|
СІРІЯ: ГОСТИННІСТЬ І УМІННЯ ТОРГУВАТИ |
З вікна Агати Крісті в готелі «Зінобія» відкривається настільки приголомшливий пейзаж, що навіть розпалена уява навряд чи могла б подарувати міраж пофантастично: прекрасні останки мертвого міста, в'юнкий під ногами пісок і ніжна ковила на вузькій клумбі. Агата Крісті прожила в Пальмірі три місяці. Тут вона писала свій черговий роман, прогулюючись серед стародавніх колон, що підпирають небо.
ПО СЛІДАХ АГАТИ КРІСТІ
Портьє з посмішкою проводжає нас до дверей кімнати на першому поверсі, де колись жила королева детективів. У готелі, до речі, не знайти ознак присутності Агати Крісті: ні книг, ні меморіальних табличок. Ймовірно, добре ім'я письменниці, що так любила подорожувати по Близькому Сходу, нагадує місцевому керівництву колоніальні часи, зате ім'я, що прославило готель, відоме всім: Зінобія -- колоритна володарка Пальміри, розмахом своєї особи не поступлива Нефертіті і Клеопатрі.
З часів Агати Крісті в номері не залишилося нічого. Багаті меблі, інкрустовані перламутром -- фірмовий сірійський стиль, ознаки інтелектуальної діяльності -- маленький круглий стіл і «старовинний» телефон. З невеликого холу ведуть білі сходи на антресолі. Тим, кому повезло жити в цьому легендарному люксі, вже якраз самим писати детективи. Дух цих затишних кімнат, здається, зберіг дихання і думки знаменитого постояльця.
кидаючи
По готель, не йдете далеко: королева детективів теж із задоволенням пила каву на місцевій терасі. На руїни Пальміри можна дивитися нескінченно. На заході, сході і в зеніті сонця колони, підточені пісками, кожного разу виглядають незбагненно інакше -- подібно до обдарованих жінок. М'яке світло пустелі, чисте небо без хмар і чашка кави під покровом оливи -- що ще потрібне для того, щоб відчути себе якщо не Агатою Крісті, то хоч би її сусідкою?
БЕДУЇНИ НА МОТОЦИКЛАХ
Серед колон, по головній магістралі Пальміри, що назавжди заснула, проносяться бедуїни на мотоциклах. Говорять, цей вольний народ до цих пір складає 1% від всього населення Сірії. Бедуїни не розуміють: як можна пустелю проміняти на «клітки-квартири» в місті? «Пустелю потрібно любити» -- пояснюють знаючі люди, і після цих слів глина, що потріскалася, під ногами, так схожа на череп'я, не здається забутою Богом. Відпочинок у Карпатах
Над Пальмірою підноситься гора. На горі -- стародавня арабська фортеця Аль-маані. «Цей кут дивиться на мекку, цей -- на Багдад, а той -- на дамаск» -- пояснює місцевий житель незвичну для нас систему координат. Внизу, серед хвиль дряхлих горбів, підносяться руїни Долини гробниць, за спиною серед брудно-жовтих барханів в'ються сірі стрічки асфальтових доріг, попереду -- контур дивного стадіону: карміновий овал на млявому фоні. У пустелі люблять кінні і верблюжі перегони.
У сучасній Пальмірі теж живуть люди: 25 тис. чоловік. За глинобитними огорожами ростуть фінікові пальми і хлопчиська грають у футбол. У пустелі відкривають шикарні 5*-ниє готелі, і навіть в дику жару сюди летять каравани літаків з іноземними шанувальниками мертвого міста, розкопаного всього на 30%... Серед колон бродять верблюди, на скронях і підборіддях бедуїнських жінок можна побачити густу татуїровку, у кожного племені -- свої знаки (не варто привласнювати красунь з інших племен), а місцеві лавки, як і дві тисячі років назад, забиті запорошеним товаром. Пальміра живе.
АМФІТЕАТРИ: СТРИБОК У ВІЧНІСТЬ
На відміну від наших уявлень про Шовковий шлях як про єдину дорогу, справжні караванні маршрути завжди були розгалуженою мережею. Щоб в цьому переконатися, дати свого візиту до Сірії варто приурочити до фестивалю «Шовковий шлях». Кожного разу це гостинне арабське свято, що збирає в жовтні фольклорні танцювальні колективи зі всього світу, стартує в різних містах Шовкового шляху. Розкіш вражень -- особлива: більшість концертів проходять на майданчиках стародавніх амфітеатрів. Цього року відкриття фестивалю довірили Босре -- одному з відомих історичних міст Сірії, розташованому в 140 км. на південь від дамаску.
На відміну від Пальміри, стародавні руїни Босри радують око не переливами ніжних жовто-рожевих відтінків, а кольором Багири: чорний базальт в пісках -- враження на все життя. У давньоримського амфітеатру, побудованого, як то кажуть, за проектом архітектора, що створив Колізей в Риме (припускають, що його ім'я -- Рабірій), терпляче чекає туристів стрункий арабський скакун, упряжений в старий фаетон. На «фронтоні» фаетона -- химерна арабська вязь: прославляння аллаха. Та і як не прославити, якщо навіть амфітеатр, побудований приблизно в кінці II в. н.е. і пізніше перетворений на фортецю, так добре зберігся до наших днів!
Вхід в римський театр охороняють «опереткові» легіонери з яскраво-червоним пір'ям на шоломах. До сцени ведуть довгі коридори з незвичайно високими зведеннями. У надрах амфітеатру -- кам'яний лабіринт, продумана система ходів. Хто б міг подумати, що 45-метрова сцена для виступів -- це всього лише «вершина айсберга», що в надрах амфітеатру не менш цікавий, чим на кам'яних ступенях-сидіннях, де розміщується 15 тис. глядачів! Вмостившись на стародавньому камені, без всякої машини часу легко потрапляєш в минуле.
КРАЇНА СВЯТИХ МІСЦЬ
У Сірії, куди ні обернися, скрізь зіткнешся з подіями Старого і Нового Завітів. Над дамаском підноситься гора Касьюн (1155 м над рівнем морить). Вважається, саме тут відбулося перше вбивство в історії людства: Каїн позбавив життя свого брата Авеля. У дамаску на зорі розповсюдження християнства починав свою діяльність апостол Павло. А в 30 км. від столиці Сірії в знаменитому православному монастирі Сейднайськой Божої матері зберігається безцінна реліквія -- ікона Богоматері, написана апостолом Лукою, покровителем художників.
У дамаску волають до Христа і аллаха. Мечеть Омейядов -- одна з найзнаменитіших мечетей миру, символ дамаску, прекрасний приклад ісламської архітектури. На її території знаходиться могила Іоанна Крестітеля (пророк Яхья в Корані). У мечеті, побудованій в VII столітті, незвичайно затишно. Паломники моляться годинами, деколи засинаючи від приємної втоми. Матері годують дітей грудьми, відвернувшись до стіни. Хтось дуже голодний розвернув пакет з їжею. Через величезний двір мечеті босоніж простують делегації з різних країн миру. Всі посміхаються, пропонують сфотографуватися, і в пам'яті мимоволі спливають сюжети рідного телебачення, присвячені агресії арабських країн. Повірте, в Україні не часто зустрінеш такі щирі усмішки.
При вході в християнські храми, як і в мечетях, нерідко роззувають. На підлогах лежать килими, під зведеннями стель, поряд з кришталевими люстрами, розгонять повітря великі вентилятори, а стіни прикрашають зелені рослини, поряд з іконами -- нитки золотих прикрас: подяка тих, що моляться за врятоване здоров'я і життя. Як дивно відчувати себе в східних християнських храмах і мечетях як вдома. Місцевому церковному затишку і толерантності можна тільки позаздрити.
А в 57 км. від дамаску є містечко Маалюля, назва якого переводиться містично просто -- «вхід». Навколо -- біблейські пейзажі, святині і тиша. Між іншим, світову популярність Маалюля придбала завдяки не стільки історичним пам'ятникам, скільки тому незвичайному факту, що її жителі до цих пір спілкуються на діалекті Ассірії арамійської мови, на якій говорив Ісус Хрістос. Ця мова незвичайно мелодійна, і почути його -- подарунок долі.
|
