В одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хазяїн бачить, що з нього
нічого не буде, що він до хазяйства нездатний, і прогнав його від себе. Цей
Сірко никає по полю; коли це приходить до нього вовк та й питає:
— Чого ти тут ходиш?
Сірко йому:
— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут.
Тоді вовк йому каже:
— А зробить так, щоб тебе хазяїн ізнов прийняв до себе?
Сірко відповідає:
— Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тобі віддячу.
Вовк каже:
— Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жать і вона дитину положить під
копою, то ти будеш близько ходить коло того поля — щоб я знав, де те поле,— то
я візьму дитину, а ти будеш забирати у мене ту дитину,— тоді неначе я тебе і
злякаюсь та й пущу дитину.
У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку
дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом, та за
ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік
кричить:
— Гидж-га, Сірко!
Сірко якось догнав того вовка і забрав дитину: приніс до того чоловіка та й
оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже:
— На, Сірко їж,— за те, що не дав вовкові дитини з'їсти!
Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
— Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи.
Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл та й сам сів коло його
і каже:
— А сип, жінко, галушки, та будем вечерять.
Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб
він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся!
Ото Сірко і думає:
«Треба подякувати вовкові, що він мені таку вигоду зробив».
А той чоловік, діждавши м'ясниць, віддає свою дочку заміж. Сірко пішов у
поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе зазву у хату та
віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.
Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в
той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його та й увів у
хату і посадовив його під столом. Ото Сірко на столі узяв пляшку горілки, м'яса
доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку бить. Чоловік каже:
— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки
його й віку.
Сірко, що найсмачніше на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував і
упоїв так, що вовк не витерпів та каже:
— Буду співать!
Сірко каже:
— Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та
тільки мовчи.
Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже:
— Отепер уже буду співать!
Та як завиє під столом... Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли
бить вовка. А Сірко і ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже:
— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він і сам йому раду дасть — ось
не займайте!
Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:
— Ти мені добро зробив, а я тобі! Та й розпрощались.
| 
