Никола Шугай служив у господаря, пас вівці. Ще за
панщини. А в тім селі було заведено, що треба було кожний день за порядком іти
колисати пана. Люди колисали, а як панови не подобалося колисання, він бив їх.
Коли прийшла черга до його ґазди колисати пана, ґазда вийшов на полонину та й
каже Николі:
- Мені треба завтра йти пана колисати.
А Никола йому:
- Я піду колисати пана, а ви лишайтеся коло овець.
Колисав Никола пана цілий день і не міг панови вгодити. Тоді зарубав пана в
колисці, пішов до господаря в полонину і каже:
- Уже більше ніхто не буде колисати пана. Ви ідіть домів, а я піду з вівцями
далі.
Був Никола Шугай у полонині три роки і ніхто за нього не знав. На далеких
полонинах був. А за три роки вернувся на свою полонину і заграв у трембіту, аби
господар почув, що він є на полонині. Господар вийшов, і він йому каже:
- Я тобі за три роки придбав полонину, вичистив поле від лісу. Тепер тебе
лишаю, а сам іду в опришки.
Зайшов до корчми і підсів за стіл до шандарів. Пив разом з ними, гостився, а
тоді устав і лишив їм записку: "З вами сидів Никола Шугай".
| 
