Ішла одного разу дорогою стара баба. Побачила на землі ташку, підняла,
подивилась. А в ташці — гроші. Подумала собі баба так; «Не візьму я цих грошей,
бо гроші — гріх і смерть!» І кинула ташку знову на землю.
Слідом за бабою йшли два жандарми. Як помітили на дорозі ташку з грішми, здивувалися.
— Ба, чому баба гроші не взяла? — каже один.
— Бо дурна,— каже другий.
— А може, баба щось знає? — питає перший.
— Доженемо її, зазвідаємо! — відповідає другий.
Побігли за старою, догнали, питають.
— Бабко, чому ви пройшли повз ташку з грішми і не взяли її собі? Може, ви
дуже багаті?
— Небагата я, небожата. Не маю й на сіль...
— Та чому ви не взяли собі бодай половину?
— Грошей мені не треба. Гроші — смерть!
Жандарми розсміялися.
— Та чи не казав я тобі, що баба неповного розуму,— сміється жандарм.
Певно, дід бив бабу по голові мішком,— регочеться другий.
Стара жінка пішла собі шляхом, а жандарми сіли на великого каменя й почали
ділитися грішми. Коли вже поділилися, захотілося їм випити. Старший каже
молодшому:
— Тут тобі сотня! Біжи до села, купи горілки і якоїсь закуски.
— Охоче! — відрапортував молодший, побіг швидко до корчми.
Сидить старший біля грошей, милується новими сотнями й думає собі так: «Яке
велике щастя! Куплю собі маєток, оженюся й буду паном. Буду жити без жури...»
Тримає в руках ташку жандарм, дивиться на неї жадібними очима й думає:
«Добре б покласти до кишені всі грошики. Чому я мусив ділитися з молодшим? Я ж
перший помітив на дорозі бабу з ташкою?»
І додумався вбити того, що пішов.
А тим часом молодший жандарм вертався з горілкою. Він теж пошкодував грошей,
що припадали старшому. І вирішив. «Всиплю я до пляшки отрути». Так і вчинив.
Як тільки він прийшов, а старший на нього з багнетом! Вбив товариша. Лежить
мертвий жандарм на дорозі, старший дивиться на нього. Стало йому не по собі.
Взяв і випив трохи горілки. І тут сам упав мертвий.
| 
