По великому шляху, що ним їздили чумаки у Крим по сіль, їхав багатий купець
Марко, а за ним тягнувся караван з дорогим крамом.
Купець той був такий багатий, що його знали і за горами, і за морями, і в
нашій стороні. Якось переїздив він через невелике село, і трапилася з ним тут
така оказія.
Тільки ступив він коло воріт, як назустріч йому вибіг чоловік і почав
благати піти до нього за кума. Марко спочатку страшенно розгнівався на мужика
за таке зухвальство, а далі й згодився, подумавши: «Може, це який щасливий
знак».
Покумував, погуляв купець, залишив подарунків хрещеникові та й поїхав. Їде
багатий Марко, люльку покурює та на караван поглядає, що в'ється за ним на цілу
версту.
Як почало смеркати, в'їхав він у свій город, зустріли його горожани з
хлібом-сіллю і провели аж до його палацу. Марко наказав погонщикам розвантажити
караван, а сам, повечерявши добре, заснув. Спить Марко і сниться йому сон, що
прийшов до нього хрещеник і каже:
— Слухай, Марку, все твоє багатство колись моїм буде.
Розгнівався Марко та як закричить, а потім злякався, лежить і не ворушиться.
Коли бачить — опускається над ним величезний птах, та такий великий, що й сонце
від Марка заступив, і стало темно, як в осінню ніч, лише кігті виблискують.
Зачепив птах кігтями Марка за шовковий пояс і поніс над землею. Чує Марко,
що тіло його вже не тіло, а дерев'яна колода. Летів, летів птах з ним над
землею, а от вже й море під ними.
Птах кігті і розпустив. Похолов Марко, і серце в нього мало не вискочить:
так б'ється, як у впійманого зайця.
Летить він донизу швидко-швидко, ось уже і вода. «Пропав»,— думає. Коли ні —
впав, і не забився, і не в воді.
Прокинувся купець Марко і не спав уже до самого ранку. Все йому хрещеник не
йде з голови: зажурився купець, що втратить багатство. Вдень ще сяк-так
забувався. Та не знав відтоді Марко ні одної спокійної ночі. Тільки ляже спати,
як уже й стоїть над ним його хрещеник — великий, сильний, у полотняній сорочці,
і з усмішкою промовляє:
— Все твоє багатство буде моїм.
Марко люто кидається на нього, але хтось ніби прив'язував його до землі, і
він не міг повернути ні рукою, ні ногою, і навіть крикнути не міг.
Довго так мучився Марко, а далі й вирішив позбутися свого хрещеника.
Ідучи одного разу через те село, зайшов він до свого кума і бачить, що з
його хрещеника буде точно такий козарлюга, як.той, що йому сниться щоночі. І
навіть посміхатись вже починає, от тільки що сказати не може: «Все твоє
багатство буде моїм». Але от-от скаже. Злякався Марко малого і каже до кума:
— Продай, куме, мені свого сина, мого хрещеника. В тебе дітей і так доволі,
а з цього я вигодую доброго козака.
— Е, ні,— каже батько,— нехай їх у мене багато, але то тільки й мого. Як
сядуть їсти, то серце болить, а як стануть робить, то душа радується!
Але Марко на всі лади почав умовляти та благати кума, щоб продав йому
хлопця. Нарешті на велику суму забрав він хрещеника.
Виїхав купець Марко з караваном за село і наказав слугам обсмолити добру
бочку. Приготували слуги бочку, поклав туди Марко хрещеника. Заднив бочку
міцним дном, і коли проходив караван над річкою, то вкинув Марко бочку у воду,
а сам поїхав далі.
Пливла бочка за водою та й припливла до якогось монастиря. Монашки прали
якраз білизну, побачили бочку і притягли до берега, мовляв, на огірки буде.
Принесли в монастир, відкрили, аж там хлопчик. Ну що робити, не кидати ж знов
на воду? І вирішили монашки залишити його в монастирі.
Ріс хлопець, ріс і красивим парубком став, таким, що монашки боялись надалі
й залишати його в себе. Дали вони йому на дорогу хліба і випровадили за ворота.
Пішов він по наймах від пана до пана, аж поки потрапив до купця багатого Марка.
Побачив Марко, що хлопець здоровий, красивий і робітник непоганий, і вирішив
узяти його за старшого погонича.
От одного разу закликав він хрещеника до себе й питає:
— Хто ти такий, звідки родом?
— А хто його зна, хто я. Роду я не маю, бо мене монашки з води витягли, в
бочці плавав,— сказав це і посміхнувся.
Як глянув Марко на ту посмішку, то пополотнів і наче в пропасницю його
кинуло. Пізвав одразу свого хрещеника і чекає, що цей от-от скаже: «Все твоє та
буде моїм». Але хлопець стоїть і тільки посміхається.
— Ну, добре,— промовив Марко. — Хочу я з тебе зробити головного свого
помічника, але ти повинен виконати одне моє доручення: за морем синім лежить
невідомий мені край, де можна доброго краму дешево дістати, поїдь туди і
розвідай його.
До того краю ніхто не міг ніколи дістатись, бо треба було їхати через великі
пороги, де перевозив заклятий поромщик і завжди перекидав людей на середині
річки. А морем ніхто не міг проїхати, бо лежала в морі велика кит-риба, що
перевертала всі кораблі, які йшли в невідомий край.
Зібрався хлопець у далеку путь, а Марко повеселів, бо вже не одного туди
посилав він і ні один не повернувся.
Іде хлопець та йде, і приходить до річки широкої та бурхливої, що аж страшно
глянути, не то перепливти її. Гукнув хлопець поромщика, та так гукнув, що той
аж затремтів від того крику і пором його погойднувся.
Прийшов поромщик і питає:
— Звідки і куди держиш путь, лобуряко?
— Від купця Марка за синє море,— відповідає парубок.
Стрибнув він у пором і пливе, та очей з діда не спускає. І тільки виїхали
вони на середину, де найбільше річка вирувала, дід махнув веслом — і пором
розійшовся на дві половини: та половина, що з дідом була,— вже за камінням, а
та, що з парубком, попала в самий вир. Бачить парубок, що прийшла його смерть і
вже от-от налетить він на камінь, але ніби хтось одвертав від нього погибель.
Приглядається парубок до порома, аж воно по боках чотири морські красуні ведуть
пором, на парубка поглядають ще й пісню співають. Вивезли його на тиху воду і
до берега причалили. Стрибнув він на берег і пішов до моря.
Цілий тиждень блукав він у степу і вже от-от пропаде без води, аж бачить —
далеко засиніло море. Зібрав останні сили парубок і побіг. Біжить,
спотикається, а назустріч йому дідок сивий, аж білий. Спинив хлопця та й питає:
— Куди це ти, парубче, так поспішаєш?
— Та за синє море,— каже хлопець.
— А хто тебе послав сюди, синку? — питає дід.
— Та купець, багатий Марко.
— Послухай, що скажу тобі, парубче. Лихе для тебе задумав Марко, пославши
сюди. Я тут уже посивів. Померло тут багато таких, як ти. Назад звідси ніхто не
повертається, і за синє море рідко хто добирався. Але якщо ти хочеш за синє
море, то почекай тут, аж поки кит-риба повернеться сюди хвостом, тоді вилазь на
неї, і ховайся близько голови, та й чекай, поки вона допливе до того берега,
щоб стрибнути міг на землю. Не забудь ще одного: за морем живе злий цар — друг
і приятель купця Марка, так що ти йому не признавайся, звідкіль ти, а
признаєшся — пропадеш.
Подякував парубок дідові, зійшов до моря і став чекати, поки прибуде
кит-риба. Чекав, чекав, а надвечір показалась над морем ніби земля з фонтаном
посередині і тільки почала наближатись до берега, як піднялась на морі
страшенна буря. Парубок уздрів великого хвоста, по берегових каменях добрався
до нього, а потім по великій спині побіг до фонтана, бо там, як казав дід,
знаходиться голова кита-риби.
Годин з п'ять біг парубок, аж поки добіг до фонтана. Сім тижнів плив він
китом на другий бік моря, ловив рибу сорочкою і так годувався, а на восьмий
побачив землю і стрибнув на берег.
Стрибнув і зразу попав у лапи царських слуг. Привели вони його до царя і
почали допитувать, хто він і що він:
Парубок і каже їм:
— Плавав по морю з кораблями, був далеко за синім морем, плавав океаном, але
це якось напала на нас кит-риба й проковтнула усі наші дванадцять кораблів, а я
був на палубі, то разом з водою, що б'є фонтаном з голови кит-риби, потрапив
наверх і жив на її спині, аж поки вона дійшла до берега.
Повірив цар такому оповіданню і відпустив його на волю.
Довго блукав парубок по чужій стороні, розвідав її добре, навчився чужої
мови, узнав дещо, а потім повернувся тим же шляхом назад. Приїхав до Марка і
все розказав, що знав про край за синім морем. Злякався Марко такого за'взяття,
осідлав коня і поїхав до поромщика, щоб покарати його, за невірну службу.
Приїжджає, а поромщик ніяк не може до берега причалити і просить Марка
взятись за весло і помогти. Тільки взявся Марко за весло, дід вискочив з
порому, а Марко залишився на перевозі. Весло те було таке, що хто візьметься за
нього, то вже з рук не випустить, аж поки не надійде час зміни.
З того часу став Марко перевізником, а парубок роздав усе його багатство
бідним, і стали ті бідні жити-поживати та добра наживати.
| 
