бо він є Субота («спокій») від всякої продуктивної роботи, і її створив Бог, роблячи світ».
Другий тип вказівок нагадує про вихід з Єгипту: ця подія перетворила єврея-раба на вільну людину; так і Субота звільняє єврея від рабства повсякденності. «Не роби ніякої роботи ні ти, ні раб твій, щоб відпочив раб твій і рабиня твоя, як ти, і пам'ятай, що рабом був ти в землі Єгипетській, але Господь, Бог твій, вивів тебе звідти рукою міцною і простягнутою, тому і заповідав тобі Господь, Бог твій, встановити День Суботній». Таким чином, перший уривок вказує на універсальне значення Суботи, про яке повинно пам'ятати все людство, а другий – на його національне значення, про заповіт між людиною і Богом.
Особливе відношення до суботи підкреслюється тим, що найстрогіші обмеження на роботу доводяться саме на суботу – традиція забороняє проводити у суботу «буденні» дії, що порушують святковість суботи. До таких дій можна віднести все пов'язане з грошовими розрахунками і повсякденною роботою (аж до приготування їжі), а також всі розмови на «буденні» теми. У разі збігу суботи з іншими святковими датами єврейського календаря порядок святкових молитов змінюється «у бік» суботи, а пости (окрім Йом Кипура) переносяться на інший день. І, крім того, вся Тора розбита на тижневі розділи, яких дотримуються всі євреї по суботах, так що Шабат – це точки «вирівнювання» всього єврейського народу у вивченні Тори.
Святкування Суботи включає виконання розпоряджень Тори і мудреців, пов'язаних з освяченням, відділенням цього дня. Деякі з цих розпоряджень мають конкретний вираз: перед Суботою запалюють свічки, вимовляючи спеціальне благословення; у суботу влаштовують три святкові трапези, і перші дві з них починають з особливої молитви – кіддуш, тобто освячення Суботи над келихом вина. Інші розпорядження направлені на створення особливої святкової атмосфери: люди надягають красивий одяг, сім'я збирається разом за святково накритим столом, їдять смачну їжу, п'ють вино.
Субота входить в єврейський будинок у момент запалення суботніх свічок. Увечері у п'ятницю, обов'язково до заходу сонця, господиня будинку запалює суботні свічки і вимовляє благословення на запалення свічок. Після цього вважається, що Субота почалася.
Категорії єврейських свят
Єврейські свята відрізняє не тільки строго встановлений для кожного свята ритуал, що дозволяє відтворити події, що лягли в основу свята, але і особливе відношення до роботи. У свято заборонена всіляка робота. Свято завжди протиставлялося будням, щоденним буденним заняттям. Його характерна межа – «нічогонероблення» (у сенсі нездійснення звичайних занять).
Виходячи з цього єврейські свята можна розділити на наступні категорії:
1. Шабат (Субота) і Йом Кипур (у ці дні повністю заборонено працювати).
2. Свята Тори (заборонена вся робота, окрім приготування їжі) – Рош а-Шана, Песах, Шавуот, Суккот, Шміні Ацерет і Симхат Тора.
3. Напівсвята по Торі (Холь-ха-Моед): проміжні дні свят Песах і Суккот. Можна робити тільки таку роботу, яку складно перенести на інший час.
4. Рош Ходеш – теж краще не працювати, оскільки це свято теж виділене Торою.
5. Встановлені пророками і мудрецями «свята всього Ізраїлю», дотримання яких – заповідь: Пурім і Ханука. Працювати в ці дні не заборонено, але все таки займатися справами не рекомендується.
6. Встановлені пророками і мудрецями «пости всього Ізраїлю»: 17 Тамуза, 9 Ава, Пост Гедалії, 10 Тевета, Тааніт Естер.
7. Загальнопоширені свята, встановлені пророками і мудрецями, заповіді, що не мають статусу. Працювати не заборонено (15 Швата, Лаг ба-омер).
8. Загальні пам'ятні дати, що не мають особливих святкових звичаїв – День пам'яті героїв Ізраїлю, День Незалежності, День Єрусалиму, Йом А-Шоа.
Основні риси єврейських свят
Для єврейських свят можна виділити основні риси:
1. Припинення, заборона роботи. Дозволяється, проте, готувати їжу (останнє не розповсюджується на Шабат і Йом Кипур).
2. Розпорядження «веселитися» (окрім Йом Кипура і постів). У святкові дні не дотримуються трауру, і навіть семиденний траур по померлому переносять на наступний за святом день.
3. Святкова трапеза. Порядок святкових трапез в цілому однаковий: спочатку вимовляється благословення над вином (кіддуш), потім здійснюється ритуальне обмивання рук, після чого благословення на хліб і власне сама трапеза.
4. «Священні збори», тобто збори всіх членів общини для здійснення святкових церемоній і богослужіння.
5. Проведення обряду «гавдала» – розділення свята і буднів, що здійснюється в кінці свята.
6. Всі єврейські свята починаються увечері, із заходом сонця, оскільки вважається, що у цей момент зароджується новий день. Як сказано: «І був вечір, і був ранок – день один».
Крім того, для кожного свята характерні особливі обряди і церемонії (а до руйнування Храму в 70 р. н.е. – жертвопринесення, які були після цієї події скасовані). У принципі всі названі риси не є чимось специфічним, властивим тільки єврейським святам. Веселий характер свята, влаштування святкових бенкетів, участь у священних церемоніях, припинення буденних занять – все це тою чи іншою мірою характерне для будь-якого архаїчного свята.
Ще однією з відмінних рис єврейських свят, починаючи з біблейської епохи, була їх масовість, залучення в святкове дійство всіх, без відмінності статі, віку і соціального статусу. У Старому Завіті наказується святкувати і веселитися чоловікам і жінкам, вільним і скованим, а також іноземцям, що живуть «серед синів Ізраїлю».
Траурні дні
У єврейській історії є чотири особливо сумні дати, пов'язані з руйнуванням країни, Єрусалиму, Храму і розсіянням єврейського народу. Ці дні відмічаються постом, спеціальними молитвами і звичаями.
– 10-е Тевета – початок облоги Єрусалиму Навуходоносором
– 17-е Тамуза – перший пролом в стіні Єрусалиму
– 9-е Ава – дата руйнування Храмів – Першого і Другого
– 3-е Тішрея – Пост Гедалії – вбивство Гедалії, останній наслідок руйнування першого Храму – повне вигнання євреїв з Ізраїлю.
Хоча пости і встановлені на знак скорботи, що охопила Ізраїль після руйнування Храму, на згадку про муки, перенесені євреями, але все таки скорбота не є головним змістом цих днів. Основна мета постів – будити серця і прокладати шлях до розкаяння, нагадувати про погані вчинки, про події, які привели до нещасть. Роздуми про гріхи приводять нас на шлях виправлення. Суспільні пости встановлені для того, щоб єврейський народ прокинувся для розкаяння, згадуючи. Щоб нещастя припинилися, кожна людина повинна задуматися над своїми вчинками, усвідомити і розкаятися.
джерело:sviato.in.ua
|
